РІШЕННЯ
Іменем України
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа №9901/926/18
адміністративне провадження № П/9901/926/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Желтобрюх І.Л.,
суддів Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Данилевич Н.А., Шишова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
24 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія), в якому просить:
- визнати неправомірними дії колегії ВККСУ, допущені 25 жовтня 2018 року під час співбесіди в ході проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, що полягали у незаконному та безпідставному визнанні позивача такою, що не відповідає займаній посаді;
- визнати незаконним та скасувати рішення колегії ВККСУ від 25 жовтня 2018 року №1871/ко-18 за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення Комісії є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує закріплене частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини та статтею 43 Конституції України право на працю та на захист від незаконного звільнення, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Крім того, на думку позивача, процедура, за якою було проведено кваліфікаційне оцінювання на відповідність її займаній посаді судді також не відповідає міжнародним стандартам та не врегульована на належному рівні.
У відзиві на позов ВККСУ зазначила, що Комісія прийняла спірне рішення колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді та відповідно до вимог Конституції і законів України.
У відповіді на відзив, позивач зазначив, що доводи позовної заяви відповідачами не спростовано, а тому наполягає на обґрунтованості та необхідності задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року: відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження; витребувано від ВККС України рішення від 25 жовтня 2018 року №1871/ко-18 та матеріали, що стали підставою для його прийняття, а також матеріли досьє судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 15 січня 2019 року для повного та всебічного розгляду справи також витребувано від Комісії технічну фіксацію перебігу співбесіди, проведеної із позивачем 25 червня 2018 року, 23 липня 2018 року та 25 жовтня 2018 року в рамках проведення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
На викання вимог означеної вище ухвали відповідачем було надіслано на адресу суду диск із технічним записом засідань Комісії за відповідні дати.
В судовому засіданні, призначеному на 29 січня 2019 року, представником позивача, адвокатом Муравйовим О.В., було завлено клопотання, в якому він, з урахуванням уточнень, просив витребувати від ВККСУ копію протоколу (витяг) із засідань колегії, яка проводила співбесіди із ОСОБА_1 25.06.2018, 23.07.2018 та 25.10.2018, а також документи (рішення) щодо формування колегії та визначення доповідача у справі позивача. Крім того, просив відкласти розгляд справи та продовжити строк її розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2019 року клопотання представника позивача, - ОСОБА_2 , було задоволено частково: витребувано від Комісії витяг з протоколу (копію) засідання колегії з проводення співбесіди із ОСОБА_1 26.06.2018, 23.07.2018 та 25.10.2018 в рамках проведення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, а також докази автоматизованого розподілу справи ОСОБА_1 та формування складу колегії членів ВККСУ.
12 лютого 2019 року відповідачем було надіслано на адресу суду відповідні письмові докази.
27 грудня 2019 року на адресу суду надійшов лист ВККСУ, в якому повідомлялось, що станом на час розгляду Верховним Судом указаного позову, відповідач у справі - ВККСУ фактично перебуває у стані перетворення, тобто повноваження попереднього складу членів цього колегіального органу, зокрема, і голови, вже були припинені на підставі зазначених норм Закону, водночас новий склад ВККС ще не був утворений у визначеному законодавством порядку. Фактична відсутність складу ВККСУ є обставиною, що об`єктивно унеможливлює реалізацію цим органом своїх прав та виконання обов`язків, обумовлених його правовим статусом, як державного колегіального органу суддівського врядування, тобто свідчить про тимчасову неповноважність Комісії в цей період.
Протокольною ухвалою від 26 травня 2020 року Суд визнав неможливим розгляд справи за відсутності відповідача.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року було змінено склад раніше визначеної колегії суддів у цій справі, у зв`язку з чим слухання справи розпочалось спочатку.
У перше судове засідання, призначене на 14 липня 2022 року, позивач не з`явився, попередньо надіславши до Суду клопотання про розгляд справи без його участі. ВККСУ явку свого уповноваженого представника також не забезпечила. Порадившись на місці, Суд вирішив відкласти розгляд справи, у зв`язку з першою неявкою відповідача .
