Постанова
Іменем України
05 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 442/3303/20
провадження № 61-16808св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року у складі судді Хомика А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 04 вересня 2004 року до 06 квітня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5 .
За час шлюбу сторонами за спільні кошти на відведеній ОСОБА_6 земельній ділянці загальною площею 0,12 га, кадастровий номер 4621284900:01:001:0386, яка розташована у селі Модричі Дрогобицького району Львівської області, збудований житловий будинок, якому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 лютого 2020 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що вказаний будинок збудовано сторонами під час шлюбу за спільні кошти, тому він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя й визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
РішеннямДрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довела, що спірне нерухоме майно було збудовано у період перебування сторін у шлюбі за спільні кошти подружжя, тому на підставі статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
Оскільки сторони не досягли згоди щодо способу поділу спільного майна, тому наявні підстави його поділу виходячи з рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, як передбачено частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідач, заперечуючи належність спірного будинку сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, не надав доказів, що будинок є його особистою власністю, оскільки збудований за його особисті кошти.
Сам по собі факт реєстрації права власності на будинок за одним із подружжя (відповідачем) не свідчить, що це майно належить лише цій особі.
Згідно з договором про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови від 27 червня 2016 року, ОСОБА_6 як власник земельної ділянки надала в користування ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва житлового будинку та господарських споруд, а після закінчення будівництва ОСОБА_2 зобов`язувався ввести збудовані ним об`єкти в експлуатацію та оформити право власності на них.
Посилання відповідача, що на підставі укладеного між сторонами договору (суперфіцій) будинок є його особистою власністю, є безпідставним, оскільки цим договором не передбачено право особистої власності відповідача на збудоване на земельній ділянці майно, а лише встановлено право користування земельною ділянкою, призначеною для будівництва будинку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права у зв`язку з чим прийняв справедливе рішення.
При цьому апеляційний суд зазначив, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довела обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме, що спірний будинок збудований у період шлюбу та за спільні кошти подружжя.
Відповідач не спростував доводи позивача та не надав доказів, які б підтверджували, що будинок збудований за його особисті кошти, тобто майно є його особистою власністю.
Суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача, що спірний будинок є його особистою власністю на підставі укладеного між сторонами договору від 27 червня 2016 року (суперфіцій), оскільки умовами зазначеного правочину не передбачено права особистої власності відповідача на житловий будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц (провадження № 61- 61-30273св18), від 29 липня 2020 року у справі № 728/2080/18 (провадження № 61-1907св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 757/34950/14-ц (провадження № 61-2245св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що виникнення суперфіціарного права передбачає суттєве обмеження відповідних правомочностей власника, оскільки обсяг можливостей забудовника наближається до правових можливостей самого власника. При цьому майже увесь зміст права власності переходить останньому.
Спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на будинок відповідач зазначав, що земельну ділянку, на якій збудовано будинок, передано позивачем відповідачу саме з метою будівництва будинку відповідачем за свої особисті кошти.
Факт укладення між сторонами договору від 27 червня 2016 року (суперфіцію) свідчить про те, що позивач самоусунулась від здійснення будівництва будинку і передала таке право відповідачу.
Договір від 27 червня 2016 року (суперфіцій) є дійсним, ніким не оспорений та не скасований, за його умовами позивач підтвердила, що будинок буде будуватися виключно відповідачем та виключно за його кошти, а право власності на збудований будинок підлягає реєстрації відповідачем.
Тобто спірний будинок є особистою власністю відповідача та не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу.
Поведінка позивача є недобросовісною, оскільки вона спочатку уклала з відповідачем договір (суперфіцій), за змістом якого підтвердила право особистої власності відповідача на будинок, а згодом звернулася до суду з позовом про визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ.
Суди не звернули увагу, що в період будівництва спірного будинку сторони, хоча і перебували у зареєстрованому шлюбі, проте відповідач проживав окремо від позивача, зокрема місця реєстрації сторін не є ідентичними, а відповідач значний час перебував за кордоном.
Суди безпідставно послались на те, що спірний будинок будувався батьком позивача, оскільки батько позивача працює охоронником і в період будівництва будинку отримував мінімальну заробітну плату.
Суди попередніх інстанцій не встановили джерело походження коштів, що були використані для будівництва будинку, а усі обставини встановлено виключно на припущеннях.
Також як на підставу оскарження судових рішень заявник послався на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме поширення права спільної сумісної власності подружжя на об`єкти нерухомого майна побудовані одним із подружжя на земельній ділянці, право забудови якої передано іншому подружжю.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу та зазначала, що наведені заявником обставини є надуманими і не заслуговують на увагу.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів, що спірний будинок є його особистою власністю.
Визначальним для встановлення юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації права власності на це майно, який мав місце під час перебування сторін у шлюбі, а факт набуття (створення) майна (зведення будинку під час перебування сторін у шлюбі), що і доведено позивачем у суді.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, тому оскаржувані судові рішення ухвалено з додержання норм матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 04 вересня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб у Дрогобицькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Прізвище після реєстрації шлюбу дружини ОСОБА_2 (а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 (а. с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 (а. с. 14).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05 березня 2014 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,12 га, кадастровий номер 4621284900:01:001:0386, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у селі Модричі Дрогобицького району Львівської області (а. с. 11 зворот).
27 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), за умовами якого ОСОБА_1 як власник земельної ділянки надала у користування ОСОБА_3 земельну ділянку з метою будівництва житлового будинку та господарських споруд (а. с. 51-52).
Згідно з пунктами 7, 8 договору від 27 червня 2016 року (суперфіцій) землекористувач ( ОСОБА_2 ) зобов`язується здійснювати будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Після закінчення будівництва землекористувач зобов`язується ввести збудовані ним об`єкти в експлуатацію та оформити право власності на них (а. с. 52).
Рішенням виконавчого комітету Модрицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 23 квітня 2018 року № 10 вирішено: надати новозбудованому житловому будинку поштову адресу: АДРЕСА_1 ; оформити право власності на новозбудований житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; державному реєстратору Модрицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області підготувати і видати свідоцтво про право власності (а. с. 7).
Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2020 року у справі № 442/1104/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Прізвище ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишено без змін (а. с. 9-10).
18 липня 2020 року ОСОБА_11 та ОСОБА_1 уклали шлюб. Після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини є ОСОБА_1 (свідоцтво про шлюб від 18 липня 2020 року) (а. с. 61).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.