постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 291/398/20
провадження № 51-6026км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Антонюк Н. О., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
захисника Васильчук В. П.,
представника потерпілих - адвоката Перегуди А. П. (у режимі відеоконференції),
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Васильчука В. П. на вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2020 року та вирок Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у кримінальному провадженні № 12019060290000243 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілої, та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Київської обласної державної адміністрації 11 445, 37 грн витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_2 .
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно 100 200 грн та 300 000 грн і 10 000 грн витрат на правову допомогу, та на користь потерпілої ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000 грн і 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
2. Місцевий суд установив, що ОСОБА_1 07 жовтня 2019 року близько 19:20 керуючи автомобілем VOLKSWAGEN POLO р.н. НОМЕР_1 та рухаючись вул. Сквирською в с. Заріччя Ружинського району Житомирської області в напрямку смт Ружин, у порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б» та 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР, Правила), проявила безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, невірно оцінила дорожню обстановку та маючи технічну можливість запобігти наїзду з моменту виявлення перешкоди для руху, яку об`єктивно спроможна була виявити з місця водія, в момент виникнення небезпеки для руху своєчасно негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу не вжила та здійснила наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які рухались спереду по узбіччю дороги у попутному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_2 було завдано тяжких тілесних ушкоджень від яких вона померла у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 , а потерпілій ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень.
3. При перегляді вироку за апеляційними скаргами прокурора, представника потерпілих та сторони захисту Житомирський апеляційний суд 01 листопада 2021 року скасував його в частині покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 таке у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також збільшив розмір витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до 15 000 грн кожному. Виключив з мотивувальної частини вироку висновок суду про спричинення ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень та посилання, як на доказ, на висновок судової медичної експертизи № 26 від 18 січня 2020 року щодо виявлених тілесних ушкоджень в останньої. Урешті вирок місцевого суду залишив без змін.
Також апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 10 000 грн витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
4. У касаційній скарзі захисник Васильчук В. П. просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що в основу висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення суд першої інстанції у вироку поклав протоколи слідчих експериментів від 30 жовтня 2019 року та 16 січня 2020 року в яких ОСОБА_1 брала участь як свідок, що свідчить про недопустимість цих доказів з урахуванням вимог ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). З огляду на це захисник вважає, що недопустимими є і висновки судових автотехнічних експертиз у кримінальному провадженні, оскільки експертами при дослідженні використовувалися дані, які були отримані під час цих експериментів.
Вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про повноваження слідчого Левицького О. О., який брав участь у проведенні слідчих експериментів та здійснював інші слідчі дії, що також зумовлює визнання зібраних під час досудового розслідування доказів недопустимими.
Стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні висновок судової медичної експертизи трупа ОСОБА_2 від 15 жовтня 2019 року № 67-тр та медичні документи про її перебування в Ружинській ЦРЛ, які слідчим не вилучались і на дослідження експертам не надавались. Наявний у матеріалах провадження висновок судової медичної експертизи № 67-тр від 04 грудня 2019 року є неповним та малоінформативним. З огляду на це захисник вважає, що ці висновки експертів є недопустимими доказами у справі.
Крім того, на переконання захисника, навіть у випадку доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, призначене їй покарання не відповідає вимогам статей 50 та 65 КК, адже поза увагою судів обох інстанцій залишились дані про особу засудженої, яка активно сприяла в розкритті злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, має на утриманні двох малолітніх дітей і частково відшкодувала шкоду потерпілим.
З огляду на зазначене захисник вважає, що оспорювані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374, 420 КПК і підлягають скасуванню.
5. У письмових запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілих адвокат Перегуда А. П. просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без зміни.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
6. У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу.
7. Прокурор та представник потерпілих виступили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити оскаржувані рішення без зміни.
Мотиви Суду
8. Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
9. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
10. При цьому, згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
11. Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
12. Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
13. Висновок місцевого суду у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах, яким цей суд дав належну правову оцінку.
14. Такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі: показань засудженої ОСОБА_1 (яка провину у вчиненні правопорушення визнала), потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також даних, зазначених у протоколах: огляду місця події від 07 жовтня 2019 року зі схемою ДТП та фототаблицею до неї; огляду речей від 11 жовтня 2019 року, які були надані потерпілим ОСОБА_3 ; слідчих експериментів від 30 жовтня 2019 року та від 16 січня 2020 року; висновках експертів: від 28 листопада 2019 року № 3/1153, від 25 листопада 2019 року №3/1084, від 26 листопада 2019 рок № 3/1085, від 20 листопада 2019 року № 223-МК, від 04 грудня 2019 року № 67-тр, від 06 березня 2020 року № 11/2-158.
15. Дослідивши ці докази місцевий суд дійшов умотивованого висновку, що саме невиконання ОСОБА_1 вимог пунктів 1.5, 2.3 «б» та 12.3 ПДР у вказаній ситуації призвело до дорожньо-транспортної пригоди та перебуває у причинному зв`язку з її наслідками. Ці докази були зібрані у встановленому законом порядку, є послідовними, співпадають між собою в деталях, не містять істотних відмінностей та узгоджуються з висновками експертів у справі, тож підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність цих доказів у суду не було.
16. Вирок місцевого суду сторони оскаржили в апеляційному порядку.
17. За приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, а у разі необхідності і шляхом повторного дослідження доказів.
18. Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей суд зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
19. Під час перегляду вироку апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, а також апеляційної скарги сторони захисту, які є аналогічними тим, що наведені захисником в касаційній скарзі, частково провівши у справі судове слідство, встановив, що висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів зібраних у кримінальному провадженні, при цьому погодився з доводами апеляційної скарги прокурора та частково з доводами апеляційних скарг захисника і представника потерпілих, скасував його в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та виключив з мотивувальної частини вироку рішення про спричинення потерпілій ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень.
20. У своєму рішенні суд апеляційної інстанцій дав належну оцінку доводам сторони захисту щодо недопустимості як доказів протоколів проведення слідчих експериментів від 30 жовтня 2019 року та 16 січня 2020 року, а також похідних від них висновків судових автотехнічних експертиз у кримінальному провадженні, які обґрунтовано відхилив з посиланням на конкретні мотиви, із правильністю яких погоджується і суд касаційної інстанції.
21. Верховний Суд у своїх рішеннях (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 січня 2020 року (справа № 233/2346/17) та інших неодноразово вказував на те, що якщо свідок або інший учасник процесу дає в суді показання, які співпадають з його показаннями, наданими під час досудового розслідування, або посилається на ці показання, то саме по собі посилання суду у вироку на такі позасудові показання не є порушенням процесуального закону, оскільки у такому випадку позасудові показання інкорпоруються з тими, що були надані ними в суді.