Постанова суду № 2-6491/08 від 14.07.2022 про визнання права власності на майно

Постанова

Іменем України

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 2-6491/08

провадження № 61-15401св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі та звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 02 липня 2008 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0108 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на АДРЕСА_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 липня 2008 року).

Позивач зазначав, що на земельних ділянках ним збудовано будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З».

Проте він позбавлений можливості ввести в експлуатацію будинок, оскільки його син ОСОБА_2 відповідач у справі приймав участь у будівництві будинку та чинить перешкоди щодо прийняття збудованої нерухомості в експлуатацію, а саме утримує у себе оригінали юридичних документів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право власності на житловий будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», які розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на: житловий будинок під літ. «К», загальною площею 45,1 кв. м, який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв. м, кухні, загальною площею 10,0 кв. м, кімнати, загальною площею 17,3 кв. м, кімнати, загальною площею 9,5 кв. м, санвузла, загальною площею 4,3 кв. м; сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», які розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 є власником двох земельних ділянок, на яких збудував спірне нерухоме майно. Відхилень від проекту, що суперечать суспільним інтересам, а також порушень будівельних норм і правил немає.

В силу статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з моменту завершення будівництва будинку ОСОБА_4 набув право власності на це нерухоме майно.

Оскільки повноцінне використання нерухомого майна без його узаконення неможливе, тому за ОСОБА_4 слід визнати право власності на це нерухоме майно.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2008 року заяву ОСОБА_4 про винесення додаткового рішення у справі задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на веранду під літ. «А3» на АДРЕСА_1 .

Місцевий суд виходив з того, що згідно з технічним звітом від 04 серпня 2008 року № 21/101-08 на АДРЕСА_1 розташований житловий будинок під літ. «К», загальною площею 45,1 кв. м, який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв. м, кухні, загальною площею 10,0 кв. м, кімнати, загальною площею 17,3 кв. м, кімнати, загальною площею 9,5 кв. м, санвузла, загальною площею 4,3 кв. м; а також сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральня під літ. «З» та веранда під літ. «А3».

Оскільки повноцінне використання веранди без її узаконення неможливе, тому за ОСОБА_4 слід визнати право власності на неї.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, 08 травня 2021 року ОСОБА_5 , яка не брала участі у справі, оскаржила його в апеляційному порядку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є співвласником спірного будинку та земельних ділянок, які є предметом позову у цій справі. Судовим рішенням у цій справі порушуються її права та обов`язки щодо користування та розпорядження спірним нерухомим майном.

Крім того, судове рішення ухвалено без її участі, її не було повідомлено про розгляд справи.

Лише 08 травня 2021 року ОСОБА_5 дізналась про наявність оскаржуваного судового рішення.

Також зазначала, що відповідач ОСОБА_2 не є співвласником ні житлового будинку, ні земельних ділянок, тому позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткового рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2008 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі.

Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду ОСОБА_3 не направлялося, про їх існування заявник дізналася 08 травня 2021 року, а саме, після звернення її доньки ОСОБА_6 до адвоката Якименко О. О. про надання правової допомоги щодо касаційного оскарження судових рішень у справі № 127/22455/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Апеляційна скарга на вказані судові рішення подана 08 травня 2021 року за допомогою засобів поштового зв`язку, тобто в межах десятиденного строку, передбаченого частинами першою, третьою статті 294 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, з дня ознайомлення з повними текстами судових рішень.

Таким чином процесуальний строк на апеляційне оскарження пропущено заявником з поважних причин, тому цей строк підлягає поновленню.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2018 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_1 (а. с. 82).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про залучення до участі у справі правонаступника позивача задоволено. Залучено ОСОБА_1 як правонаступника позивача ОСОБА_4 у справі.

Ухвала мотивована тим, що належним та допустимими доказами доведено, що правонаступником померлого позивача є його донька ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем за заповітом, прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка не приймала участі у справі, задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2008 року скасовано й ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки місцевим судом не вирішувалося питання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 , хоча судовими рішеннями, які нею оскаржуються в апеляційному порядку, вирішено питання про її права та обов`язки як співвласника земельної ділянки на якій позивач збудував спірне нерухоме майно, тому ОСОБА_3 є особою, яка не приймала участі у справі й має право на звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ці судові рішення.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому наявні підстави для скасування судових рішень місцевого суду.

