РІШЕННЯ
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа №990/4/22
адміністративне провадження № П/990/4/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Мартинюк Н.М.,
суддів - Данилевич Н.А., Загороднюка А.Г., Кашпур О.В., Соколова В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Трубецької М.В.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Шевчука А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог і предмет спору
6 січня 2022 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Вищої ради правосуддя, у якому просить Верховний Суд:
1) визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 9 грудня 2021 року №2304/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у відставку»;
2) зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути її заяву від 1 жовтня 2021 року про звільнення у відставку з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із зарахуванням до стажу роботи, що дає судді право на відставку, періоду вимушеного прогулу з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року.
Аргументи позивачки
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що працює суддею з 2004 року і 1 жовтня 2021 року подала до Вищої ради правосуддя (далі також - «ВРП») заяву про звільнення її з посади у відставку. Однак ВРП відмовила їй у звільненні, мотивувавши оскаржуване рішення відсутністю у неї права на відставку через недостатність двадцятирічного стажу роботи.
ОСОБА_1 зауважує, що у своєму рішенні ВРП опиралася на два фактори, а саме на те, що з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року вона не здійснювала правосуддя у зв`язку зі звільненням з посади за порушення присяги, а з 8 червня 2018 року отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що унеможливлює зарахування вказаного періоду до її суддівського стажу.
Позивачка наполягає на безпідставності такого висновку ВРП. У цьому контексті ОСОБА_1 погоджується з тим, що з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року вона не здійснювала правосуддя. Водночас наголошує, що це не залежало від її волі чи поведінки, позаяк було пов`язане зі звільненням, яке Європейський суд з прав людини і Верховний Суд визнали незаконним. На цій основі ОСОБА_1 стверджує, що у вказаний період вона обіймала посаду судді, проте правосуддя не здійснювала через вимушений прогул.
Одночасно з цим, позивачка вказує, що їй була виплачена суддівська винагорода за період вимушеного прогулу, а з виплачених сум утримані податки, збори і єдиний внесок. Також зазначає про можливість застосування аналогії закону для вирішення спору.
Відтак ОСОБА_1 стверджує, що період вимушеного прогулу мав бути зарахований їй у стаж роботи суддею.
Крім цього, позивачка зазначає, що отримання адвокатського свідоцтва було вимушеним і обумовлене тривалістю розгляду її судових спорів та необхідністю заробляння коштів на життя. У цьому контексті також наголошує, що на момент отримання адвокатського свідоцтва вона ще не була поновлена у статусі судді і до здійснення правосуддя не приступала, а як тільки це відбулося, то адвокатська діяльність була зупинена на підставі її заяви.
Водночас ОСОБА_1 вказує, що ВРП в оскаржуваному рішенні не обґрунтувала, яким чином отримання нею у період вимушеного прогулу адвокатського свідоцтва перешкоджає зарахуванню цього періоду до стажу, який дає їй право на відставку. Тож стверджує, що указаний період не може бути виключений із її трудового стажу.
На основі викладеного ОСОБА_1 доводить, що з урахуванням періоду вимушеного прогулу вона мала більше 20 років стажу роботи, а тому ВРП протиправно відмовила їй у задоволенні заяви про відставку.
У судовому засіданні позивачка просила позов задовольнити.
Аргументи відповідача
У відзиві, який надійшов до суду 7 лютого 2022 року, Вища рада правосуддя просить відмовити у задоволенні позову, вважаючи його безпідставним й необґрунтованим (т.2 а.с.1-8).
Позиція ВРП полягає в тому, що ОСОБА_1 не має визначеного законом двадцятирічного стажу роботи на посаді судді, а відтак не має й права на відставку.
У цьому контексті відповідач зазначає, що згідно з довідкою керівника апарату суду, де працює позивачка, стаж її роботи становить: 20 років 2 місяці 27 днів. Водночас указує, що під час попереднього розгляду заяви позивачки було з`ясовано, що у період з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року вона не обіймала посаду судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та не здійснювала правосуддя у зв`язку зі звільненням за порушення присяги, отже, цей період не може бути зарахований до стажу роботи, який дає судді право на відставку.
