У Х В А Л А
14 липня 2022 року
м. Київ
Справа № 536/2127/18
Провадження № 14-51цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Штелик С. П.
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович, - про визнання недійсним заповіту
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року у складі судді Колотієвського О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. Позовна заява мотивована тим, що вона є донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
16 листопада 2018 року вона звернулася до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Волошиної Н. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Зазначала, що 12 грудня 2018 року нотаріусом їй повідомлено про існування заповіту, складеного зі слів її батька 15 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на час смерті він заповів своїй дружині ОСОБА_2 . Посилалася на те, що за життя батько повідомляв, що не має наміру складати заповіт, вказуючи, що після його смерті майно всім спадкоємцям дістанеться порівну згідно із законом.
Крім того, оспорюваний заповіт складений без підпису її батька, без прочитання та ще й за день до його смерті. Вважала, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зокрема, заповіт посвідчений нотаріусом Ганночкою О. В. поза межами його нотаріального округу.
Крім того, з оспорюваного заповіту видно, що заповіт прочитаний вголос нотаріусом і свідками, тобто при відсутності фізичних вад у її батька він не читав та не підписував його. Норма щодо прочитання заповіту нотаріусом взагалі відсутня.
У тексті заповіту та в посвідчувальному написі зазначений ОСОБА_4, тобто відсутнє по батькові заповідача. Також відсутній текст: "Заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним (нею) свідків" та не вказані прізвища, імена, по батькові свідків, місця їх реєстрації або проживання. Отже нотаріусом не додержана форма складання посвідчувального напису.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. від 15 травня 2018 року, реєстраційний номер 977.
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Ганночкою О. В. від 15 червня 2018 року за номером 977. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що нотаріальна дія вчинена поза межами міського нотаріального округу, до якого відноситься приватний нотаріус Ганночка О. В. Оскільки село Кривуші Полтавської області Кременчуцького району, де було посвідчено оспорюваний заповіт, відноситься до Кременчуцького району, отже, до Кременчуцького районного нотаріального округу, відтак, приватний нотаріус Ганочка О. В., який є нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, не мав права вчиняти нотаріальну дію поза межами свого нотаріального округу. У зв`язку зі вказаним, районний суд дійшов висновку про недоцільність надавати обґрунтування іншим обставинам, які викладені у позові, оскільки встановлення судом порушення порядку посвідчення заповіту, у даному випадку за межами нотаріального округу, є самостійною та достатньою підставою для визнання заповіту недійсним.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки Олександра Вікторовича задоволено. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення. Відмовлено з задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо недійсності заповіту з підстав його посвідчення поза межами нотаріального округу приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Ганночки О. В. є неправильними, оскільки норми законодавства України не передбачають заборони особі звернутися до будь-якого нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту. Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20.)При цьому позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, просить рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджують, що у спадкодавця були відсутні фізичні вади або хвороби, які б заважали йому особисто прочитати та підписати заповіт, що вказує на відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою та свідчить про порушення при посвідченні оспорюваного заповіту вимог закону щодо його форми. Зазначає, що районний суд, ухвалюючи судове рішення, обґрунтував його лише однією підставою позову - посвідчення заповіту нотаріусом поза межами нотаріального округу, при цьому залишив поза увагою інші підстави, зазначені у позові.
Вважає, що нотаріус при посвідченні заповіту незаконно застосував положення статей 1248, 1252, 1253 ЦК України, оскільки заповідач не мав фізичних вад, які б заважали йому самостійно прочитати чи підписати документ.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду фактично через зміну судової практики Верховного Суду України, яка тривала десятиріччями, та не застосував практику Верховного Суду, яка є обов`язковою для застосування на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що "суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі", хоча вона посилалася на порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту.
