ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Прокопенка О.Б.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)
у справі за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, позивач 1) і Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління" (далі - ДП "Львівське БМУ", позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Персенківка"(далі - ТОВ "Персенківка", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж" (далі - ТОВ "Галичбудмонтаж", відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю В "Будівельник" (далі - ТОВ В "Будівельник", відповідач 3) та Приватного акціонерного товариства "Ірокс" (далі - ПрАТ "Ірокс", відповідач 4) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління 14"(далі - ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14")та Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району міста Львова, про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, до якої приєдналося ПрАТ "Ірокс", на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року.
18 лютого 2011 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому зазначив, що 06 жовтня 2010 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 32/586-45/428т-50/205т визнано недійсною укладену між ДП "Львівське БМУ" та Закритим акціонерним товариством "Ірокс" (далі - ЗАТ "Ірокс") біржову угоду № 171-03/4 договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості від 24 вересня 2003 року, на підставі якої будівлі та споруди військового містечка на АДРЕСА_1 вибули з володіння ДП "Львівське БМУ".
Зважаючи на відчуження частини спірного нерухомого майна покупцем - ЗАТ "Ірокс" на користь Закритого акціонерного товариства "Персенківка"(далі - ЗАТ "Персенківка" (3/100 частини) та Закритого акціонерного товариства "Будівельник" (далі - ЗАТ "Будівельник") (92/100 частини) і преюдиційність обставин недійсності правочину з набуття цього майна у власність ЗАТ "Ірокс" за недійсною угодою біржових торгів, укладеною поза волею власника (держави в особі Міноборони України), є підстави для визнання за державою в особі Міноборони України права власності на нерухоме майно та його витребування у відповідачів у порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з переданням спірних будівель та споруд на баланс ДП "Львівське БМУ".
02 червня 2011 року ухвалою Господарського суду міста Києва заяву Міноборони України про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ЗАТ "Персенківка", ЗАТ "Будівельник" та іншим особам (у тому числі власникам майна за спірним договором на момент забезпечення позову) розпоряджатися в будь-який спосіб (у тому числі передавати в оренду, передавати у вигляді внеску до статутного капіталу, тощо як в цілому, так і окремі частини) об`єкти нерухомого майна, що знаходяться на АДРЕСА_1.
26 лютого 2013 року ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі у справі № 33/77т іншого відповідача ТОВ В "Будівельник".
25 червня 2013 року ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі у справі іншого відповідача ПрАТ "Ірокс".
28 серпня 2013 року ухвалою Господарського суду міста Києва в порядку забезпечення позову за заявою Генеральної прокуратури України накладено арешти на нерухоме майно - будівлі і споруди військового містечка на АДРЕСА_1 (літ. А-2, Е-1, Ж-1, З-1, И-1, І-1, Ї-1, Й-1, М-1, Е-1, К-1, Л-1, Н-1, О-1, П-1, Р-1, С-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, Щ-1, А/-1, Б/-1, В/-1, Ю/-1, Щ/-2, Я-1). 09 жовтня 2013 року здійснено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.
04 лютого 2016 року ухвалою Господарського суду міста Києва припинено провадження стосовно ЗАТ "Будівельник" та залучено співвідповідачем у справі ТОВ "Галичбудмонтаж".
04 квітня 2016 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Визнано за державою Україна в особі Міноборони України право власності на будівлі і споруди військового містечка на АДРЕСА_1, а саме на: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1), склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельню (О-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я-1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв. м. Витребувано зазначене нерухоме майно у ЗАТ "Персенківка", ТОВ В "Будівельник", ПрАТ "Ірокс", ТОВ "Галичбудмонтаж" та зобов`язано відповідачів передати зазначені будівлі і споруди на баланс ДП "Львівське БМУ". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2010 року у господарській справі № 32/586-45/428т-50/205т визнано недійсною біржову угоду № 171-03/4 договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості від 24 вересня 2003 року з моменту її укладення між позивачем 2 та ЗАТ "Ірокс", правонаступником якого є відповідач 4, на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР як таку, що не відповідає вимогам закону. Судом встановлено преюдиційні обставини відчуження спірного нерухомого майна державної власності за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та без погодження з Міноборони України балансоутримувачем без погодження власника майна.
Водночас правові наслідки недійсності правочину згідно з частиною першою статті 216 ЦК України сторонами не застосовано, будівлі та споруди, що знаходяться на АДРЕСА_1 та були предметом біржової угоди від 24 вересня 2003 року № 171-03/4, не повернуто власнику.
Господарський суд установив, що на час розгляду спору майновий комплекс військового містечка, який є предметом віндикаційних вимог, зареєстровано на праві власності за ТОВ В "Будівельник" (92/100 частини), ЗАТ "Ірокс" (5/100 частини) і ЗАТ "Персенківка" (3/100 частини), які отримали його внаслідок перепродажу.
