ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2022 року
м. Київ
справа №813/567/18
адміністративне провадження № К/9901/58315/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №813/567/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіПарк Львів" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, третя особа: Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Бруновська Н.В., Затолочний В.С.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СітіПарк Львів» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, третя особа: Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0020461406 від 15.11.2017.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №813/567/18.
Ухвалою суду від 01.08.2022 розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 02.08.2022.
Враховуючи положення статті 343 КАС України, касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні.
У цій справі, відповідач звернувся до суду з клопотанням про заміну сторони у справі її правонаступником.
Керуючись приписами статті 52 КАС України, якою визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, суд дійшов висновку клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником задовольнити.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Львівській області з 11.05.2017 по 16.05.2017 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сітіпарк Львів" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 15.09.2015 по 24.03.2017.
За результатами перевірки складено акт №621/13-01-14-06/3978486 від 23.05.2017, яким встановлено порушення ТОВ "Сітіпарк Львів" підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, статті 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату за землю за 2015 рік в сумі 1' 231' 490,47грн.
ТОВ "Сітіпарк Львів" подало до ГУ ДФС у Львівській області заперечення на акт перевірки від 23.05.2017, в якому просило переглянути висновки акту з урахування наданих заперечень.
ГУ ДФС у Львівській області листом від 15.06.2017 надало відповідь ТОВ "Сітіпарк Львів" на заперечення, в якому зазначило, що комісією по розгляду спірних питань запропоновано надіслати запит до Львівської міської ради щодо актуальності винесених Ухвал від 18.07.2013 №2567 та 08.27.2015 №5029 «Про передачу TOB «Сітіпарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне- 2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне- 2», запит до Генеральної прокуратури України, щодо оскарження даних ухвал на предмет невідповідності до норм чинного законодавства. Також у вказаному листі зазначено, що прийнято рішення податкові повідомлення - рішення не виносити та призначити позапланову перевірку ТОВ „Сітіпарк Львів" з питань, що стали предметом оскарження відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
ГУ ДФС у Львівській області проведено з 11.10.2017 по 18.10.2017 позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сітіпарк Львів" з питань повноти нарахування та сплати орендної плати за землю за 2015 рік, за результатами перевірки складено акт № 1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017.
Зокрема, в акті перевірки №1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017 податковий орган дійшов висновку, що ТОВ "Сітіпарк Львів" порушено підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, статті 288 ПК України, в результаті чого занижено орендну плату за землю за 2015 рік в сумі 1' 231' 490, 47грн.
ТОВ "Сітіпарк Львів" до ГУ ДФС у Львівській області було подано заперечення на акт перевірки від 25.10.2017.
ГУ ДФС у Львівській області скерувало на адресу позивача відповідь викладену у листі від 10.11.2017, податковий орган зазначив, що висновки викладенні в акті перевірки залишено без змін.
За результатами перевірки, на підставі складеного акта перевірки від 25.10.2017, відповідачем 15.11.2017 винесено податкове повідомлення-рішення №0020461406 про збільшення суми грошового зобов`язання ТОВ "Сітіпарк Львів" за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 1' 539' 363,09грн, з яких 1' 231' 490,47грн за податковими зобов`язаннями та 307872,62грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0020461406 від 15.11.2015 залишено без змін.
Товариство з податковим повідомленням-рішенням не погодився, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Позивач вказував, що 27.08.2015 Львівська міська рада прийняла ухвалу №5029 «Про передачу ТОВ "Сітіпарк Львів" земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2».
Пунктом 4 Ухвали №5029 міська рада звільнила землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові.
У зв`язку з наведеним позивач вважає, що ТОВ "Сітіпарк Львів" правомірно скористалося пільгою щодо сплати орендної плати за землю, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.
