Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 757/50149/19-ц
провадження № 61-16219св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: народний депутат України ОСОБА_2 , голова депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина», лідер партії ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до народного депутата України ОСОБА_2, голови депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина», лідера партії ОСОБА_3 про визнання дій незаконними.
В обґрунтування позову вказала, що вона як громадянка України заінтересована, щоб посадові особи не порушували Конституцію України і керувалися загальновизнаними нормами моралі. Натомість, відповідачі під час подій у м. Києві на Майдані Незалежності у 2014 році порушили її цивільне право на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Так, ОСОБА_2 , надавши дозвіл на завезення вогнепальної зброї на Майдан Незалежності, порушив її право, гарантоване частиною першою статті 50 Конституції України. Разом із тим ОСОБА_3 вимагала усунути Президента України від влади у неконституційний спосіб.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати дії народного депутата України ОСОБА_2 по керівництву наметовим містечком на Майдані Незалежності у 2014 році стосовно дозволу використовувати палаючі шини та вогнепальну зброю, незаконними; визнати дії голови депутатської фракції політичної партії ВО «Батьківщина», лідера партії ОСОБА_3 стосовно вимоги усунути від влади Президента України ОСОБА_4 у неконституційний спосіб, незаконними.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю порушення особистих немайнових прав позивача, які б підлягали судовому захисту.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , змінено заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не з`ясував характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний нею спосіб.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не обґрунтувала та не надала будь-яких доказів, що саме відповідачами були порушені її права; не довела наявність причинного зв`язку між її цивільним правом та діями відповідачів; не підтвердила протиправність дій відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує вказані судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав.
Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення процесуальних норм суд першої інстанції вирішив спір по суті, не розглянувши при цьому заяву про відвід судді. Суд апеляційної інстанції не дослідив подані позивачем письмові докази, не викликав свідків та не з`ясував обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 04 жовтня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року указану касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано заявнику надати суду уточнену редакцію касаційної скарги із викладенням вимог касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції та доплатити судовий збір.
У листопада 2021 року до суду касаційної інстанції надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, з яких вбачається, що недоліки усунуто в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказала, що вона як громадянка України заінтересована, щоб посадові особи не порушували Конституцію України.
На переконання позивача відповідач ОСОБА_2 , надавши дозвіл на завезення вогнепальної зброї на Майдан Незалежності у 2014 році, порушив її право, гарантоване статтею 50 Конституції України, на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Також позивач вважає незаконними дії ОСОБА_3 щодо вимоги усунути Президента України ОСОБА_4 від влади у неконституційний спосіб.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції - у незміненій апеляційним судом частині) відповідають з таких підстав.
Щодо способу захисту
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Верховний Суд вже висловлювався, що під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.