Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 219/2477/20
провадження № 61-9730св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Шевченко Л. В., від 09 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Корчистої О. І., від 11 травня 2021 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог та заперечень на них
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 березня 2017 року на подвір`ї будинку по АДРЕСА_1 під час проведення антитерористичної операції внаслідок обстрілу з боку незаконних збройних формувань вона отримала вогнепальне поранення верхньої частини стегна. Позивачка вказувала, що за фактом заподіяння їй тілесного ушкодження 14 березня 2017 року Бахмутським відділом поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12017050150000693 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 Кримінального кодексу України. Зазначала, що вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. За результатами медико-соціальної експертизи їй з 06 грудня 2018 року було встановлено третю групу інвалідності безстроково. Позивачка наголошувала, що протягом більше ніж 5 років Держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, не встановила винних осіб, внаслідок чого вона не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб, тому вимушена звернутися з цим позовом.
ОСОБА_1 посилалась на те, що військові дії проти цивільного населення забороняються, а також на положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту населення.
Позивачка вважала, що наявні підстави для відповідальності Держави Україна за шкоду, завдану її здоров`ю внаслідок вогнепального поранення при проведенні обстрілу з боку незаконних збройних формувань, що є терористичним актом.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 1 000 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження її здоров`я, а також відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Кабінет Міністрів України посилався на те, що положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не породжують легітимного очікування на отримання від Держави Україна відшкодування, а Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України не порушувала прав позивачки, Кабінет Міністрів України протиправних дій відносно позивачки не вчиняв. Розслідування обставин нанесення вогнепального поранення здійснюється у кримінальному провадженні.
Таким чином у цій справі виникли основні правові питання: чи є обґрунтованою вимога цивільної особи про відшкодування державою моральної шкоди, завданої у зв`язку із вогнепальним пораненням внаслідок обстрілу з боку незаконних збройних формувань на лінії розмежування (лінії збройного конфлікту)? Чи має за завдані вказаними діями моральні страждання позивачки нести цивільну відповідальність саме Держава Україна? Чи є підстави вважати розслідування обставин завдання шкоди неефективним?
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області
від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1
250 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної у зв`язку із отриманням тілесного ушкодження середньої тяжкості (вогнепальне поранення верхньої третини правого стегна) внаслідок терористичного акту, а саме обстрілу 14 березня 2017 року смт Луганське Бахмутського району Донецької області.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час розгляду справи держава не унормувала питання відшкодування шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції. Держава Україна також не забезпечила право позивачки, гарантоване статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також не забезпечила ефективного розслідування нанесення тілесних ушкоджень. Суд послався на те, що держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність. При цьому обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини Посилаючись на принципи розумності, виваженості й справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, зазначивши, що моральні страждання позивачки знаходяться у причинному зв`язку із вогнепальним пораненням, спричиненим під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань. Суд першої інстанції вважав, що визначений ним розмір відшкодування є справедливою сатисфакцією в розумінні практики Європейського суду з прав людини та буде для позивачки необхідною допомогою у її конкретній життєвій ситуації.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2020 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Апеляційний суд вважав, що для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди, завданої внаслідок терористичного акту, не має правового значення виходила насильницька дія від посадових осіб держави або терористів чи невстановлених осіб. Практика Європейського суду з прав людини, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок та особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Також суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі відсутні відомості, що Державою Україна, громадянкою якої є ОСОБА_1 , вживались термінові заходи централізованої евакуації мирного населення з зони смт. Луганське у березні 2017 року. Таким чином суд апеляційної інстанції виходив із того, що Держава України не виконала свій обов`язок щодо забезпечення в суспільстві миру і порядку й особистої безпеки людей, що знаходяться під її юрисдикцією.
Узагальнені доводи касаційної скарги
09 червня 2021 року Кабінет Міністрів України подав касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень Кабінет Міністрів України зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, щодо відповідальності Кабінету Міністрів України за заявленими позивачкою вимогами (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також у касаційній скарзі міститься посилання на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Кабінет Міністрів України вказує, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не були враховані положення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», у якому йдеться, зокрема, про те, що дії держави-агресора на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення.
Кабінет Міністрів Українипосилається на те, що зважаючи на широкомасштабну терористичну діяльність, підтримувану державою-агресором, Україна не мала об`єктивної можливості попередити всі збройні напади. Відтак, неможливість попередження обстрілу у смт Луганське Бахмутського району, внаслідок якого було поранено ОСОБА_1 , не може бути достатнім свідченням неналежного виконання Україною свого позитивного обов'язку за статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також касаційна скарга містить посилання на те, що суд в цивільному процесі поза межами кримінального провадження не може встановлювати обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема терористичного акту. При цьому сам факт проведення антитерористичної операції дає підстави вважати, що дії, наслідком яких є порушення прав позивачки, можна кваліфікувати як терористичний акт. Досудове слідство щодо спричинення позивачці поранення триває, що підтверджує необґрунтованість висновків суду першої інстанції про поранення позивачки внаслідок терористичного акту.