Так, суд першої інстанції у порушення статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, та статті 15 ЦК України не з`ясував чи є ОСОБА_2 належним відповідачем у справі, чи порушені права ОСОБА_4 внаслідок дій ОСОБА_2 .

На час розгляду справи місцевим судом співвласниками земельних ділянок, на яких збудовано спірне нерухоме майно, були ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , які не були залучені до участі у справі.

Разом з тим, згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_2 не порушував прав позивача ОСОБА_4 , оскільки відношення ні до нерухомого майна, ні до земельних ділянок не мав, прав на зведені будівлі не оспорював і не претендував на набуття права власності на спірне нерухоме майно.

Отже, справа розглянута судом за відсутності спору між сторонами та без залучення до участі у справі належного відповідача (відповідачів).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

ОСОБА_3 фактично була позбавлена ефективної можливості захистити свої права, тому порушено її право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підписана 04 листопада 1950 року та ратифікована Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про застосування частини третьої статті 13, статей 321, 376 ЦК України та статті 44 ЦПК України щодо скасування судового рішення про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва, яке було чинним більше 10 років і скасовано апеляційним судом за апеляційною скаргою іншого співвласника будинку та земельних ділянок за умов відсутності порушення майнових прав заявника, зловживання останнім процесуальними правами.

Крім того, при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції порушено принцип правової визначеності, право на мирне володіння майном.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження через майже 12 років після ухвалення оскаржуваних судових рішень, дотримуючись принципу забезпечення права на доступ до суду особі, яка не приймала участі у справі, але прав та обов`язків якої стосувалося рішення суду.

Суд апеляційної інстанції проігнорував всі доводи відповідача ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , щодо відсутності порушення прав заявника ОСОБА_3 оскаржуваними нею судовими рішеннями суду першої інстанції, зловживання нею своїми процесуальними правами, не зважив на ризики скасування рішення суду та настання непоправних наслідків для відповідача, який не був співвласником земельних ділянок, не здійснював будівництво будинку, а набув право власності на нерухоме майно на підставі цивільно-правової угоди, та іншого співвласника будинку ОСОБА_1 , пов`язаних з ймовірним скасуванням правовстановлюючих документів на будинок та земельні ділянки, які були оформлені на підставі скасованих судових рішень суду першої інстанції.

ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції не надала доказів в чому полягає порушення її прав внаслідок ухвалення судом першої інстанції оскаржуваних судових рішень, а лише посилалась на незалучення її до участі у справі як співвласника будинку та земельних ділянок й неналежний статус відповідача ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи відповідача, що скасування оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції протирічить не лише принципу правової визначеності, а й принципам справедливості, розумності, добросовісності.

Встановивши відсутність порушення майнових прав заявника оскаржуваними судовими рішеннями місцевого суду, апеляційна скарга підлягала залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначала, що вперше про оскаржувані судові рішення вона дізналася 08 травня 2021 року.

Проте апеляційному суду були надані докази про те, що 22 жовтня 2020 року їй було направлено копію рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року та копію додаткового рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року.

Скасування судом апеляційної інстанції судових рішень місцевого суду майже через 12 років після їх ухвалення є непропорційним втручанням у право власності ОСОБА_2 і наслідком такого втручання може стати втрата останнім нерухомого майна, а також втрата ним та членами його сім`ї житла.

До касаційного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

При цьому ОСОБА_3 вказувала, що спірні правовідносини безпосередньо стосуються її прав та інтересів як співвласника земельних ділянок і житлового будинку. Саме при наявності її волевиявлення та забезпечення її прав як співвласника нерухомого майна, суд міг задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_4 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Разом з тим, заявник вказує, що при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції порушено принцип правової визначеності, оскільки апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, через 12 років після ухвалення рішень суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не довела реального порушення її цивільних прав оскаржуваним судовим рішенням місцевого суду.

У мотивувальній частині постанови апеляційного суду не наведено обґрунтування в чому полягає порушення будь-яких цивільних прав заявника, окрім незалучення її до участі у справі.

У поясненнях на позов ОСОБА_3 зазначала, що жодного відношення до спадкового майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона не має. Між нею та позивачами спору про право користування земельними ділянками не існує. Вона не перешкоджала і не перешкоджає позивачам користуватися частиною земельних ділянок, які належали її батьку, так само як і вони.

Суд апеляційної інстанції мав всі підстави встановити наявність зловживання ОСОБА_3 своїми правами, натомість зосередився виключно на факті незалучення останньої до участі у справі у 2008 році.