Податковий орган проти доводів Товариства заперечив, вказав на положення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким закріплено мінімальний та максимальний розмір орендної плати за землю, з врахуванням чого розмір річної суми орендної плати за землю не може бути меншим 3 відсотків нормативної грошової оцінки землі. Як слідує, відповідачем правомірно збільшено ТОВ "Сітіпарк Львів" суму грошового зобов`язання по орендній платі.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що оскільки законодавець у Податковому кодексі України визначив нижню граничну межу річної суми платежу, вона має застосовуватися незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі (якщо в ньому встановлено меншу плату). Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд посилався на те, що Податковий кодекс України закріплює мінімальний розмір орендної плати за землю, а не будь-які заборони чи обмеження щодо застосування пільги з такої орендної плати. Законом України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що повноваження стосовно прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах відноситься до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад. Відтак, можливість застосування пільги зі сплати орендної плати за землю підтверджується чинним законодавством України. Таким чином, позивач діяв відповідно до чинних рішень органу місцевого самоврядування, якими позивачу було надано пільгу по сплаті орендної плати за землю. Крім цього, рішеннями не встановлювалось надання індивідуальної (адресної) пільги позивачу, оскільки пільга застосовувалась до всіх без виключень орендарів (землекористувачів), які створюють індустріальні парки у м. Львові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Відповідач вказує, що судом безпідставно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою третьої особи. Відмовляючи у задоволенні позову, суд не вирішував питання про права, свободи та (або обов`язки) третьої особи.
Крім того, на думку податкового органу, суд неправомірно поновив позивачу строк на апеляційне оскарження. Той факт, що заявник апеляційної скарги подав її безпосередньо до суду апеляційної інстанції за чотири дні до закінчення граничного строку апеляційного оскарження, не можна вважати поважною підставою пропуску строку на апеляційне оскарження.
Також, відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права. У цій справі, згідно рішенням органу місцевого самоврядування орендар звільняється від сплати за землю (орендної плати) до кінця 2015 року. Перевіркою встановлено, що позивачем занижено орендну плату за землю за 2015 рік. Як зазначає податковий орган, судом не враховано, що незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою комунальної форми власності, розмір орендної плати обмежений законодавчо, а саме, пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 288.5.1. не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Зважаючи на приписи статті 27 Податкового кодексу України, законодавством визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з визначеним у договорі. Таким чином, з урахуванням внесених Законом України «Про запобігання фінансвої катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» змін до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, позивач безпідставно не сплатив до бюджету орендну плату за землю за 2015 рік.
Відповідач посилається на постанови Верховного Суду України, де викладено висновок, відновідно до якого, оскільки законодавець у Податковому кодексі України визначив нижню граничну межу річної суми платежу, вона має застосовуватись незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договрі (якщо у останньому встановлено меншу плату). Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальнальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у рахі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений Податковим кодексом України. Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2018 у справі №817/206/15.
Враховуючи зазначене, відповідач у касаційній скарзі просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вказує, що вважає постанову суду апеляційної інстанції законною, обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального і матеріального права.
Як зазначає позивач, суд правомірно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою третьої особи, рішення у цій праві впливає на права та інтереси Львівської міської рад, як органу, який прийняв рішення, на підставі яких позивачем застосовано пільгу зі сплати орендної плати.
Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу, в тому числі, на підставі апеляційної скарги позивача. Як вбачається, позивач пропустив строк з причин подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції на підставі статті 297 КАС України, позивачу знадобився додатковий час для подання апеляційної скарги через суд першої інстанції. Відповідно до установленої судової практики, наведена підстава є поважною, а тому строк підлягає відновленню.
Як слідує, Податковий кодекс України закріплює мінімальний розмір орендної плати за землю. Разом з тим, відповідач залишає поза увагою, що цим Кодексом не встановлюються будь-які заборони чи обмеження щодо застосування пільги з такої орендної плати. На думку позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що Товариство діяло відповідно до чинних рішень органу місцевого самоврядування, яким останньому було надано пільгу по сплаті орендної плати за землю.
З відзиву вбачається, що як вважає позивач, наведені відповідачем правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду стосуються інших правовідносин і періодів. Також, у викладених правових позиціях відсутній висновок щодо застосування норм права про встановлення пільги з орендної плати.
На підставі вказаного, позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
За правилами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Положенні статті 67 Конституції України вказують, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з пунктом 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Згідно з пунктом 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: підпункт 288.5.1 - не може бути меншою 3 відсотків нормативно-грошової оцінки, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; підпункт 288.5.2 - не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, 15.09.2015 між Львівською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "Сітіпарк Львів" укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець на підставі ПК України, ухвал Львівської міської ради від 26.07.2012 № 1675 «Про затвердження і про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові», від 25.12.2014 № 4250 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» та ухвали Львівської міської ради від 27.08.2015 № 5029 «Про передачу ТОВ "Сітіпарк Львів" земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2» надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Т. Шевченка (промислова «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2».