Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 450/2524/17
провадження № 61-14541 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області;
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання рішення та дій відповідачів про погодження проектів землеустрою, надання земельних ділянок, видачу державних актів, внесення відомостей і проведення реєстрації спірних земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів протиправними, недійсними та незаконними, а відмову про передачу земельної ділянки у власність - недійсною та незаконною.
Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року йому надано у постійне користування для ведення фермерського господарства 4 га землі та винесено межі в натурі, про що видано державний акт на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 550, а ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 зобов`язано виділити йому 4 га землі із вільних земель запасу.
04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада народних депутатів Львівської області за наслідками розгляду протесту прокурора скасувала ухвалу від 11 травня 1992 року.
Вказував, що Конституційним судом України по його заяві прийнято рішення від 17 вересня 2009 року № 7рп-2009, відповідно до якого ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Також Конституційний Суд України цим рішенням встановив, що акти органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, визнаються незаконними, недійсними в судовому порядку, що і підтверджено пунктом 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Рішенням Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року по заяві № 29979/04 «Рисовський проти України» (далі - рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року) встановлено, що рішенням Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 04 грудня 1998 року № 31 про скасування раніше прийнятої ухвали від 11 травня 1992 року про наданняйому у постійне користування землі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, стаття 13 Конвенції, а тому право постійного користування є правомірним, а державний акт від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 - дійсним.
Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 17 вересня 2004 року у справі № 3/168-13/302 за позовом прокурора Пустомитівського району Львівської області до Пустомитівської районної ради Львівської області про визнання недійсним державного акту на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 та скасування державної реєстрації провадження у справі припинено.
Вважав, що оскільки державний акт на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 є дійсним, ураховуючи рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, відповідачі зобов`язані були перенести відомості щодо наданої йому на праві користування земельної ділянки, площею 4 га, з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, зареєструвати земельну ділянку та присвоїти кадастровий номер автоматично, а також видати витяг з Державного земельного кадастру.
04 червня 2014 року він звернувся до відповідачів з вимогою виконати рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року та видати наказ про передачу у власність для ведення фермерського господарства 8 га землі (4 га згідно наказу Господарського суду Львівської області у справі № 5/79 та 4 га на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378).
Із наданих відповідей від 04 липня 2014 року № 27-13-05-5976/2-14 та від 09 вересня 2014 року № 01-14/05-3429 убачається, що відповідачі відмовились виконувати рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в частині вжиття заходів індивідуального характеру та за раніше прийнятими рішеннями незаконно передали у власність третім особам земельні ділянки із кадастровими номерами: 4623683300:01:001:0565, 4623683300:01:001:0481, 4623683300:01:001:0806, 4623683300:01:001:0817, 4623683300:01:001:0822, 4623683300:01:001:0815, 4623683300:01:001:0811, в межах земельної ділянки, наданої йому у користування на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378.
Вважав, що дії та рішення відповідачів про погодження третім особам проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, видачу державних актів, внесення відомостей і проведення державної реєстрації спірних земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів є незаконними, суперечать рішенню ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року та порушують його право на постійне користування земельною ділянкою, наданої на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд визнати рішення та дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про погодження проектів землеустрою, надання земельних ділянок, видачу державних актів, внесення відомостей і проведення реєстрації земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів: 4623683300:01:001:0565, 4623683300:01:001:0481, 4623683300:01:001:0806, 4623683300:01:001:0817, 4623683300:01:001:0822, 4623683300:01:001:0815, 4623683300:01:001:0811, в межах земельної ділянки наданої йому у користування на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378, площею 1,15 га, протиправними, недійсними та незаконними, а відмову про передачу у власність земельної ділянки, наданої на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378, - недійсною та незаконною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний акт на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 не може вважатись дійсним, оскільки 04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада народних депутатів Львівської області скасувала раніше прийняту ухвалу від 11 травня 1992 року, на підставі якої позивач отримав цей державний акт, що підтверджується численними рішеннями, прийнятими національними судовими інстанціями та констатовано у рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, тому дані цього державного акту і не переносились до Державного земельного кадастру, а позивач помилково вказує на обов`язковість автоматичної процедури такого перенесення.
