Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 202/2824/15-ц
провадження № 61-1500св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів:
Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Юлії Євгенівни на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів:
Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2005 року між банком та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №DNHDGF00000124, згідно умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 37 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 31 липня 2025 року.
Зобов`язання позичальника ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ОСОБА_2 договору поруки №б/н від 01 серпня 2005 року.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 08 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 32 459,63 доларів США, яка складається з: 29 710,96 доларів США - заборгованість з тіла кредиту, 2 117,76 доларів США - заборгованість з процентів за користування кредитом, 348,25 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 282,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, банк просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів вказану заборгованість в загальному розмірі 32 459,63 доларів США, що еквівалентно 503 773,46 грн та судові витрати.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2016 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2015 року у складі судді Марченко Н. Ю. позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року в загальній сумі 32 459,63 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська
від 03 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2015 року скасовано, призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у складі судді Бєльченко Л. А. позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі
28 345,99 дол. США, що є заборгованістю за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту, виникла заборгованість за кредитним договором. Проте оцінюючи висновок судового експерта Дондик Н. Я. № 96е/17
від 17 жовтня 2017 року в сукупності з іншими доказами по справі, суд дійшов висновку про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 28 345,99 доларів США
(37000,00 доларів США (сума отриманого позичальником кредиту) -
8654,01 доларів США (сума платежів, списана банком в рахунок погашення тіла кредиту).
Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2117,76 доларів США та заборгованості за пенею у розмірі
282,66 доларів США, суд виходив з того, що позивачем здійснювалося списання внесених позичальником платежів на погашення заборгованості за кредитом не у відповідності до умов кредитного договору; позивачем безпідставно то збільшувалася, то зменшувалася заборгованість за кредитом та за деякі періоди позивачем нараховувалися відсотки на безпідставно збільшену заборгованість за кредитом, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні висновком судового експерта; позичальником своєчасно вносилися платежі, натомість позивач списував їх на погашення заборгованості несвоєчасно; деякі платежі, здійснені позичальником, позивач взагалі не відобразив у розрахунку заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Трегуб Ю. Є. задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року в частині розміру стягнутої солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року по тілу кредиту змінено з 28 345,99 дол. США на 20 782,93 дол. США.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів заборгованості з тіла кредиту, проте враховуючи приписи статті 215 ЦК та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, дійшов висновку, що пункти 1.1 та 2.2.2 кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії в розмірі 0,18% від суми виданого кредиту (плата за розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребують визнання їх недійсними.
Виходячи із засад розумності та справедливості, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважав за можливе застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України та відрахувати від суми заборгованості за тілом кредиту суму сплаченої позичальником (за нікчемною угодою) комісії у розмірі 7110,95 доларів США, у зв`язку з чим дійшов висновку, що з відповідачів підлягає солідарному стягненню 20 782,93 дол. США, що є тілом кредиту, яка залишається після відрахування сплачених позичальником грошових коштів на погашення тіла в сумі 9106,12 доларів США та сплаченої комісії в сумі 7110,95 доларів США, що визначені за результатами проведення комісійної повторної судово-економічної експертизи (висновок №3442/3442-20/3520-20 від 29 квітня 2021 року).
Враховуючи, що рішення місцевого суду згідно зі змісту апеляційної скарги було оскаржене лише в частині стягнення частково заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції справу в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та пені не переглядав відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Н. В. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Н. В., витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Крім того, у лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. Зупинено виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат
Сокуренко Н. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, провадження № 61-29385сво18, від 27 травня 2020 року у справі № 667/10018/15-ц, провадження № 61-41993св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката
Сокуренко Н. В. мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано, що кредитний договір між сторонами укладено 01 серпня 2005 року, тобто до 13 січня
2006 року - дати набрання чинності статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону України від 01 грудня 2005 року «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів». Станом на час укладення кредитного договору стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не забороняла встановлення інших умов, визначених законодавством, зокрема комісійної винагороди. Статті 11, 18 вказаного Закону не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися для визнання недійсними кредитного договору або окремих його положень, якщо кредитний договір був укладений до набрання ними чинності.
Також позивачем до судів першої та апеляційної інстанції надавались розрахунок заборгованості та виписка про рух коштів по рахунку відповідача, у тому числі і по страховим платежам, проте суд апеляційної інстанції у своєму рішенні безпідставно та необґрунтовано зазначив, що сума наданого банком кредиту складає 37 000,00 дол. США, а не 43 660,00 дол. США (з урахуванням кредитних коштів, наданих на сплату страхових платежів у сумі 6660,00 дол. США). У зв`язку з тим, що повного погашення кредитної заборгованості з боку відповідача не відбулося, тому договори страхування діють та виконуються, оскільки страхові платежі сплачуються банком і обліковуються саме в тіло кредиту.
