ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 753/18666/17
адміністративне провадження № К/9901/36179/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу №753/18666/17
за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду м.Києва від 05.12.2017 (суддя Комаревцева Л.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 (головуючий суддя Горяйнов А.М., судді: Кузьмишина О.М., Файдюк В.В.),
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач, Управління), у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо виставлення переплати пенсії за період з 01 березня 2016 року по 16 червня 2017 року як працюючому пенсіонеру та повернути грошові кошти, які безпідставно утримуються з пенсії згідно з ч. 3 ст. 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.03.2016 по 16.06.2017 позивач не може вважатися працюючим пенсіонером, оскільки він хоч і був зареєстрований як особа, яка провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, однак фактично таку діяльність не здійснював, доходів не отримував, а страхові внески за вказаний період сплачував на вимогу контролюючого органу.
Постановою Дарницького районного суду м.Києва від 05.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018, в задоволенні позову відмовлено.
Так, судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Після приведення пенсійної справи ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства відділом з нарахування та виплати пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві було виявлено переплату пенсії позивачу за період з 01.10.2015 по 31.03.2017 у розмірі 26605, 71 грн. у зв`язку з неповідомленням пенсіонера про працевлаштування.
Про факт виникнення переплати пенсії у ОСОБА_1 , як констатовано судами, свідчить лист Управління з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 1142 від 14.03.2017 та довідка форми ОК-5, згідно з якою у період з січня 2015 року по червень 2017 року позивач отримував доходи.
З метою досудового врегулювання спору позивачу було направлено лист від 20.03.2017 №324/1к, яким було запропоновано сплатити суму боргу в добровільному порядку, проте такий лист залишений останнім без виконання.
25.04.2017 відповідачем було прийнято рішення № 506 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсії в розмірі 26605, 71 грн у зв`язку із працевлаштуванням останнього у період з 01 жовтня 2015 року по 31 березня 2017 року.
Не погоджуючись з таким рішенням Управління в частині утримання надміру виплачених сум пенсії за період з 01 березня 2016 по 16 червня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Водночас, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що у період з 01 жовтня 2015 року по 29 лютого 2016 року дійсно працював юристом в МГО «Луганське земляцтво» в м.Києві на підставі цивільно-правової угоди.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що у період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2017 року ОСОБА_1 належав до працюючих пенсіонерів, оскільки мав право провадити незалежну професійну (адвокатську) діяльність та був застрахованою особою, що, у свою чергу, свідчить про законність рішення відповідача про утримання надміру виплачених сум.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки усіх доводів сторін та усіх обставин справ, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що у період з 01.03.2016 по 16.06.2017 відповідачем необґрунтовано віднесено його до працюючих пенсіонерів, оскільки адвокатською діяльністю він не займався й доходів від такої не отримував.
Відповідач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Спірним у цій справі є правомірність дій пенсійного органу щодо утримання з позивача надміру виплачених сум пенсії у певний період, як працюючій особі, а саме як самозайнятій особі, яка займається незалежною професійною (адвокатською) діяльністю.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакціях, які діями на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;
у період роботи на інших посадах/роботах пенсія (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.