Разом з цим, відповідач зазначає, що з відповіді Національної асоціації адвокатів України вбачається, що 8 червня 2018 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що також унеможливлює зарахування вказаного стажу до стажу судді.
На цій основі ВРП стверджує, що стаж роботи ОСОБА_1 на дату розгляду її заяви становить 16 років (строк роботи на посаді судді: 10 років 7 місяців; половина строку навчання у виші: 2 роки 5 місяців; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом і надавала право для призначення на посаду судді: 3 роки).
З огляду на вказане, відповідач вважає, що оскаржуване рішення є законним й обґрунтованим, тож підстави для задоволення позову відсутні.
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Клопотання сторін та процесуальні дії у справі
10 січня 2022 року для розгляду цієї справи протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Блажівська Н.Є., судді Бучик А.Ю., Гончарова І.А., Данилевич Н.А., Радишевська О.Р. (т.1 а.с.75).
Того ж дня суддя Блажівська Н.Є. подала заяву про самовідвід. Натомість 11 січня 2022 року таку ж заяву подала суддя Бучик А.Ю. (т.1 а.с.76-78).
Указані заяви були задоволені ухвалою Суду від 11 січня 2022 року (т.1 а.с.79-83).
Надалі для розгляду цієї справи протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2022 року визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мартинюк Н.М, судді Данилевич Н.А., Загороднюк А.Г., Кашпур О.В., Соколов В.М. (т.1 а.с.86).
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін 23 лютого 2022 року о 11:00 год (т.1 а.с.87-90).
4 лютого 2022 року від представника Вищої ради правосуддя Ізвєкова К.В. надійшло клопотання про долучення до справи документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення (т.1 а.с.96-331).
7 лютого 2022 року від того ж самого представника Вищої ради правосуддя надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (т.2 а.с.9-12).
Указане клопотання Суд задовольнив ухвалою від 8 лютого 2022 року (т.2 а.с.13-16).
23 лютого 2022 року судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням у відпустках суддів Данилевич Н.А. і Загороднюка А.Г. (накази від 27 січня 2022 року №6-к, від 28 січня 2022 року №16-кв).
Надалі судове засідання було призначене на 11:00 год 13 квітня 2022 року, однак у вказаний день розгляд справи не відбувся у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та з огляду на особливий режим роботи Верховного Суду в цих умовах, установлений згідно з наказом Голови Верховного Суду від 2 березня 2022 року №29/0/8-22 «Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану».
2 червня 2022 року від позивачки надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відео конференції з Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (т.2 а.с.24-25).
Указане клопотання Суд задовольнив ухвалою від 19 липня 2022 року (т.2 а.с.27-29).
Цією ж ухвалою Суд призначив судове засідання на 11:00 год 3 серпня 2022 року.
У відкритому судовому засіданні 3 серпня 2022 року Суд задовольнив клопотання представника Вищої ради правосуддя, яке надійшло 4 лютого 2022 року, про долучення документів до справи.
Установлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин
4 листопада 2004 року Президент України видав указ №1367/2004 «Про призначення суддів». Серед іншого, цим указом ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п`ять років (т.1 а.с.14-15, 170-175).
9 листопада 2004 року начальник ТУ ДСА в Дніпропетровській області видав наказ №287-к (з особового складу), яким ОСОБА_1 зараховано до штату указаного суду з 9 листопада 2004 року (т.1 а.с.176).
14 грудня 2004 року ОСОБА_1 прийняла присягу судді, про що свідчить запис №11 у її трудовій книжці (т.1 а.с.51, 162).
9 вересня 2010 року Верховна Рада України прийняла постанову №2512-VI «Про обрання суддів», якою, з-поміж іншого, обрала ОСОБА_1 суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково (т.1 а.с.17-20, 177-187).
24 вересня 2010 року голова Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області видав наказ №23а-к «Про зарахування ОСОБА_1 до штату суду», яким позивачку зараховано до штату цього суду з 9 вересня 2010 року (т.1 а.с.188).
16 жовтня 2012 року Вища рада юстиції ухвалила рішення №1158/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.
15 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконними та скасування рішення й подання (справа №П/9991/1182/12).
28 лютого 2013 року Вищий адміністративний суд України ухвалив постанову, якою відмовив у задоволенні позову.
