Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 354/608/15-ц
провадження № 61-2700св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивачі: перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство»,
відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області в складі судді Ваврійчук Т. Л. від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д., у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство»,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Держаного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 014217 від 20 серпня 2003 року площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020050 та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Ухвалою Яремчанського міського суду від 03 грудня 2015 року залучено до участі у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (далі - ТОВ «Скорзонера») та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
Ухвалою Яремчанського міського суду від 12 січня 2021 року до участі у справі залучено як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»). Також як правонаступника первісного відповідача - Поляницької сільської ради Яремчанського міської ради до участі у справі залучено Поляницьку сільську раду Надвірнянського району.
Заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури 23 лютого 2021 року в порядку статті 49 ЦПК України подано заяву про зміну предмета позову, в якій прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №014217 від 20 серпня 2003 року площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020050 та витребувати у ТОВ «Буковель» вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
22 вересня 2021 року представники відповідачів ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель» подали клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, позов залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді, і прокурором не надано доказів, що вказане державне підприємство у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства відбулось із порушенням вимог абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Позов в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України подано з порушенням вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» за відсутності підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки перед зверненням до суду не направлено до Державного агентства лісових ресурсів України як компетентного органу держави повідомлення про виявлені ним порушення інтересів держави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2022 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції та на постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач зазначав, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, абз. 2 частини другої статті 389 ЦПК України: при прийнятті оспорюваних рішень Яремчанським міським судом та Івано-Франківським апеляційним судом порушено вимоги частин першої, другої, четвертої статті 263 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19, від 21 липня 2021 року у справі № 754/8118/18.
Касаційна скарга мотивована тим,що висновки суду щодо недоведеності підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дійсно прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Однак жодною нормою процесуального законодавства не передбачено такої підстави для залишення позову без розгляду як відсутність у матеріалах тих чи інших документів, у тому числі повідомлень в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Водночас, саме відсутність в матеріалах справи копії вказаного повідомлення стала підставою для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Клопотання про залишення позову без розгляду заявлено безпосередньо у ході розгляду справи лише у 2021 році, тобто через понад п`ять років перебування справи в провадженні суду.
Відповідно до пункту 73 розділу 1.5 «Переліку документів, що створюються під час діяльності органів прокуратури України, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого наказом Генерального прокурора України № 2 від 08 січня 2019 року строк зберігання документів щодо переписки з питань представництва інтересів держави в суді становить 5 років.
Оскільки строк зберігання в органах прокуратури відповідних документів, підготовлених у 2015 році, минув ще у 2020 році обласною прокуратурою на адресу Державного агентства лісових ресурсів України направлено відповідний запит для підтвердження факту надіслання повідомлення позивачу з дотриманням вимог законодавства та надання доказів до суду.
Відповідь Державного агентства лісових ресурсів України від 08 листопада 2021 року № 12-12/9212-21 долучено до матеріалів справи. Як вбачається із її змісту, про факт протиправного вибуття спірної земельної ділянки (поряд з іншими) Державному агентству лісових ресурсів України було відомо з постанови Галицького районного суду від 04 березня 2015 року.
Однак належної оцінки цьому доказу судами не надано, що суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 вказано, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17.
У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (постанови Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19 ).
Таким чином визначальним при зверненні до суду є саме факт обізнаності позивача із фактами порушень, які стали підставою для подальшого звернення до суду на фоні неналежного захисту інтересів держави з його боку.
Враховуючи те, що отримана інформація Державного агентства лісових ресурсів України від 08 листопада 2021 року дає змогу чітко стверджувати про обізнаність вказаного органу із порушеннями інтересів держави, які стали підставою для даного позову, та визнання ним факту неможливості самостійного звернення з відповідними позовами, висновок судів про відсутність підстав для представництва інтересів держави у цій справі є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, а оскаржувані рішенні суперечать положенням статей 257, 263 ЦПК України.
Крім того, вказаною відповіддю підтверджено і факт повідомлення прокуратурою Державного агентства лісових ресурсів України про відповідні звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Скаржник зазначив про статус іншого позивача у справі - ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке є державним підприємством та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 року № 1180 віднесено до переліку підприємств установ, організацій, що перебувають у сфері управління Державного комітету лісового господарства України (з 13 квітня 2011 року - Державне агентство лісових ресурсів України).
У відповідності до статті 89 Лісового кодексу України на ДП «Ворохтянське лісове господарство» покладено здійснення функцій державної лісової охорони.
Згідно пункту 4 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 основними завданнями держлісоохорони є: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, а службові особи підприємства є посадовими особами державної лісової охорони.
Таким чином, правовий статус підприємства (форма власності, підпорядкованість, сфера управління) вказує на те, що основні напрямки його діяльності є нічим іншим, як завданнями та функціями, покладеними на нього безпосередньо державою з метою реалізації її політики у сфері охорони довкілля, рекреації, відтворення природних ресурсів.
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що у суду були відсутні підстави для залишення позову без розгляду.
Щодо поданих скаржником 17 травня 2022 року та 06 червня 2022 року додаткових пояснень слід зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
Доводи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель» просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Яремчанського міського суду.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що у вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду із цим позовом.
У підготовчому засіданні представники відповідачів ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель» подали клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент звернення з позовом до суду) на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший, другий частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).