В свою чергу, суд звернув увагу, що у рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року серед порушень, наявність яких встановив суд, йдеться про невиконання рішення про виділення земельної ділянки 4 га на підставі рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі № 5/79, а саме не про конкретну земельну ділянку, на яку виданий державний акт, а про виділення окремої земельної ділянки, розміром 4 га, для ведення фермерського господарства із земель запасу Зубрянської сільської ради, переданих їй за рахунок роздержавлення земель заготхудобовідгодівельного підприємства «Львівське» (далі - ЗХВП «Львівське»), у якому позивач ОСОБА_1 не працював і не був його членом.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що на цей час державний акт не є чинним, а отже, не може бути підставою для розгляду клопотання позивача про передачу у приватну власність позивача земельної ділянки, наданої у користування на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378, відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» та статті 32 ЗК України, оскільки позивач не підпадає під дію вказаних норм закону щодо передачі у приватну власність земельної ділянки із раніше наданої йому у користування, так як земельна ділянка для ведення фермерського господарства на території Зубрянської сільської ради йому не надавалась.
Також суд зазначив, що Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, як орган місцевого самоврядування щодо розпорядження спірними земельними ділянками, при ухваленні рішень про затвердження проектів із землеустрою та передачі спірних земельних ділянок у власність третіх осіб діяла в межах своїх повноважень. Проекти із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок були правомірно погоджені, а внесення відомостей до Державного земельного кадастру, проведення реєстрації з присвоєнням кадастрових номерів спірним земельним ділянкам було здійснено відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» протягом 1999-2009 років включно, тобто задовго до ухвалення рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд зазначив, що заявлені позовні вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків власників земельних ділянок з кадастровими номерами: 4623683300:01:001:0565, 4623683300:01:001:0481, 4623683300:01:001:0806, 4623683300:01:001:0817, 4623683300:01:001:0822, 4623683300:01:001:0815, 4623683300:01:001:0811 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які до участі у справі як співвідповідачі не були залучені, клопотань про залучення їх співвідповідачами позивач не заявляв, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок неналежного складу відповідачів.
При цьому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 дотрималися строків і процедури оформлення відповідних прав на земельні ділянки, а тому не повинні відповідати за непропорційні чи протиправні дії відповідних органів державної влади, зокрема відповідачів, а також у той чи інший спосіб бути обмеженими у своїх права та інтересах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким у частині визнання рішення та дій щодо погодження проектів землеустрою, надання спірних земельних ділянок провадження закрити, в іншій частині його позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 450/2524/17 із Пустомитівського районного суду Львівської області.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 17 вересня 2009 року у справі № 7рп-2009, відповідно до якого ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Також Конституційний Суд України цим рішенням встановив, що акти органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, визнаються незаконними, недійсними в судовому порядку, що і підтверджено пунктом 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України, а також рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року вважав, що рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 04 грудня 1998 року про скасування раніше прийнятої ухвали від 11 травня 1992 року про надання йому у постійне користування 4 га землі відповідно ухвалено з порушенням норм статтей 8, 9, 41, 144 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 13 Конвенції, а тому воно не може бути підставою для скасування права на землю, наданого на підставі державного акту на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378. Також зауважив, що державний акт на право користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 не скасований у судовому порядку.
Відповідно частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Таким чином, Зубрянської сільської ради не мала повноважень розпоряджатися земельною ділянкою, наданою у постійне користування позивачу на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 із земель державної власності.
Пунктом 10 статті 28-1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» визначено, що документи якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом є дійсними. А тому Головне управління Держгеокадастру зобов`язано було в першочерговому порядку перенести відомості з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, наданої у користування позивачу на підставі державного акту від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378, що відповідачами здійсненого не було, а отже і видача державних актів на землю третім особам, державна реєстрація спірних земельних в межах наданої позивачу у користування земельної ділянки здійснено з порушенням пунктів 6-4 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та з порушенням прав позивача на постійне користування земельною ділянкою, що встановлено рішенням ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ухвалою Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року «Про надання земельних угідь у постійне користування для ведення фермерських господарств» вирішено вилучити із землекористування ЗХВП «Львівське» 537 га та надано у постійне користування земельні ділянки для ведення фермерських господарств. Зокрема, згідно із пунктом 65 вказаної ухвали ОСОБА_1 надано земельну ділянку в розмірі 4 га.