23 травня 2013 року Верховна Рада України прийняла постанову №311-VІІ «Про звільнення суддів», якою відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) звільнила з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (т.1 а.с.21, 189).
26 липня 2013 року виконувач обов`язків голови Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі указаної постанови парламенту видав наказ №28-к «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 ». Цим наказом позивачку було відраховано зі штату суду 26 липня 2013 року у зв`язку зі звільненням за порушення присяги судді. Відомості про цей факт занесені до її трудової книжки під записом №15 (т.1 а.с.22, 52, 169, 190).
У червні 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови (справа №П/800/376/13).
28 серпня 2013 року Вищий адміністративний суд України ухвалив постанову, якою відмовив у задоволенні позову.
Не погодившись із постановами Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 подала до Європейського суду з прав людини заяву проти України, у якій скаржилася на порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі також - «ЄСПЛ») ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України» (заяви №5114/09 та 17 інших, серед яких і заява ОСОБА_1 за №57154/13).
Цим рішення ЄСПЛ постановив, що Україна порушила стосовно усіх заявників пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - «Конвенція») у зв`язку з недотриманням принципів незалежності і безсторонності, а також статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
19 квітня 2017 року указане рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного.
27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявами про перегляд постанов Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року у справі №П/9991/1182/12, від 28 серпня 2013 року у справі №П/800/376/13.
7 серпня 2017 року Верховний Суд України ухвалив постанови у справах №П/9991/1182/12 і №П/800/376/13, якими частково задовольнив заяви ОСОБА_1 , скасував указані постанови Вищого адміністративного суду України в частині позовних вимог ОСОБА_1 , а справи щодо неї направив на новий розгляд до цього ж суду.
28 березня 2018 року Верховний Суд ухвалив рішення у справі №800/346/14 (9991/1182/12) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконними та скасування рішень, яким позовні вимоги задовольнив частково:
- визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 16 жовтня 2012 року №1158/0/15-12 у частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовив (т.1 а.с.23-27, 191-200).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року (провадження №11-463сап18) указане судове рішення залишене без змін (т.1 а.с.28-32, 201-210).
12 березня 2019 року Верховний Суд ухвалив рішення у справі №800/339/17 (800/376/13) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови, яким позовні вимоги задовольнив повністю:
- визнав протиправною і скасував постанову Верховної Ради України у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги (т.1 а.с.33-40, 211-226).
Указане рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (провадження №11-402заі19) (т.1 а.с.41-46, 227-237).
17 вересня 2019 року виконувач обов`язків голови Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області видав наказ №139к-тр «Про скасування наказу», яким на підставі судових рішень у справі №800/339/17 (800/376/13) вирішив:
- скасувати наказ №28-к від 26 липня 2013 року про відрахування зі штату цього суду судді ОСОБА_1 згідно з постановою Верховної Ради України від 23 травня 2013 року №311-VІІ «Про звільнення суддів»;
- судді ОСОБА_1 приступити до роботи з 18 вересня 2019 року;
- встановити судді ОСОБА_1 з 18 січня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу відповідного до штатного розпису (т.1 а.с.47, 238).
На основі указаного наказу запис №15, внесений 26 липня 2013 року до трудової книжки позивачки, визнаний недійсним (т.1 а.с.52, 163).
14 січня 2020 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення №45/0/15-20 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області» (т.1 а.с.53-61, 241-256).
Згідно з цим рішенням, Вища рада правосуддя не погодилася із висновком Вищої ради юстиції щодо порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді. Своєю чергою, Вища рада правосуддя констатувала відсутність підстав для звільнення позивачки з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
12 травня 2020 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №160/170/20 за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними і стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, яким частково задовольнив позовні вимоги:
- визнав протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 року;
- стягнув з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі: 1263830,91 грн;
- стягнув з відповідача на користь позивачки судовий збір у сумі: 768,40 грн;
- у іншій частині позовних вимог відмовив.
29 жовтня 2020 року Третій апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі №160/170/20, якою частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 :
- скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у частині стягнення з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 рік в сумі: 1263830,91 грн та задовольнив позов в цій частині;
- стягнув з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області суддівську винагороду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 року в сумі: 1276745,62 грн, що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів;
- у іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін (т.1 а.с.62-65).
