Постанова
Іменем України
05 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 761/29016/15-ц
провадження № 61-16197св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначало, що 10 березня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 12 436,82 дол. США строком користування до 07 березня 2013 року.
Банк зазначав, що виконав зобов`язання в повному обсязі та надав кошти в користування позичальнику, проте остання свої зобов`язання не виконала, кредитні кошти в повному обсязі не повернула, внаслідок чого станом на 11 вересня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 42 038,27 дол. США яка складається з: заборгованості за кредитом - 5 520,33 дол. США, 8 853,92 дол. США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 212,58 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 26 451,44 дол. США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором були укладені договори поруки між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
На виконання пункту 5 договору поруки позивач направив відповідачам повідомлення про невиконання зобов`язань за кредитним договором з вимогою про необхідність виконання простроченого зобов`язання, а у разі невиконання простроченого зобов`язання, з вимогою про дострокове повернення усієї суми кредиту у повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції з правом звернення стягнення на предмет застави. Проте такі вимоги були залишені без задоволення.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 42 038,27 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 вересня 2015 року становить 913 871,59 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги про невиконання позичальником та поручителями солідарного зобов`язання стосовно повернення кредитних коштів є доведеними, однак із позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду лише 05 жовтня 2015 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності, що згідно положення частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, про застосування якої заявлено відповідачами під час розгляду справи.
Крім того, суд зазначив, що відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, договори поруки, укладені між банком та поручителями припинилися у липні 2011 року, оскільки до цього строку, банком не пред`явлено вимоги до поручителів і така вимога була пред`явлена лише 25 серпня 2015 року, тобто із спливом чотирьох років, після того як договори поруки припинилися.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суду погодився з рішенням суду першої інстанції та зазначив, що визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Так, у пункті 12 договорів поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Таким чином, строк повернення кредиту за кредитним договором розпочався з 20 липня 2011 року, а відтак порука припиняється 20 липня 2016 року. Проте висновок суду першої інстанції щодо чинності поруки не вплинув на правильність висновків суду щодо наявності підстав для відмови у позові у зв`язку із застосуванням наслідків спливу строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2021 року, АТ КБ «ПриватБанк» просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.
Заявник у касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 279/8730/15-ц.
Крім того вказує, що дізнався про порушення свого права лише 20 грудня 2012 року, після продажу предмета застави, оскільки кошти, отримані від його реалізації не покрили кредитної заборгованості в повному обсязі.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка після реєстрації шлюбу 25 листопада 2011 року змінила прізвище на « ОСОБА_1 », а також ОСОБА_2 , надіслали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в якому просять відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість.
Відповідачі зазначають, що зобов`язання щодо кредитної заборгованості ОСОБА_1 виконала шляхом передання заставного автомобіля банку в рахунок погашення її заборгованості, в зв`язку з чим спірні договори поруки припинилися.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» подана до Верховного Суду у жовтні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
03 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 10 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого кредитор надав позичальнику кошти в сумі 9 118 дол. США строком до 07 березня 2013 року для придбання автомобіля, а також у розмірі 3 318,83 дол. США на виплату страхових платежів зі сплатою 12 % річних.
У забезпечення кредитних зобов`язань 10 березня 2006 року між кредитором та позичальником було укладено нотаріально посвідчений договір застави автотранспорту.
Крім того, у забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника 10 березня 2006 року кредитором були укладені три окремі договори поруки: із ОСОБА_4 (договір поруки № К2Н0АU00056064); із ОСОБА_2 (договір поруки № К2Н0АU00056064); із ОСОБА_3 (договір поруки № К2Н0АU00056064).
За умовами вказаних договорів кожен із поручителів окремо поручилися перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № К2Н0АU00056064 від 10 березня 2006 року.
Крім того, як встановлено в судовому засіданні, заставне майно - автомобіль DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_1 , переданий в заставу банку згідно з актом від 19 вересня 2011 року.
В державному реєстрі обтяжень рухомого майна 23 листопада 2011 року було зареєстроване звернення стягнення на автомобіль.
Згідно з копією довідки-рахунку заставний автомобіль було відчужено за 32 400 грн.
ОСОБА_4 після реєстрації 29 жовтня 2004 року шлюбу змінив прізвище на « ОСОБА_4 ».
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.