Згідно із державним актом на право постійного користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 550, ОСОБА_1 на праві постійного користування належить 4,0 га землі, що надана для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 5-8, т. 1).
04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада народних депутатів Львівської області скасувала зазначену вище ухвалу від 11 травня 1992 року на підставі протесту прокурора Пустомитівського району Львівської області від 25 листопада 1998 року.
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 за позовом ФГ «Рисовський» до виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області про примусове виділення землі, зобов`язано Зубрянську сільську раду Пустомитівського району Львівської області до 10 квітня 1994 року виділити позивачу 4 га землі із 55 га вільних земель запасу (станом на 15 березня 1994 року).
Ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 04 вересня 1996 року у справі № 5/79 уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10 березня 1994 року, а саме: зобов`язано Зубрянську сільську раду Пустомитівського району Львівської області до 13 листопада 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4 га землі із ділянки, площею 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді Пустомитівського району Львівської області в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
17 грудня 2010 року Господарським судом Львівської області у справі № 5/79 постановлено ухвалу про видачу дубліката наказу від 13 жовтня 1994 року на примусове виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року, з урахуванням ухвали Арбітражного суду Львівської області від 04 вересня 1996 року.
Рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 набрало законної сили, наказ Арбітражного суду Львівської області та його дублікат перебували на виконанні у Пустомитівському районному суді Львівської області, а згодом - у відділі державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції.
У зв`язку з тривалим невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 ОСОБА_1 звернувся до ЄСПЛ.
Остаточним рішенням ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) встановлено, що рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі, яке не було оскаржене та набрало законної сили, виконано не було, що є порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Хоча 04 грудня 1998 року рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року, яким заявнику було виділено спірну земельну ділянку та на підставі якого ухвалено відповідне судове рішення, було скасоване як таке, що прийняте помилково, це скасування не мало формального впливу на обов`язковий характер рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року. Таким чином, ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 13 Конвенції (а. с. 103-112, т. 1).
Також судами встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 19 грудня 2002 року у справі № 3/18-38-16, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 травня 2003 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 січня 2004 року, відмовлено у задоволенні позову ФГ «Рисовський» до Пустомитівської районної ради Львівської області, третя особа: Зубрянська сільська рада, про визнання недійсним рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 04 грудня 1998 року про скасування ухвали Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року «Про надання земельних угідь у постійне користування для ведення фермерських господарств», якою ОСОБА_1 надано у користування земельну ділянку в розмірі 4 га.
Таким чином, ухвала Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року у відповідній частині залишається скасованою.
При вирішенні справи № 3/18-38-16 судами різних інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ніколи не працював і не був членом ЗХВП «Львівське» та його попередника - радгоспу «Львівський», відсутній останній і у списку до рішення зборів уповноважених радгоспу «Львівський» від 16 червня 1991 року про роздержавлення землі, у списках осіб до наказу ЗХВП «Львівське» від 30 листопада 1991 року, на підставі якого передано в користування земельні угіддя працівникам цього підприємства, а також у додатку № 1 до рішення вказаної ради № 35 від 28 січня 1992 року, яким було надано згоду на створення селянських (фермерських) господарств та виділено земельні ділянки працівникам та пенсіонерам вказаного підприємства.
Також у справі № 3/18-38-16 суди встановили, що ОСОБА_1 не звертався безпосередньо із заявою до відповідної ради народних депутатів щодо надання йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12 лютого 2013 року відмовлено ФГ «Рисовський» в поновленні строку для подання до Верховного Суду України заяви про перегляд судових рішень у справі № 3/18-38/16 та залишено заяву ФГ «Рисовський» про перегляд цієї справи Верховним Судом України без розгляду. Залишаючи заяву ФГ «Рисовський» без розгляду, Верховний Суд України виходив із того, що відповідно до частини другої статті 111-17 ГПК України заява про перегляд судових рішень може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. Встановивши, що рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, про що ФГ «Рисовський» стало відомо 26 лютого 2012 року, то строк подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 3/18-38-16 закінчився 27 березня 2012 року. Проте, з відповідною заявою заявник звернувся лише 11 січня 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною другої статті 111-17 ГПК України,підстави для відновлення якого у даному випадку відсутні.