ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 140/14132/21
адміністративне провадження № К/990/13286/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №140/14132/21
за позовом ОСОБА_1
до Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК»,
про визнання протиправною і скасування постанови,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року (головуючий суддя: Ксензюк А.Я.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року (головуючий суддя: Ільчишин Н.В., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), у якому просив суд:
- визнати протиправною і скасувати постанову відповідача №51665911 від 21 липня 2016 року про стягнення з нього на користь держави виконавчого збору в розмірі: 32391,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки рішення суду ним у повній мірі не було виконане.
Одночасно з цим, позивач доводив, що про наявність оскаржуваної постанови йому стало відомо 17 листопада 2021 року. Також указував, що лише 24 грудня 2021 року отримав її копію.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року, позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
Суди виходили з того, що позивач пропустив установлений пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України десятиденний строк звернення до суду з цим позовом і не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, у травні 2022 року ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на продовження розгляду до Волинського окружного адміністративного суду.
Скаржник стверджує, що про порушення своїх прав довідався 17 листопада 2021 року, коли отримав постанову державного виконавця №67475165 від 11 листопада 2021 року про відкриття виконавчого провадження з виконання оскаржуваної постанови, і у межах десятиденного строку пред`явив позов.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому, повторюючи аргументи й висновків судів попередніх інстанцій, просить залишити цю скаргу без задоволення. Указує, що позивач у 2017 і 2018 роках ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження, тож міг і повинен був дізнатися про існування оскаржуваної постанови задовго до 2021 року.
Третя особа відзиву не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 15 червня 2022 року.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Спірні правовідносини у справі склались з приводу законності постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору №51665911 від 21 липня 2016 року.
Позов ОСОБА_1 пред`явив 22 листопада 2022 року, подавши його засобами поштового зв`язку.
На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
У цьому контексті Суд враховує, що частиною першою й другою статті 122 КАС України (як і статтею 99 цього Кодексу в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України (статті 99 в редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року) встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою й другою статті 287 КАС України (статті 181 у редакції Кодексу, яка діяла до 15 грудня 2017 року) встановлено десятиденний строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні строки оскарження установлені частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII і частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.
У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У цьому аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.