Постанова
Іменем України
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 201/11979/20
провадження № 61-3891св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила визнати за нею право особистої приватної власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на землю серії ЯД № 940371, виданий Дніпропетровською міською радою 21 січня 2008 року на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, за вищевказаною адресою.
Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що з 29 серпня 1992 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
За час спільного проживання ними за договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2006 року та від 03 березня 2007 року було придбано домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстроване за відповідачем.
Зазначене домоволодіння є її особистою власністю, оскільки придбано за кошти, подаровані матір`ю на підставі договору дарування грошових коштів від 01 грудня 2006 року.
Відповідач особистих коштів на придбання домоволодіння не витрачав, що свідчить про відсутність підстав вважати це нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя.
Враховуючи те, що спірне домоволодіння є її особистою власністю, то в силу статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України вона повинна отримати і право користування земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 1210100000:03:336:0038 за тією ж адресою, яку відповідач незаконно приватизував.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 27 вересня 2021 року позов задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю серії ЯД № 940371, який було видано Дніпропетровською міською радою 21 січня 2008 року на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, за адресою: АДРЕСА_1 відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 1 051 грн.
Визнаючи за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на домоволодіння, місцевий суд виходив з того, що зазначене майно хоча і придбано у період зареєстрованого шлюбу сторін, але за особисті кошти ОСОБА_1 , які їй були подаровані матір`ю ОСОБА_3 , тому домоволодіння не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю, суд першої інстанції виходив з того, що приватизація земельної ділянки - це безкоштовний перехід права власності на земельну ділянку від держави до певної особи ( ОСОБА_2 ), тоді як позовні вимоги про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння ОСОБА_1 обґрунтовує саме тим, що спірне домоволодіння є особистою приватною власністю, оскільки придбано за власні кошти ОСОБА_2 , які в свій час їй були подаровані матір`ю.
Крім того, в даному випадку не може йтися про застосування положень пункту 5 частини першої статті 57 СК України, оскільки з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним з подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а у справі, що розглядається судом державний акт на земельну ділянку видано 21 січня 2008 року, тобто до 08 лютого 2011 року.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») задовольнив. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення судового збору скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на домоволодіння.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі 3 153 грн.
В іншій частині рішення залишив без змін.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог та приймаючи в цій частині нову постанову про відмову у їх задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не встановлений наслідковий зв`язок між подарованими матір`ю позивача грошима та придбанням саме цього нерухомого майна позивачем, оскільки особистим майном, яке в даному випадку, в силу положень статті 57 СК України, є грошові кошти, які, як встановлено судом першої інстанції, подаровані позивачу її матір`ю під час шлюбу, і аж ніяк не домоволодіння.
Позивачем не надано доказів того, що саме ці кошти були витрачені на купівлю спірного домоволодіння, право власності на яке оформлено за відповідачем. Також позивачем не доведено відсутність коштів у відповідача на придбання спірного домоволодіння.
Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про подальше витрачення подарованих матір`ю позивача коштів особисто позивачем на придбання спірного нерухомого майна лише за показаннями свідка ОСОБА_3 та дослідженням її трудової книжки, що також не може бути підставою для підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між укладенням договору дарування грошових коштів та придбанням першої половини спірного домоволодіння.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що 10 лютого 2009 року ОСОБА_2 відчужено на підставі договору купівлі-продажу на користь ТОВ «Хеопс А» спірне домоволодіння. Однак, суд першої інстанції не врахував положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правочину, який в даному випадку не визнаний судом недійсним, та вирішив спір з порушенням прав та інтересів ТОВ «Хеопс А», який є покупцем спірного майна за договором купівлі-продажу від 10 лютого 2009 року без залучення його до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у травні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що справу апеляційним судом було розглянуто за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, висновки суду не відповідають обставинам справи, судове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 201/11979/20 надійшла до Верховного Суду 08 червня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) 29 серпня 1992 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , в якому сторони перебувають і станом на час розгляду справи судом.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі за договором купівлі-продажу від 04 грудня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М. за реєстровим номером 10553, а також за договором купівлі-продажу від 03 березня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєвим В. О. за реєстровим номером 282, було придбано у власність домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (з 03 червня 2016 року назва міста змінена на місто Дніпро).
Загальна вартість домоволодіння склала 50 740 грн, що підтверджується копією договору купівлі-продажу домоволодіння від 04 грудня 2006 року. Покупцем домоволодіння за обома договорами зазначений ОСОБА_2 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна судами встановлено, що власником домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .
Згідно з договором дарування грошових коштів від 01 грудня 2006 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 60 000 грн.
Апеляційним судом також встановлено, що 10 лютого 2009 року ОСОБА_2 відчужено на користь ТОВ «Хеопс А» спірне домоволодіння, що підтверджується нотаріально засвідченим договором купівлі-продажу, зареєстрованим у Державному реєстрі правочинів за № 139.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.