ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/9548/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представників сторін: Київської міської прокуратури - прокурора Офісу Генерального прокурора Косенка Д.В.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"- Кулакова В.В.; Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Павлова Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022
у справі № 910/9548/21
за позовом першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"
про стягнення 11 527 152,79 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин позовних вимог
У червні 2021 року перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення 11 527 152,79 грн збитків, завданих внаслідок несплати відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.
Позов мотивовано тим, що відповідачем, всупереч положенням статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинної станом на 27.04.2016 - дату видачі дозволу на будівельні роботи) та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" протягом 2020 року не було перераховано до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури міста Києва у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об`єкта.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022, у позові відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що:
- прокурором належним чином було обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у суді в цій справі;
- внаслідок внесення до законодавства змін, відповідно до яких було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності ", обов`язок відповідача щодо необхідності укладення договору пайової участі та сплати пайової участі перестав існувати, а передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні " обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів не стосується спірного випадку, а стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року;
- ураховуючи вказані зміни законодавства з 01.01.2020 та станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутні положення закону, які б зобов`язували відповідача сплачувати заявлену прокурором суму пайової участі;
- ні прокурором, ні позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення у вигляді не сплати пайової участі;
- протиправної поведінки відповідачем допущено не було, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення у вигляді несплати пайової участі, а відтак і підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 11 527 152,79 грн упущеної вигоди;
У наведених висновках суди, керуючись приписами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), врахували правові позиції Верховного Суду:
- щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді, викладені у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;
- щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" при вирішенні спорів про укладення договорів про пайову участь, наведені в постановах від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19, від 23.03.2021 у справі № 904/454/18;
- щодо питання відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди), що містяться у постановах від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12;
- щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення як підстави цивільно-правової відповідальності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/9548/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У якості підстави касаційного оскарження прокурор зазначив обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Також скаржник вказує на неправильну правову кваліфікацію правовідносин судами попередніх інстанцій та невірне застосування норм матеріального права, а саме Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також порушення норм процесуального права, зокрема статті 236 ГПК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
31.05.2022 до Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга прокурора.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/9548/21; призначено касаційну скаргу до розгляду на 13.07.2022 о 11:00 год.
У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2022 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/9548/21 до 20.07.2022 о 11:30 год.
Судове засідання 20.07.2022 відбулось за участі прокурора Офісу Генерального прокурора, представників Департаменту (позивача) та Товариства (відповідача), які надали пояснення у справі.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
27.04.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Товариству (відповідачу) дозвіл № ІУ115161180403 на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу з центром дозвілля та торгівлі, спортивно-оздоровчими приміщеннями та паркінгом у пров. Кленовому, 7,7-А, 7-Б, по вул. Кіквідзе, 41-А, 41-43, у Печерському районі м. Києва" (далі - Комплекс).
Будівництво Комплексу було закінчено у червні 2020 року, про що свідчить копія акта готовності об`єкта до експлуатації від 30.06.2020.
Згідно з інформацією, розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 15.07.2020 Комплекс було зареєстровано за № 123200715756 та видано відповідачу сертифікат готовності вказаного об`єкта до експлуатації.
Договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури за будівництво Комплексу між Товариством та Департаментом не укладався.
Водночас, Департаментом проведено розрахунок пайової участі для відповідача за будівництво Комплексу, який склав 15 067 951,59 грн.
За іншим об`єктом будівництва 22.10.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №114, до якого були укладені додаткові угоди. Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 09.11.2018 до договору пайової участі від 22.10.2018 № 114, було передбачено, що надлишково перераховані Забудовником пайові кошти у сумі 3 540 798,80 грн не повертаються, а будуть зараховані при проведені розрахунків пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку із будівництвом Комплексу за відповідним зверненням Забудовника.
Ураховуючи надлишково сплачені відповідачем кошти за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 22.10.2018 № 114 у сумі 3 540 798,80 грн (у зв`язку із будівництвом іншого об`єкта), розмір залишку пайової участі у зв`язку з будівництвом Комплексу, за доводами прокурора, становить 11 527 152,79 грн.