Також зазначав, що висновки судової економічної експертизи є суперечливими, проведеними з порушенням Закону України «Про судову експертизу», мають математичні помилки і не надають чіткої відповіді на поставлені питання, що є підставою визнання такого доказу неналежним і недостовірним відповідно до вимог статей 78, 79 ЦПК України.
Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Трегуб Ю. Є., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 509/3161/15-ц, провадження № 61-38340св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. мотивована тим, що по справі було призначено та проведено дві судово-економічні експертизи, жодна з яких за наявними у справі матеріалами не змогла встановити заборгованість за тілом кредиту, у зв`язку з чим вважає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження суми заборгованості за тілом кредиту.
Зазначає, що суди, призначаючи по справі експертизи, фактично підтвердили, що без спеціальних знань встановити розмір заборгованості по тілу кредиту неможливо, проте при прийнятті оскаржуваних рішень перебрали на себе функції експерта з економічних питань, самостійно визначившись з сумою заборгованості по тілу кредиту за відсутності належних доказів на підтвердження розміру заборгованості та проігнорувавши висновки спеціалістів про неможливість встановлення розміру кредитної заборгованості.
Також судами не було надано належної оцінки листу банка від 03 серпня
2016 року № 02-04/482, згідно тексту якого вбачається, що залишок зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становить 244 405,00 грн, у зв`язку з чим заявлена у позові сума по тілу кредиту 29 710,96 дол. США є необґрунтованою.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та пені не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не є предметом касаційного оскарження, тому в цій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції також не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника АТ КБ «ПриватБанк» - Пелих Я. М. на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експерта, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. на касаційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Н. В., в якому остання просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що нарахування комісії за розрахунково-касове обслуговування під час дії змін до законодавства є незаконною. Також зазначає, що страхові платежі сплачувалися за рахунок особистих коштів відповідача, що підтверджується відповідними квитанціями, які надавались для проведення експертизи, а також додатково свідчить про те, що кредитні кошти у розмірі 6 600,00 дол. США на сплату страхових платежів не видавалися відповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №DNHDGF00000124, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 31 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 43 660,00 дол. США (далі - кредит) на наступні цілі: купівля нерухомості у сумі 37 000,00 дол. США та на сплату страхових платежів у сумі 6660,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 даного договору. Періодом сплати вважати період з 26 по 01 число кожного місяця.
Умовами зазначеного вище договору передбачено, що погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, за який приймається період з «26» по «1» число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 453,39 дол. США для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно умов.
За змістом пункту 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку комісію згідно пунктів 1.1 і 3.11 даного договору.
Пунктом 3.11 кредитного договору погоджено, зокрема, що при достроковому (як повному так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом комісію, яка розраховується в розмірі 0,00% від суми кредиту, що погашається достроково.
Тобто, умовами кредитного договору комісія за дострокове погашення кредиту не встановлена.
Згідно копії заяви на видачу готівки №1 від 01 серпня 2005 року,
ОСОБА_1 отримала готівкові кошти за умовами вказаного вище договору в сумі 37000,00 дол. США, що еквівалентно 196 850,00 грн.
01 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року.
Відповідно до пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, повернення збитків.
Порука за договором поруки від 01 серпня 2005 року припиняється зі спливом 5 років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором (пункт 12 договору поруки).
Також встановлено, що 30 грудня 2005 року між Дніпропетровським регіональним управлінням Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 було укладено договір №278/05 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків, відповідно до умов якого регіональне управління Фонду від імені Держави відшкодовує частину відсотків за кредитом, що надано позичальнику комерційним банком - відділенням «Будинок Губернатора» КБ ПриватБанк згідно з кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року на придбання житла за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов вказаного вище договору, Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» перерахувало на рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2006 року по 31 вересня 2016 року грошові кошти для компенсації часткової відсоткової ставки кредитів у розмірі 133 410,20 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту, станом на 08 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 32 459,63 дол. США, а саме: 29 710,96 дол. США - тіло кредиту; 2117,76 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 348,25 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 282,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Відповідно до висновку судового експерта Дондик Н. Я. №96е/17
від 17 жовтня 2017 року, складеного за результатами проведення судової економічної експертизи, документально не підтверджується розмір заборгованості за сумою кредиту, за сумою процентів, тому що погашення за даними ПАТ КБ «ПриватБанк», відображеними у розрахунку заборгованості за договором станом на 08 грудня 2014 року, та у банківській виписці по рахунку № НОМЕР_1 з 01 серпня 2005 року по 29 березня 2016 року, не відповідає умовам вказаного кредитного договору; позичальник сплачував щомісячні платежі своєчасно та у повному розмірі, а погашення платежів виконувалось банком з транзитного рахунку, відкритого позичальнику для зарахування щомісячного платежу.