Скасування судового рішення майже через 12 років, навіть за умов порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо незалучення до участі у справі інших співвласників будинку, є невиправданим втручанням у принцип правової визначеності.

Після набуття права власності на спірний будинок за рішенням суду у цій справі ОСОБА_4 (позивач) за життя частину будинку подарував своєму сину ОСОБА_2 , який є відповідачем у справі (договір дарування від 21 липня 2009 року).

Тому у зв`язку зі скасуванням судового рішення у цій справі право власності ОСОБА_2 також підлягає скасуванню.

У разі скасування права власності ОСОБА_2 на частину будинку і за умови, що заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем прав ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на останню ляже обов`язок узаконення будівель і споруд, на які за спадкоємцем визнано право власності на підставі оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, після узаконення спірного нерухомого майна ОСОБА_1 набуде право власності на це нерухоме майно. Однак, вона цього не бажає, не бажав цього за життя і ОСОБА_4 , який як власник нерухомого майна розпорядився своїм майном, а саме: частину майна подарував сину ОСОБА_2 , іншу частині заповів дочці ОСОБА_1 .

Метою втручання суду апеляційної інстанції в право мирного володіння майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які на даний час є співвласниками будинку, є лише виправлення помилки суду першої інстанції щодо незалучення ОСОБА_3 до участі у справі.

Однак права ОСОБА_3 як співвласника будинку та земельних ділянок рішенням суду першої інстанції не порушені, тобто таке втручання у право мирного володіння майном є нелегітимним.

ОСОБА_3 подала до касаційного суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для її скасування, з наведених у касаційній скарзі доводів, немає.

Під час розгляду цієї справи у 2008 році позивач і відповідач знали про те, що позивач не є одноособовим власником будинку та земельних ділянок й діяли узгоджено, з розумінням того, що вони роблять.

В результаті явно протиправних дій позивач і відповідач (батько і син) отримали для себе позитивне судове рішення. При цьому це було вчинено з порушенням прав ОСОБА_3 та з метою, щоб остання не знала і не приймала участь у справі.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Ленінського районного суду міста Вінниці.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Вінницького міського суду Вінницької області.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з договором дарування від 16 лютого 1994 року, посвідченого державним нотаріусом другої Вінницької державної нотаріальної контори Соколовою М. Ф., ОСОБА_1 є власником 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_2 (а. с. 85).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 березня 1997 року, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 08 червня 2006 року за № 14130, ОСОБА_3 належить на праві власності Ѕ частка житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд, розташованого на АДРЕСА_3 (а. с. 40).

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року, земельна ділянка, загальною площею 0,1000 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована на АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а. с. 41).

Земельна ділянка, загальною площею 0,0108 га, цільове призначення якої для ведення садівництва, розташована на АДРЕСА_1 , відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року, належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а. с. 42).

Як зазначалось позивачем ОСОБА_4 у позовній заяві, на території вказаних вище земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 , ним збудовано житловий будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж» та вбиральню під літ. «З».

Згідно з технічним звітом від 04 серпня 2008 року № 31/101-08, виготовленим Вінницькою обласною асоціацією спеціалістів по охороні праці ТОВ «Аспо-ЛТД», вищевказані об`єкти знаходяться у задовільному стані та можуть експлуатуватись за основним призначенням (а. с. 9 - 27).

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 29 серпня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на веранду під літ. «А3» на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на частину домоволодіння від 27 квітня 2009 року, виданим Виконкомом Вінницької міської ради, ОСОБА_4 є власником 7/10 часток будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 . Це домоволодіння складається з двох житлових будинків з господарськими будівлями. У власність ОСОБА_4 переходять в житловому будинку під літ. «А»: веранда ІІ, коридори 1-1, 1-3, кухня 1-2, санвузол 1-4, кімнати 1-5, 1-8, прихожа 1-9, загальною площею 79,4 кв. м, в тому числі житловою 38,9 кв. м; в житловому будинку під літ. «К»: прихожа 3-1, кухня 3-2, кімнати 3-3, 3-4, санвузол 3-5, загальною площею 45,1 кв. м., в тому числі житловою 26,8 кв. м, гараж під літ. «В», погріб під літ. «п/а2», убиральня під літ. «З», сарай під літ. «Ж», літня кухня під літ. «В1» (а. с. 105 - 107).

................

Перейти до повного тексту