В наступне судове засідання, призначене на 04 серпня 2022 року, сторони також не прибули, явку представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи.
Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що позивач заявив клопотання про розгляд справи без його участі, а неявка уповноваженого представника від ВККСУ спричинена відсутністю сформованого складу Комісії з об`єктивних причин, що тривають понад два роки, задля забезпечення права особи на своєчасний і справедливий розгляд справи та з урахуванням наявності у справі відзиву на позов та письмових пояснень відповідача з долученими ним письмовими й електронними доказами, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів справи.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази Суд встановив наступне.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року №926/2002 була призначена на посаду судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська строком на п`ять років, Указом Президента України від 15 лютого 2007 року №113/2007 переведена у межах п`ятирічного строку на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 11 червня 2018 року № 139/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 19 березня 2018 року, зокрема, судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , та допущено її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Із даного Рішення вбачається, що ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 76,5 балів. За результатами виконаного практичного завдання набрала 99,5 балів. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 176 балів, тобто подолала мінімально допустимий бал іспиту, встановлений рішенням ВККСУ від 29.01.2018 р.
В подальшому, ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. За Висновком про підсумки тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей виявила наступні рівні прояву показників за критеріями: Особистісна компетентність - середній; емотивні якості особистості -високий; мотиваційно-вольові якості особистості - середній; загалом рівень особистісної компетентності - середній Соціальна компетентність -високий. Професійна етика - середній. Доброчесність - низький.
За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної 25 жовтня 2018 року із позивачем співбесіди, під час якої було обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження її суддівського досьє, заслухавши доповідача, надані суддею письмові та усні пояснення, дослідивши досьє та з урахуванням інформації, отриманої під час співбесіди, колегія Комісії дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді та прийняла рішення № 1871/ко-18, яким визнала останню такою, що не відповідає займаній посаді та ухвалила внести до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Під час судового розгляд представник позивача повідомив Суду про те, що ВРП рішенням від 20 липня 2021 року №1613/0/15-21 відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
З огляду на викладені фактичні обставини та відповідну зміну правового становища позивача Судом було запропоновано позивачу уточнити позов, виклавши мотиви і обставини, з якими вона пов`язує продовження обтяжувальної дії оскаржуваного рішення ВККС України від 25 жовтня 2018 року №1871/ко-18 та негативних наслідків такого щодо неї.
У додаткових письмових поясненнях позивач наполягала на тому, що оскаржуване рішення порушує її права як судді на участь в проведенні кваліфікаційного оцінювання, відповідно до вимог законодавства. Вважає, що, оскільки вказане рішення не скасоване, не відкликане відповідачем, міститься в матеріалах суддівського досьє та є доступним для невизначеного кола осіб на сайті відповідача, захист її прав можливий лише в судовому порядку шляхом визнання дій відповідача неправомірними та визнання незаконним і скасування вказаного рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Попередньою ж редакцією цієї норми передбачалося, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Змінами у Конституцію та відповідне процесуальне законодавство держава ввела систему захисту суб`єктивних прав замість пострадянської системи об`єктивного контролю правомірності. Можливість звернення до суду з позовом нині має бути обумовлена наявністю юридичного спору між учасниками правовідносин, а сам судовий процес може ініціюватися саме як засіб реалізації особою своїх прав та інтересів, адже лише за таких умов позов матиме правозахисну та правоохороняючу дію.
Вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена й у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (стаття 6) (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4).
Такі ж принципи сповідує і Європейський суд з прав людини, прецедентна практика якого є джерелом права для національних судів. Так, ЄСПЛ послідовно доводить, що реальність будь-якого суб`єктивного права полягає у його гарантованості. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
У Рішенні Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. А елементами верховенства права, за висновками КСУ, є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовчій практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп\2005).
Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
Відповідно до пункту 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.