Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 753/8081/19
провадження № 61-2799св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про скасування реєстрації місця проживання, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення без надання іншого житла з квартири АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що у спірному житлі зареєстровані позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та неповнолітні діти останнього ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
З листа Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 19 червня 2018 року № 101-5414/04 позивач дізнався, що 21 березня 2018 року до органу реєстрації надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 про реєстрацію місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 . За результатами розгляду заяви було прийнято рішення про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та його дітей за вказаною адресою. Підставою реєстрації стала письмова заява ОСОБА_1 про надання згоди на реєстрацію у вказаній квартирі відповідача.
14 липня 2018 року за заявою ОСОБА_1 Дарницьким УП ГУНП у м. Києві в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження № 1201800026252 за фактом підробки документів. У рамках даного кримінального провадження була проведена судово-почеркознавча експертиза, за висновком якої всі підписи у документах, вилучених в Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації у справі про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. На даний час досудове слідство триває, а особа, яка вчинила підроблення документів, не встановлена.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 разом із дітьми був зареєстрований та проживає у спірній квартирі без згоди позивача. За таких обставин позивач просив скасувати реєстрацію місця проживання відповідача та його дітей у квартирі АДРЕСА_1 , визнати вказаних осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселити їх без надання іншого житла.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначав про відсутність обставин самоправного вселення ОСОБА_2 з дітьми до спірної квартири, тобто не порушення ними статті 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Виселено ОСОБА_2 та його неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині виселення відповідачів апеляційний суд виходив із їх доведеності, оскільки апеляційним судом встановлено факт самоправного зайняття відповідачами спірного житла. Відповідач з дітьми зареєстрував місце проживання та став проживати у спірній квартирі без згоди наймача (позивача), а тому ці особи в силу статті 116 ЖК України підлягали виселенню без надання іншого житла. Разом із цим, апеляційний суд визнав необґрунтованими позовні вимоги про скасування реєстрації відповідачів у цій квартирі та визнання їх такими, що втратили право користування цим житлом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року і залишити у силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не були з`ясовані правові підстави для вселення відповідача у спірну квартиру та користування нею, що призвело до неправильного вирішення справи. ОСОБА_2 разом із дітьми був зареєстрований у спірній квартирі за письмовою згодою ОСОБА_1 . У відповідачів немає іншого житла, а тому виселення призведе до того, що ОСОБА_2 та його неповнолітні діти стануть безхатченками.
Апеляційним судом було застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 24 березня 2021 року у справі № 595/524/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 756/7158/17.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 листопада 1987 року виконавчим комітетом Подільської районної ради народних депутатів м. Києва був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_5 , її син - ОСОБА_6 та її онука - ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її син - ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_7 .
Згідно з свідоцтвом про народження позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Відповідно до наказу № 52 від 20 лютого 2013 року комунальним підприємством «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва» з ОСОБА_1 було укладено договір найму квартири АДРЕСА_1 ; позивача було визнано основним квартиронаймачем.
13 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та КП «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва» було укладено договір № 6-А/44 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Спірна квартира є трьохкімнатною, неприватизованою, ізольованою, загальною площею 67,5 кв. м (у тому числі житловою - 41,4 кв. м), розташованою на 2 поверсі 10-типоверхованого будинку, що підтверджується копією технічного паспорту квартири. Тобто вона відноситься до державного житлового фонду.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року в справі № 753/8534/18 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, втратила право користування житлом (спірною квартирою) повернуто позивачу.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2019 року в справі № 753/18764/18 (яке набрало законної сили) було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - спірною квартирою.
У цій справі встановлено, що 23 березня 2019 року ОСОБА_1 викликав поліцію за адресою: АДРЕСА_2 з підстав того, що виявив у своїй квартирі змінені замки та не може потрапити до неї. В той же день ним власноручно написана заява про внесення відомостей ЄРДР. З копії протоколу огляду місця події, складеного слідчим СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві Дячук О. В. від 23 березня 2019 з-поміж іншого зазначено, що ОСОБА_1 є наймачем квартири, але ключі до замка не підходили, тому він не міг потрапити до квартири.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 червня 2020 року в справі № 753/13417/19 позовну заяву ОСОБА_9 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання особи такою, втратила право користування житлом (спірною квартирою) залишено без розгляду.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 є зареєстрованими: позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 1998 року, відповідач ОСОБА_2 з 21 березня 2018 року та неповнолітні діти останнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 05 травня 2018 року кожен.
Відповідно до листа Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 19 червня 2018 року № 101-5414/04 до органу реєстрації надійшла заява ОСОБА_2 про реєстрацію місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 . За результатами розгляду заяви було прийнято рішення про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою. Підставою даної реєстрації стала письмова заява ОСОБА_1 про надання згоди на реєстрацію у вказаній квартирі відповідача.
14 липня 2018 року за заявою ОСОБА_1 Дарницьким УП ГУНП у м. Києві в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження № 1201800026252 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (за фактом підробки у березні 2018 року ОСОБА_2 документів на спірну квартиру).
У рамках даного кримінального провадження Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром була проведена почеркознавчаекспертиза, та 31 січня 2019 року складено висновок № 8-4/127. За цим висновком всі підписи у документах, вилучених в Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації у справі про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
На час розгляду справи у апеляційному суді досудове слідство тривало, а особа, яка вчинила підроблення документів, не встановлена.
Висновком № 101/8540/02 від 16 листопада 2021 року Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації визначено за недоцільне скасування реєстрації місця проживання, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення, виселення з житла (спірної квартири) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 року та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У даному висновку, крім іншого, вказано, що ОСОБА_2 , надаючи пояснення з приводу спору, зазначив, що ОСОБА_1 заборгував йому значну суму коштів і в рахунок боргу зареєстрував ОСОБА_2 у квартирі. Для отримання такої послуги вони удвох звернулися до Центру надання адміністративних послуг Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Стаття 15 Цивільного кодексу України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За статтею 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
У статті 47 Конституції України зазначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, п. 36).
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
Відповідно до частин першої та другої статті 58 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.