ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 1740/1949/18
адміністративне провадження № К/9901/1483/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (суддя Комшелюк Т.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (головуючий суддя Святецький В.В., судді: Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі №1740/1949/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2018 року №0097897-5202-1705 яким визначено податкове зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2017 рік в розмірі 15769,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки повинна бути встановлена лише абсолютною (специфічною), фіксованою, конкретною величиною вираженою в грошах. Натомість, ж рішення міської ради, зобов`язують платника податків та контролюючого органу самим визначати розмір ставки і дату її оприлюднення при наявності інформації про офіційно встановлену і своєчасно оприлюднену мінімальну заробітну плату до 15 липня року, що передує плановому, звітному періоду, яка відповідала б і мінімальній заробітній платі, встановленій саме на 1 січня звітного (податкового) періоду. Вважає, що контролюючий орган протиправно не встановив дату фактичного оприлюднення саме зміненої ставки оподаткування для наявності підстав до застосування цієї зміненої ставки за 2017 рік.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у задоволені позову відмолено повністю.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із правомірності здійсненого контролюючим органом донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки Податковим кодексом України (далі - ПК України) встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема, положень пункту 2.1 статті 2, пункту 5.2 статті 5, пункту 7.3 статті 7, підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зазначає, що суди не звернули належної уваги на ті обставини, що з урахуванням норм прямої дії Конституції України та імперативних норм ПК України, в який зміни не вносились, і він має пріоритет над іншими законодавчими актами у сфері податкових відносин, рішення Дубровицької міської ради від 16 лютого 2017 року №332, прийняте поза терміном встановленим підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпунктом 12.3.4 пункту 12.3, пунктом 12.5 статті 12 ПК України, що не дає підстав для його застосування по визначенню податкових зобов`язань за 2017 рік. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать положенням статті 58 Конституції України щодо його застосування в зворотному часі. Зазначає, що всіма рішеннями міської ради затверджувалась не сама ставка податку, як елемент податку, а її розрахунок до невідомої, в більшості випадків, мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного (податкового) року. Зауважує, що ставка податку змінена в порядку визначеному законодавством, встановлена лише рішенням ради від 27 січня 2015 року за № 947 із розрахунку 0,5 % від мінімальної заробітної плати на 1 січня 2016 року в розмірі 6,98 грн (1378 грн х 0,5%), яку зобов`язаний був застосувати відповідач при визначенні суми податку.
Також, позивачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.
Розглянувши клопотання позивача про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційний суд не вбачає підстав для його задоволення, та зазначає.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень, викладених у частинах третій-п`ятій статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як вказав відповідач у клопотанні, що розглядається, ця справа містить виключну правову проблему, у правовідносинах щодо застосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 3.1 статті 3, пункту 2.1 статті 2, пункту 5.2 статті 5, пункту 7.3. статті 7 ПК України.
Втім, касаційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №803/1307/17, від 4 вересня 2018 року у справі №820/5457/17 та від 26 червня 2018 року у справі №824/651/17-а висловив позицію щодо застосування наведених положень ПК України та дійшов висновку про відсутність обмежень для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів.
Таким чином, у категорії справ щодо застосування наведених норм ПК України сформована правозастосовча практика.
Слід враховувати підстави для направлення справи на розгляд, викладені у статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, які розширеному тлумаченню не підлягають.
Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позовних вимог прийняті без встановлення всіх фактичних обставин у справі та без врахування висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за позивачем зареєстроване право власності на об`єкт нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлова будівля «виробничий корпус» загальною площею 492,8 кв.м. (розмір частки 1).
Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2018 року №097897-5202-1705, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2017 рік в розмірі 15769,60 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія судів зазначає наступне.
В даному спорі визначальним важливо було встановити, чи є об`єктом оподаткування зазначена будівля, оскільки відповідно до п.п. «є» п.п.266.2.2. ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.