Суди встановили, що вказану додаткову угоду було укладено до внесення відповідних змін до законодавства України, яке відмінило сплату вищевказаної пайової участі.
02.07.2020 Департамент отримав від Товариства заяву від 30.06.2020 № 30/06, в якій відповідач просив надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку з будівництвом Комплексу. Товариство просило в разі необхідності сплати пайових внесків надати проект відповідного договору з розрахунками.
15.07.2020 Департамент листом від № 505/08-4503 про пайову участь у створенні інфраструктури міста Києва повідомив Товариство про те, що документи для надання висновку щодо пайової участі по вказаному об`єкту подані не в повному обсязі, а в наданих документах встановленні розбіжності (невідповідності).
17.07.2020 до Департаменту надійшов лист Товариства № 16/07 від 16.07.2020, у якому відповідачем надало копії потрібних документів.
30.07.2020 позивач листом від № 050/08-4825 направив до відповідача проект договору, з якого вбачається, що оформленні договори та додатки підлягають поверненню до позивача для реєстрації із відповідним зверненням в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 20.08.2020; у разі, якщо договір не буде повернуто у визначений термін, вважати його таким, що втратив чинність.
У зв`язку з тим, що зазначений проект договору не було повернуто Департаменту для реєстрації в термін вказаний в листі, позивач листом № 050/08-5699 від 17.09.2020 повторно направив проект договору.
У грудні 2020 року Департамент звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про визнання договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва укладеним. Позовні вимоги Департамент обґрунтовував тим, що відповідач є замовником будівництва Комплексу, останній введено в експлуатацію, проте, відповідач не виконав свій обов`язок, передбачений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме, не уклав з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/19088/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у вказаному позові було відмовлено на тій підставі, що на час розгляду вказаної справи місцевим господарським судом відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
З пояснень прокурора суди встановили, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12020100100006832, відомості про яке 13.10.2020 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 364-1 Кримінального кодексу України, а також за результатами виконання повноважень, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором були встановлені підстави для застосування представницьких повноважень.
Прокурором було встановлено, що, на його думку, Департамент звернувшись до Господарського суду міста Києва із вищенаведеним позовом про визнання укладеним договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва між ним та відповідачем, обрав неналежний спосіб захисту, який не призводить до фактичного та своєчасного поновлення інтересів держави в даному випадку, а також затримує невідкладне стягнення коштів до бюджету.
Шевченківська окружна прокуратура міста Києва ще 26.04.2021 зверталась до Департаменту з листом № 10.60-41-1475ВИХ-21 щодо необхідності вжиття дієвих заходів, спрямованих на стягнення коштів належної до сплати пайової участі в даному випадку. Однак, Департамент дієвих заходів не вжив та відповідні державні інтереси залишились незахищеними.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Предметом даного спору є матеріально-правова вимога прокурора в інтересах держави в особі Департаменту до Товариства про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок несплати відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.
Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного здійснення судами попередніх інстанцій правової кваліфікації спірних правовідносин та помилковості їх висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення коштів пайової участі, обов`язок сплати яких був встановлений законом.
Статтею 300 ГПК України визначено перегляд справи судом касаційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, тому обґрунтованість підстав звернення прокурора до суду із позовом у цій справі не є предметом касаційного дослідження.
При цьому, необхідною є перевірка касаційним судом правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду спору по суті з урахуванням наведених скаржником підстав касаційного оскарження.
У правовому регулюванні спірних правовідносин Верховний Суд керується наступним.
Щодо обов`язку сплати пайової участі
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
У цій справі судами встановлено, що 27.04.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Товариству відповідний дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва Комплексу.
Тож станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (норми частини п`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (норми частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).
Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у вказаній редакції) вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, на яку посилався прокурор в обґрунтування доводів касаційної скарги у справі, що розглядається.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.