Постанова
Іменем України
09 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 509/1411/17
провадження № 61-8731св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дальницька сільська рада Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом (який було уточнено) до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності недійсним.
Позов мотивований тим, що в період з 26 жовтня 1963 року по 12 січня 1982 року позивач перебувала у шлюбі із ОСОБА_5 , який збудував житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями (збудований і введений в експлуатацію у 1977 році), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
02 вересня 2008 року ОСОБА_5 оформив на себе право власності на вказаний будинок належним чином (на підставі свідоцтва про право власності).
Після розірвання шлюбу вищевказаний будинок не був поділений між подружжям.
Тому, позивач просила суд визнати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видане на ім`я ОСОБА_5 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2018 року у складі судді Кириченко П. Л. позов задоволено.
Визнано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 02 вересня 2008 року, яке видане на підставі рішення виконкому Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30 липня 2008 року на нерухоме майно - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сільська рада при видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 вересня 2008 року не взяла до уваги, що це нерухоме майно було придбано відповідно до статті 22 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, в період шлюбу з позивачем ОСОБА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 (правонаступника ОСОБА_3 ) задоволено.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2018 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний будинок належав до майна колгоспного двору, що встановлено рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 листопада 2016 року у справі № 509/3795/15-ц. Позивач не була членом зазначеного господарства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Овідіопольського районного суду Одеської області.
19 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 686/15301/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази, що призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 06 жовтня 1963 року між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , 1927 року народження, був укладений шлюб (т. 1 а. с. 16).
24 лютого 1975 року ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка площею 0,15 га для побудови будинку.
12 квітня 1977 року спірний будинок був зареєстрований у погосподарській книзі.
12 січня 1982 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був розірваний (т. 1 а. с. 17).
02 вересня 2008 року, відповідно до рішення виконкому Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30 липня 2008 року, ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після його смерті до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернулась його дружина ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залучено до участі у справі, в якості правонаступника, її дочку - ОСОБА_6 .
У серпні 2015 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про виділення частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 (справа № 509/3795/15-ц).
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 04 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.