ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 907/910/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Брінцова А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 (колегія суддів: Марко Р.І. - головуючий, Кордюк Г.Т., Матущак О.І.)
за первісним позовом Фізичної особи - підприємця Колотухи Івана Олексійовича
до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради
про розірвання договору оренди та стягнення матеріальної шкоди
та за зустрічним позовом Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради
до Фізичної особи - підприємця Колотухи Івана Олексійовича
про стягнення заборгованості
за участю: відповідача за первісним позовом: Новак О.О. (самопредставництво),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Фізична особа - підприємець Колотуха Іван Олексійович (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (далі - відповідач), у якому, просив розірвати договір № 03-13-01/97 від 31.01.2020 оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (далі - договір) та стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 31039,96 грн.
1.2 Позов обґрунтовано тим, що позивач, через обставини, які не залежали від його волі, не мав можливості завершити капітальний ремонт орендованого майна, що унеможливило його використання на умовах договору. При цьому позивач вказує, що відповідач не надав відповіді на пропозицію позивача щодо розірвання договору, у зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для його розірвання у судовому порядку та стягнення матеріальної шкоди у розмірі перерахованих коштів.
1.3 Відповідач звернувся із зустрічним позовом, у якому просив стягнути з позивача основний борг у розмірі 36 700,00 грн, пеню у розмірі 887,87 грн, три відсотки річних у сумі 221,68 грн, подвійну плату за користування річчю за весь час прострочення виконання зобов`язання по поверненню майна у розмірі 26 972,38 грн.
1.4 Зустрічний позов обґрунтований тим, що позивач не сплачував за вересень - грудень 2020 року орендну плату за договором, у зв`язку з чим у нього виник борг, на який були здійсненні нарахування пені та трьох відсотків річних, а також подвійна плата за не повернення орендованого майна.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.08.2021 (суддя Андрейчук Л.В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022, первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що позивач за первісним позов довів ті обставини, з якими пов`язував свої вимоги, відповідач за зустрічним позовом не довів того, що майно, передане в оренду, використовувалось позивачем на умовах оренди, тому обов`язок сплачувати орендну плату у позивача відсутній.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 910/14416/18, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 07.10.2019 у справі № 201/11354/15-ц, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 06.03.2019 у справі № 905/1851/17, від 29.01.2020 у справі № 910/16223/18, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 3-18гс15.
3.3 Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2 Предметом позовів у даній справі є первісні вимоги позивача до відповідача про розірвання договору оренди та стягнення матеріальної шкоди, а також зустрічні позовні вимоги про стягнення коштів.
4.3 Суди встановили, що 31.01.2020 між сторонами зі справи укладено договір, за умовами якого, та на підставі акта приймання-передачі майна, позивач отримав у строкове платне користування окремі нежитлові приміщення, загальною площею 220,6 кв.м, які складаються з будинків відпочинку літ.Е 1, площею 158,8 кв.м, літ.Д 1, Є 1, Ж 1, З1, кожний площею 13,3 кв.м, вбиральні, літ. Г1, площею 8,6 кв.м, які розташовані у смт Солотвино, Тячівського району, вул. Озерна, 29, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області.
4.4 Також, судами встановлено, що за змістом п. 5.4.1 договору оренди на період проведення ремонту орендованого майна орендар не звільнявся від сплати орендної плати. Відповідно, за період з січня по вересень 2020 року, позивачем було сплачено орендної плати на загальну суму 30106, 14 грн.
4.5 Суди зазначили, що згідно Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 N 2269-XII, яким сторони керувалися при укладанні договору оренди, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату встановлену договором своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; за невиконання зобов`язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
4.6 Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 5.4. цього договору оренди на орендаря покладено зобов`язання за письмовим погодженням з орендодавцем, яке видається в порядку визначеному законодавством, за рахунок власних коштів здійснювати капітальний ремонт орендованого майна.
4.7 Рішенням наглядової ради відповідача від 05.06.2020 № 05-04 надано згоду позивачу на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна шляхом проведення робіт, визначених відповідно до зведеного кошторисного розрахунку та згідно експертних звітів, погоджено проектну документацію за робочими проектами.
4.8 Листом Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області від 29.10.2020 № 425/02-21 відмовила позивачу у наданні дозволу на збір вихідних даних та проведення ремонтних робіт, оскільки частина орендованого майна знаходиться у карстонебезпечній зоні першочергової деформації поверхні, що унеможливлює проведення будь-якого виду будівельних робіт, загрожує просіданням ґрунту на невизначену глибину, несе небезпеку для життя та здоров`я громадян.
4.9 Позивач листом від 07.12.2020 звернувся до відповідача, який був ним отриманий у той же день, у якому порушував питання про розірвання договору з 01.12.2020, оскільки обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору настільки істотно змінилися, що унеможливлюють використання орендованого майна на умовах договору, але відповідач залишив цей лист без задоволення.
4.10 Зважаючи на викладене, суди дійшли висновку про те, що позивач ініціював питання про розірвання договору, оскільки орендоване майно було непридатне до користування, що підтверджується дозволом відповідача на здійснення капітального ремонту, а також тим, що такий ремонт позивач не міг здійснити з незалежних від нього обставин. У зв`язку з чим, позивач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідав.
4.11 Задовольняючи первісний позов у частині стягнення із відповідача матеріальної шкоди суди мотивували свої рішення тим, що з урахуванням відсутності факту використання майна з незалежних від позивача обставин, справедливим буде визнати суму коштів в розмірі 30106, 14 грн, яку орендар вже сплатив, втраченими для орендаря коштами, і його реальним збитком.
4.12 У касаційній скарзі скаржник як підставу для касаційного оскарження зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
4.13 У постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 3-18гс15, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що аналіз положень, зокрема, статей 224, 225 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.
4.14 Із встановлених судами обставин справи вбачається, що неможливість здійснення капітального ремонту орендованого майна, а відтак і неможливість використання майна за призначенням у подальшому була виявлена уже після укладення договору оренди. Задовольняючи первісний позов у частині стягнення із відповідача матеріальної шкоди суди обох інстанцій не досліджували та не встановили у чому полягає протиправна поведінка боржника щодо невиконання або неналежного виконання ним зобов`язання, як і не досліджували вини боржника у понесених позивачем за первісним позовом витратах у вигляді орендної плати.