Зазначає, що зміна судової практики призведе до відсутності відповідальності нотаріуса за неправомірні дії.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
У справі, що є предметом касаційного перегляду, встановлено, що оспорюваний заповітвід 15 травня 2018 року посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., зареєстрований за реєстраційним номером 977. У наявній у справі копії цього заповіту зазначено, що у зв`язку з хворобою заповідача, заповіт складено та посвідчено за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з хворобою, про що зазначено в тексті заповіту, заповіт за дорученням ОСОБА_3, в його присутності, в присутності нотаріуса, двох свідків, підписано ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції встановив, що приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночко О. В. вчинив нотаріальну дію з посвідчення заповіту поза межами нотаріального округу, до якого він відноситься, та задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції зазначив, що положення статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, але не встановлюють наслідків порушення цих вимог, а саме позбавлення чинності заповіту шляхом визнання його недійсності. Відтак, апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) зроблено висновок, що немає жодних підстав вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу тягне нікчемність заповіту.
Відтак, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для відступлення від наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду.
У статті 1247 ЦК України передбачено загальні вимоги до форми заповіту. Загальними вимоги до форми заповіту названо тому, що вони стосуються як випадків посвідчення заповіту нотаріусом, так і іншими особами, яким законом надано такі повноваження. Специфіка посвідчення заповітів має встановлюватися у нотаріальній процедурі.
Названі у цій статті вимоги є мінімально необхідними і їх недотримання є підставою для визнання заповіту нікчемним (стаття 1257 ЦК України).
До загальних вимог належать такі: письмова форма із зазначенням місця і часу його укладення, підписання особисто заповідачем або іншою особою у порядку частини четвертої статті 207 ЦК України, посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами за статтями 1251, 1252 ЦК України.
При цьому слід розуміти, що відсутність однієї із зазначених умов може стати причиною визнання заповіту недійсним.
Тобто в статті 1247 ЦК України йдеться про комплекс умов, які співіснують, але можуть поглинатись одним суттєвим аспектом. Так, недійсність заповіту може виникнути і в тому разі, коли особа не звернулась до нотаріуса і на заповіті відсутні будь-які ознаки нотаріального посвідчення заповіту.
Статтею 13-1 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на час нотаріального посвідчення спірного заповіту) передбачено, що нотаріальний округ - це територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством (пункт 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Аналізуючи зазначені нормативні акти слід дійти висновку що здійснення нотаріусом нотаріальних дій у межах нотаріального округу входить до складових порядку здійснення таких нотаріальних дій, у тому числі заповітів.
Вимагаючи від заповідача додержуватись обов`язкової процедури нотаріального посвідчення заповіту, законодавець тим самим одночасно вживає заходів до охорони його прав, оскільки при цьому покладає на нотаріуса обов`язок чітко дотримуватись вимог закону. Така правоохоронна функція нотаріального процесу передбачена саме для осіб, що юридично необізнані і не знають, які процесуальні особливості свідчать про дійсність заповіту.
Законодавець визначив, що ключове значення у дійсності заповіту є воля заповідача, проте порушення порядку посвідчення заповіту спричиняє його нікчемність не тому, що формально принципово дотримання процесуальних вимог, а тому, що дотримання цих вимог є способом засвідчення волі заповідача, в іншому випадку, коли порядок такого засвідчення порушено, то не можна вважати, що цей заповіт відповідає дійсній волі заповідача, як і не можна довіряти нотаріусу, який виходить за межі свого правового статусу.
Дотримання волевиявлення заповідача здійснюється шляхом нотаріальних дій, і формалізований підхід щодо таких дій є гарантією цього волевиявлення.
Отже, у силу ролі нотаріуса та його компетенції, а також враховуючи його юридичну освіту, саме на нотаріуса покладається обов`язок додержуватись вимог закону і контролювати дії особи, застерігаючи її від можливих процесуально-правових помилок. Це положення випливає із процедури здійснення нотаріального процесу, тобто в силу статей 5, 6 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов`язаний виконувати обов`язки згідно із законом.