Надалі у справі №160/170/20 Верховний Суд постановою від 13 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року залишив без змін.
24 грудня 2020 року ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провело нарахування й виплату суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 року у сумі: 1276745,62 грн, що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів (т.1 а.с.67).
Того ж дня ТУ ДСА України в Дніпропетровській області сплатило на рахунок ГУ ДПС в Дніпропетровській області 280000,00 грн у якості нарахованого єдиного внеску 22% на суддівську винагороду за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 (т.1 а.с.66).
Указані факти підтверджені платіжним дорученням №5778 від 24 грудня 2020 року; довідкою ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 1 листопада 2021 року №Б-с-1692; довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 22 листопада 2021 року з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб; довідкою Пенсійного фонду України від 22 листопада 2021 року про трудовий та страховий стаж позивачки за період з 2004 року; довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 22 листопада 2021 року з відомостями про суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини) та страховий стаж за період із 2011 року (т.1 а.с.66-72).
1 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до ВРП заяву у якій просила звільнити її з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України (т.1 а.с.152, 240).
Указана заява надійшла до ВРП 4 жовтня 2021 року (т.1 а.с.152).
У довідці від 1 жовтня 2021 року та біографічній довідці від 1 жовтня 2021 року, які складені за підписом керівника апарату указаного суду й подані до ВРП 4 жовтня 2021 року в порядку виправлення, зазначено, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 20 років 2 місяці 27 днів (т.1 а.с.153, 239, 257-260).
12 жовтня 2021 року член ВРП ОСОБА_3 склала Висновок за результатами розгляду заяви та доданих матеріалів про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у відставку (т.1 а.с.261-267).
Згідно з цим висновком, під час попереднього розгляду заяви й документів ОСОБА_1 встановлено, що «з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 не обіймала посаду судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та не здійснювала правосуддя у зв`язку з її звільненням з посади судді за порушення присяги, і відповідно, зазначений період не може бути зарахований до стажу роботи, який дає судді право на відставку».
Також у вказаному висновку констатовано, що «станом на день надходження заяви про звільнення у відставку загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 16 років, і відповідно, суддя не має визначеного законом двадцятирічного стажу роботи на посаді судді, що дає їй право на відставку».
На основі цього запропоновано відмовити ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви у відставку.
1 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до ВРП письмові пояснення з обґрунтуванням підстав для задоволення її заяви про відставку (т.1 а.с.278-280, 303).
У вказаних поясненнях позивачка покликалася на те, що період з 23 травня 2013 року до 21 серпня 2019 року є вимушеним прогулом і повинен зараховуватися до стажу роботи на посаді судді. Також указувала, що за цей період їй сплачена суддівська винагорода, з якої утримано всі податки й збори, а також сплачено єдиний внесок.
Окремо позивачка вказувала, що за період з 1 січня до 17 вересня 2019 року ТУ ДСА в Дніпропетровській області добровільно перерахувало й 29 листопада 2019 року виплатило їй суддівську винагороду, сплативши за указаний період єдиний внесок. Водночас зазначала, що за період вимушеного прогулу з 27 липня 2013 року до 31 грудня 2018 року суддівська винагорода була стягнута у судовому порядку.
До цих пояснень були додані довідки й платіжне доручення ТУ ДСА в Дніпропетровській області, судові рішення і виконавчий лист, а також довідки Пенсійного фонду України (т.1 а.с.278, 281-283, 287-302).
9 листопада 2021 року до ВРП надійшов лист Національної асоціації адвокатів України №2423/0/2/21 від 4 листопада 2021 року щодо запитуваних відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі адвокатів України (т.1 а.с.305-306).
У вказаному листі зазначено, що згідно з рішенням Ради адвокатів Дніпропетровської області №94 від 5 червня 2018 року ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3724 від 8 червня 2018 року, а надалі право ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю було зупинене з 17 вересня 2019 року відповідно до її заяви.
22 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до ВРП клопотання про прийняття додаткових документів, а саме: довідки Пенсійного фонду про наявний трудовий і страховий стаж, довідки форми ОК-5, довідки форми ОК-7 (т.1 а.с.308-313).