Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 554/2715/21
провадження № № 61-18988св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу була завдана моральна шкода незаконними рішеннями, протиправною тривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням при проведенні досудового розслідування кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року. Зазначала, що неодноразово зверталася з заявами про залучення її в якості потерпілої у вказаному кримінальному провадженні, проте постановами слідчих їй було відмовлено. Вказані постанови було скасовано ухвалами слідчих суддів. Також вказувала, що неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які в подальшому були скасовані. Незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням їй спричинено моральну шкоду, у зв`язку з тим, що з вини відповідача вона відчуває глибокі моральні страждання, протягом тривалого часу змушена була готувати документи та виїжджати до судів, щоб викрити посадових та службових осіб у прийнятті незаконних та явно надуманих рішень. Вона була змушена витрачати свій час, сили, здоров`я та гроші і звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, гарантованих громадянам, що навмисно та зухвало з особливим цинізмом були порушені посадовими та службовими особами, що призвело до погіршення та позбавлення можливості продовжувати активне суспільне життя та потребувало значних зусиль для організації свого життя. Просила за рахунок коштів Державного бюджету України відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінила у грошовому еквіваленті в 30 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що вказані позивачем обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, такі процесуальні рішення та бездіяльність слідчого, на які посилається позивач, є предметом оскарження в порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Тобто є механізмом реалізації права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Разом із цим, позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди та не доведено винної, протиправної систематичної бездіяльності посадовими (службовими) особами ТУ ДБР у м. Полтаві під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши мотиви прийнятих судами рішень та обставини судових справ, в яких такі рішення були прийняті за результатами розгляду скарг на бездіяльність та рішення уповноважених посадових (службових) осіб прокуратури, дійшов висновку, що неодноразове звернення зі скаргами про скасування постанов про закриття кримінального провадження та невизнання потерпілою ОСОБА_1 за її заявами призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка виразилася у тривалих моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними неодноразовими зверненнями позивача до слідчих суддів з метою захисту свого порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 листопада 2021 року ТУ ДБР у м. Полтаві надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальнення доводів касаційної скарги
Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року заявник вказує застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 16 січня 2019 року у справі № 171/189/17, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16-ц, 19 березня 2019 року у справі № 686/13212/19, 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18, від 20 січня 2020 року у справі № 686/27885/19, від 22 січня 2020 року у справі № 454/1403/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/20966/17, від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17, 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15 у справі за позовом, від 14 квітня 2021 року у справі № 646/7688/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 705/4505/17, від 26 травня 2021 року у справі № 161/3932/20, від 31 травня 2021 року у справі № 686/27705/19, від 10 червня 2021 року у справі № 201/3997/18, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди відповідачем - ТУ ДБР у м. Полтаві. Зокрема, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та наявною у позивача шкодою, втратами немайнового характеру, їх розміром.
Касаційна скарга подана на підставі пункт1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому вказувала на безпідставність її доводів. Просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За заявою ОСОБА_1 від 31 травня 2018 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 396, частиною другою статті 256 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Згідно фабули відомостей, внесених до ЄРДР, співробітники управління патрульної поліції м. Харкова приховали тяжкий злочин, а саме, катування та вбивство сина заявниці - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також вчинили сприяння та приховали злочинну діяльність медичного працівника БШМД № 603 щодо ненадання без поважних причин допомоги хворому, що призвело до тяжких наслідків, а саме, смерті сина заявниці - ОСОБА_2 .
Досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню здійснювалося слідчим управлінням прокуратури Харківської області.
Слідчими слідчого відділу (далі - СВ) слідчого управління (далі - СУ) прокуратури Харківської області винесена постанова про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні від 18 жовтня 2018 року, яка була скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року.
Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова від 20 листопада 2018 року про закриття кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2018 року.
Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова від 29 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року.
Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова від 13 травня 2019 року про закриття кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2019 року.
Слідчими СВ СУ прокуратури Харківської області винесена постанова про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні від 03 квітня 2019 року, яка була скасована ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року.
09 січня 2020 року змінено підслідність кримінального провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року та органом досудового розслідування визначено ТУ ДБР у м. Полтаві.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві від 14 липня 2020 року кримінальне провадження закрите.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 08 грудня 2020 року постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві від 14 липня 2020 року про закриття вказаного кримінального провадження скасовано.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві від 28 грудня 2020 року кримінальне провадження № 42018221080000168 від 08 червня 2018 року закрите на підставі частини першої статті 284 КПК України (за закінченням строку досудового розслідування).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Постанова апеляційного суду у цій справі, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, що здійснює досудове розслідування, то, відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.