Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 465/4217/14
провадження № 61-11345св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович, Садовий кооператив «Перемога»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 травня 2016 року у складі судді Мартинишин М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я., Садовий кооператив «Перемога» (далі - СК «Перемога»), про визнання недійсними відмови від прийняття спадщини та договору дарування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Крім того, ОСОБА_3 був власником земельної ділянки в СК «Перемога» на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, садового будинку на вказаній земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно. Всі спадкоємці першої черги за законом, а саме - дочка (позивач) ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_4 та син (відповідач) ОСОБА_2 , звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.
Однак, 25 лютого 2003 року ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву, яка зареєстрована в нотаріальній конторі під № 122, за змістом якої відмовилася від прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 .
Крім того, 05 січня 2007 року ОСОБА_4 уклала договір дарування Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого передала нерухоме майно (дарунок) у власність ОСОБА_2 .
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2014 року у справі № 2-о-1/11 за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа - орган опіки та піклування Франківської районної державної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недієздатною ОСОБА_4 , об`єднаною заявою ОСОБА_2 , зацікавлена особа - орган опіки та піклування Франківської районної державної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недієздатною ОСОБА_4 , яке набрало законної сили, ОСОБА_4 визнано недієздатною.
На думку позивача, на час відмови від прийняття спадщини та на час укладення спірного правочину мати ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсною відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 від 25 лютого 2003 року та визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири від 05 січня 2007 року.
У процесі розгляду справи ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та, посилаючись на те, що про відмову ОСОБА_4 від спадщини вона дізналася у 2013 році під час розгляду судом цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна (справа № 2-41/11), а про заповіт від 12 вересня 2006 року, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , - 30 квітня 2015 року, просила продовжити строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, визнати недійсними: відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 від 25 лютого 2003 року, заповіт від 12 вересня 2006 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , договір дарування Ѕ частини квартири від 05 січня 2007 року, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину: квартири АДРЕСА_1 , земельної ділянки, яка розташована в СК «Перемога» на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, садового будинку, розташованого на цій земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 , половину грошових вкладів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 11 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила позовну давність для звернення до суду із цим позовом, строк якої визначений у статті 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої 26 квітня 2016 року відповідач подав до суду заяву, є підставою для відмови у позові.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 травня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернулася до суду із цим позовом з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач, знаючи з 2005 року про психічне захворювання її матері ОСОБА_4 , та про те, що мати відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також про укладення ОСОБА_4 договору дарування Ѕ частини квартири від 05 січня 2007 року, такі правочини не оспорювала, а за захистом свого права до суду звернулася лише 11 липня 2014 року, тобто зі спливом позовної давності. Належних доказів на підтвердження поважності причин для поновлення такого строку позивач не надала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду йухвалити нове судове рішення про поновлення строку позовної давності та задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Також як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з часу, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 зазначала, що перебіг позовної давності розпочався у 2014 році, що було повністю проігноровано судами.
Суди не застосували положення статті 261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності й не навели обґрунтування незастосування цієї норми права.
Від вирішення судом цієї справи залежить реалізація законного права ОСОБА_1 на спадкування як спадкоємця першої черги після смерті матері ОСОБА_4 .
Крім того, згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Висновки Верховного Суду з питань застосування статті 261 ЦК України стосуються лише питання самого пропуску строку позовної давності, однак питання щодо початку відліку такого строку судом касаційної інстанції не розглядалось, оскільки строк позовної давності чітко визначений у частині першій статті 261 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 травня 2016 року та постанови Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року, відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу з Франківського районного суду міста Львова.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 18).
Крім того, ОСОБА_3 був власником земельної ділянки в СК «Перемога» на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, садового будинку на вказаній земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 (т. 3, а. с. 18 - 26).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно.
Дружина ОСОБА_4 , донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини як спадкоємці за законом першої черги.
25 лютого 2003 року ОСОБА_4 написала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь свого сина ОСОБА_2
12 вересня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняком І. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 3738, згідно з яким ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, в тому числі належну їй на праві власності Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , синові ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 16).
05 січня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 17).
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2014 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано недієздатною (т. 1, а. с. 4).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2017 року за клопотанням позивача було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої постановлено питання: «Чи хворіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на психічне захворювання станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року»; «Чи розуміла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року значення своїх дій та чи могла керувати ними» (т. 2, а. с. 194 - 195).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 218 від 04 травня 2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року страждала тяжким психічним розладом у формі судинної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2, а. с. 199 - 209).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач знала про відмову ОСОБА_4 від спадщини, оспорюваний заповіт та договір дарування частини квартири, більше трьох років до подання цієї позовної заяви до суду, про що свідчать її заяви в суді, зокрема, 24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про поділ спадкового майна, 23 жовтня 2007 року та 23 жовтня 2008 року вона зверталася до суду із заявами про накладення арешту на нерухоме майно у справі про визнання ОСОБА_4 недієздатною, 26 серпня 2008 року подала апеляційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року у справі про визнання ОСОБА_4 недієздатною.