Окрім зазначеного, заявник вказує, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про боротьбу із тероризмом», не враховано компетенцію Кабінету Міністрів України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 219/2477/20.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 рокусправу № 219/2477/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Луганське Артемівського району Донецької області, зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
14 березня 2017 року невстановленими особами здійснено постріли з автоматичної стрілецької зброї у результаті чого ОСОБА_1 отримала вогнепальне поранення верхньої третини правого стегна. Подія мала місце на подвір`ї будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з виписним епікризом центральної районної лікарні м. Бахмута з карти стаціонарного хворого № 981 ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у цій лікарні з 14 березня 2017 року по 18 квітня 2017 року, діагноз: вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна.
За фактом отримання ОСОБА_1 вогнепального поранення верхньої третини правого стегна слідчим відділом Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області 14 березня 2017 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050150000693 та розпочато кримінальне провадження за частиною першою статті 258-3 КК України.
Слідчим відділом 2-го управління (з дислокацією на той час у м. Маріуполь Донецької області) ГУ Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017050150000693 від 14 березня 2017 року за частиною першою статті 258-3 КК України, яке надійшло через прокуратуру Донецької області з Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області. Вказані матеріали об`єднано у кримінальне провадження № 12014050150001521 від 07 квітня 2014 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та третьою статті 258 КК України. Вказане кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, підозрюваних у кримінальному провадженні № 12017050150000693 по епізоду поранення позивачки не встановлено.
Слідчим відповідного підрозділу СБУ в Донецькій та Луганській областях старшим лейтенантом Городничим І. В. повідомлено, що ОСОБА_1 визнана потерпілою в рамках зазначеного кримінального провадження.
Згідно з висновком експерта Бахмутського відділення судово-медичної експертизи № 186-М від 23 липня 2018 року вказане в медичних документах вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна утворилося від дії компактного предмету (кулі), який володів високою кінетичною енергію та пробивною дією, можливо у строк, вказаний у наданих медичних документах, і потребує для одужання строк більше 21-го дня, отже відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 2150-2152 від 26 лютого 2019 року у ОСОБА_1 у зв`язку з отриманням вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань мають місце тривалі, інтенсивні й негативні за своїми проявами фізичні та психічні (моральні) страждання, зміст яких локалізований у межах дослідженої ситуації.
З урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_1 , обставини отримання нею вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань є для неї суттєвими психотравмуючими (стресогенними) факторами, що безпосередньо викликали психічний дискомфорт, зумовили тривалі та інтенсивні фізичні й психічні страждання.
Між отриманням ОСОБА_1 вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань та виниклими фізичним та психічним (моральними) стражданнями в останньої існує причинно-наслідковий зв`язок.
Відповідно до висновку комісійної психологічної експертизи бюро психологічних досліджень Журавльової М. О. (м. Одеса) № 68/19 від 17 січня 2020 року у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли за обставин отримання ОСОБА_1 вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу 14 березня 2017 року з боку незаконних збройних формувань у смт. Луганське Бахмутського району Донецької області. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджувалася у справі. Попередній орієнтовний розмір грошового еквівалента моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , на думку експертів, складає від 500 000 грн до 1 000 000 грн, який може змінюватися в залежності від встановлених пізніше факторів (проведення повторної судово-медичної експертизи для уточнення тяжкості шкоди здоров`ю тощо).
За результатами психологічного дослідження емоційний стан ОСОБА_1 на час обстеження характеризується високим рівнем тривожності, посиленим контролем власних емоцій, невротичною втомою. Всі вказані симптоми пов`язані із постійним прихованим страхом за своє життя. На цей час ОСОБА_1 продовжує переживати події, які з нею сталися і призвели до суттєвої зміни її життя, травмували її особистість, а довготривалі переживання виснажили її. Наявна психологічна симптоматика характерна для посттравматичного стресового розладу. З аналізу інтенсивності фізичних та психологічних страждань досліджуваної слідує, що її фізичні і моральні страждання відносяться до тяжких. Стан ускладняється відсутністю впевненості в належній підтримці від держави. Втрати ОСОБА_1 є тривалими та частково непоправними.
15 січня 2019 року за результатами медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 з 06 грудня 2018 року було встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - загальне захворювання, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 059471.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 2 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що право кожного на життя охороняється законом.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.