Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 205/1964/21
провадження № 61-5341св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів:Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська у складі судді Приходченко О. С. від 30 листопада
2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., від 26 травня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У березні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про зняття з реєстраційного обліку та виселення.
На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що
24 липня 2009 року між банком і ОСОБА_6 укладено кредитний договір № DNFMGK0000000004, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на загальну суму 604 045,65 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов договору іпотеки реєстрація місця проживання у будинку, який є предметом іпотеки, можлива лише за наявності письмової згоди іпотекодержателя.
Однак, на порушення зазначених умов іпотечного договору, ОСОБА_6 зареєстрував місце проживання членів своєї сім'ї в іпотечному майні.
Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд зняти з реєстрації місця проживання та виселити зі спірного житлового будинку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітнього ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стислий виклад позицій інших учасників справи
ОСОБА_6 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність порушеного права позивача, яке могло б підлягати судовому захисту. Зазначав, що позивач не є власником спірного майна, а тому немає правових підстав для звернення до суду із позовом про виселення членів сім`ї власника нерухомого майна.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, у задоволенні позову
АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог, заявлених до
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його прав внаслідок реєстрації зазначених осіб у належному ОСОБА_6 житловому будинку. Зазначено про відсутність доказів невиконання позичальником ОСОБА_6 зобов`язань за кредитним договором чи звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом реєстрації права власності на нього за АТ КБ «ПриватБанк».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , а також
ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що такі вимоги заявлені до неналежних відповідачів. Встановлено, що
ОСОБА_2 не значиться зареєстрованою за адресою спірного нерухомого майна, а ОСОБА_3 не є законним представником неповнолітнього
ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 , а тому не може представляти їх інтереси у межах розгляду цієї справи.
Суд апеляційної інстанції послався також на те, що позбавлення права користування іпотечним майном його власника та членів його сім`ї зі зняттям їх з реєстраційного обліку є порушенням права на володіння майном.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2022 року до Верховного Суду АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010,
від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 28 листопада
2019 року у справі № 910/8357/18, від 02 червня 2021 року у справі
№ 904/7905/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність порушених прав позивача, не урахували, що іпотекодавець порушив визначені сторонами умови договору іпотеки та зареєстрував у нерухомому майні, яке є предметом іпотеки, місце проживання членів своєї родини без згоди банку. При цьому наявність осіб, зареєстрованих в предметі іпотеки, на яке звертається стягнення, негативно відобразиться на його ціні та буде перешкоджати його реалізації. Також заявляє про не застосування судами попередніх інстанцій принципів заборони суперечливої поведінки та добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №205/1964/21.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає про відсутність порушення прав АТ КБ «ПриватБанк» внаслідок реєстрації у спірному будинку членів родини його власника, у тому числі неповнолітніх дітей. Ні положення Закону України «Про іпотеку», ні положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не передбачають обмежень щодо проживання у предметі іпотеці, у тому числі неповнолітніх дітей. Більш того, визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з їх батьками передбачене частиною третьою статті 29 Цивільного кодексу України. Вважає, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 липня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є
АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір
№ DNFMGK0000000004, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на загальну суму 604 045,65 грн строком на 10 років.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, 24 липня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. і зареєстрований у реєстрі за № 2243, за умовами якого в іпотеку банку передано домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 20.12 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь-яких осіб у спірному житловому будинку без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Згідно з відомостями Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 12/5-392 від 05 березня 2019 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 27 серпня 2009 року;
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 27 серпня 2009 року;
- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 27 серпня 2009 року;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 27 серпня 2009 року народження;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з
13 листопада 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.