Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 553/907/19
провадження № 61-4287св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Пікуля В. П., Абрамова П. С., від 07 квітня 2022 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, щовона з 1987 року зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі також з 1989 року зареєстрований її колишній чоловік - ОСОБА_2 . Вказувала, що шлюб між сторонами розірвано 17 лютого 1997 року та з березня 2012 року відповідач у вказаній квартирі не проживає, участі в утриманні квартири, оплаті за житлово-комунальні послуги не приймає, спільне господарство з позивачкою не веде. Реєстрація місця проживання відповідача тягне додаткові витрати для неї по утриманню житла.
Посилаючись на положення статей 71, 72 Житлового кодексу України, ОСОБА_1 просила позов задовольнити визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави у складі судді Тимчука Р. І.від 28 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , наявність реєстрації відповідача у вказаній квартирі, користувачем якої є позивачка, порушує її права.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, належним чином не з`ясував усіх обставин справи, у зв`язку з чим ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка стверджувала, що відповідач з 2012 року не проживає у спірній квартирі, підтвердженням чого є акт КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2», однак зазначений акт не може братися до уваги, оскільки він не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України, так як письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Крім того, акт не містить дати його складання та відповідних реквізитів, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Інших належних та допустимих доказів того, що відповідач з 2012 року не проживає у спірній квартирі, а також доказів того що він втратив інтерес до житла позивачка не надала.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В уточненій касаційній скарзі просить справу передати на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявниця зазначила порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вказавши у касаційній скарзі, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
У касаційній скарзі, з урахуванням її уточнень, заявниця вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про оголошення перерви у розгляді справи з метою надання оригіналу письмового доказу - акту від 18 квітня 2019 року, який підтверджує факт непроживання відповідача у спірній квартирі з березня 2012 року. Заявниця зазначає, що оригінал письмового доказу знаходився у неї. Разом із тим саме відсутність оригіналу письмового доказу і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Заявниця зазначає, що судом першої інстанції було досліджено докази, які містяться у матеріалах справи, ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 553/907/19.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 березня 1987 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира комунальної форми власності та неприватизована, знаходиться на балансі КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2».
Шлюб між сторонами спору розірваний 17 лютого 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 17 лютого 1997 року серії НОМЕР_1 .
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка вказувала, що відповідач у вказаній квартирі зареєстрований, проте фактично з березня 2012 року в ній не проживає, участі в її утриманні не приймає.
На підтвердження зазначених обставин позивачкою надано до суду першої інстанції копію акту про непроживання у спірній квартирі від 18 квітня 2019 року, підписи на якому засвідчені начальником КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).