Суд встановив, що на підставі рішень у господарських справах № 5015/1522/11 (від 20 квітня 2011 року) і № 9/116 (2010) (від 10 серпня 2010 року) визнано відповідачів 1, 3 - ЗАТ "Персенківка" та ТОВ В "Будівельник" добросовісними набувачами відповідно 3/100 і 92/100 частин спірного нерухомого майна та згідно з рішенням суду від 10 травня 2011 року у господарській справі № 5015/2140/11 визнано за відповідачем 2 - ТОВ "Галичбудмонтаж" право власності на 5/100 частин від усього майнового комплексу, що розташований на АДРЕСА_1, за наслідком укладення договорів купівлі-продажу складових частин майнового комплексу після укладення недійсного правочину 24 вересня 2003 року. Зазначені судові рішення набрали законної сили.
З огляду на обставини незаконного вибуття спірного нерухомого майна із власності держави за результатами біржових торгів 24 вересня 2003 року поза волею уповноважених державою органів з управління майном державної власності, які було встановлено рішенням суду від 06 жовтня 2010 року у господарській справі № 32/586-45/428т-50/205т, із подальшим набуттям такого майна у власність відповідачами 1, 2, 3 господарський суд зробив висновок про обґрунтованість вимог прокурора про визнання за державою в особі Міноборони України права власності на спірні будівлі і споруди та про витребування і повернення цього майна позивачу 2, як балансоутримувачу, в порядку статті 388 ЦК України.
Апеляційне провадження у справі порушено ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 травня 2016 року за апеляційною скаргою відповідача 3 - ТОВ В "Будівельник" і тричі зупинялося ухвалами суду від 01 листопада 2016 року, від 14 березня та 20 вересня 2017 року до закінчення проведення у справі судової економічної та судової будівельно-технічної й оціночно-будівельних експертиз. Ухвалою суду від 06 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Вістовський завод будівельної та художньої кераміки ім. Ю. С. Заводського".
18 жовтня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду залучено до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів - ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" та Автогаражний кооператив № 15 Галицького району міста Львова.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року в порядку забезпечення позову за клопотанням Міноборони України заборонено ЗАТ "Персенківка", ТОВ В "Будівельник", ПрАТ "Ірокс", ТОВ "Галичбудмонтаж", ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" та Автогаражному кооперативу № 15 Галицького району міста Львова вчиняти будь-які дії, що стосуються відчуження будівель (літ. А-2, Е-1, Ж-1, З-1, И-1, І-1, Й-1, М-1, Е-1, К-1, Л-1, Н-1, О-1, П-1, Р-1, С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, Ш-1, Щ-2, А1-1, Б1-1, В1-1, Ю-1, Я-1), розташованих на АДРЕСА_1. Вказану ухвалу отримав представник ТОВ В "Будівельник" 15 листопада 2016 року.
14 липня 2020 року ОСОБА_1 заявлено клопотання про процесуальне правонаступництво у цій справі та заміну відповідача 3 - ТОВ В "Будівельник" і третьої особи на стороні відповідачів - ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" на ОСОБА_1 у частині визнання права власності на 4/1000 частини нерухомого майна (навісу під літ. 2Ю-1 загальною площею 224,7 кв. м та нежитлового приміщення з переробки харчових продуктів під літ. 2Щ-2 загальною площею 255,3 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 ) та його витребування.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що на підставі укладених з ТОВ В "Будівельник" і ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" договорів купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року за № 3-1041, № 3-1044 у користування ОСОБА_1 як покупця перейшло 4/1000 частки майнового комплексу, що розташований на АДРЕСА_1, а саме навіс під літ. 2Ю-1 та нежитлове приміщення з переробки харчових продуктів під літ. 2Щ-2. За таких обставин є підстави для здійснення часткового процесуального правонаступництва у справі та заміни ТОВ В "Будівельник" і ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" як первісних власників відчуженої за цими договорами частини спірного майна на ОСОБА_1 як набувача такого майна у співвідповідача та третьої особи.
15 липня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 04 квітня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд у своїй постанові керувався тим, що розглядаючи клопотання про процесуальне правонаступництво, суд зазначив, що учасники справи - ТОВ В "Будівельник" (відповідач 3) та ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" (третя особа на стороні відповідачів), будучи обізнаними про заборону відчуження спірного нерухомого майна, накладену ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року про забезпечення позову у цій справі, під час здійснення апеляційного провадження на підставі договорів купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року відчужили на користь ОСОБА_1 4/1000 частки майнового комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 та щодо права власності на який виник спір у цій справі чим порушили встановлений судом публічний порядок розгляду спору на стадії апеляційного провадження.
Апеляційним судом встановлено тотожність майна - будівлі літ. 2Ю-1, що є предметом договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року, та будівлі літ. Ю-1, щодо права власності на яку виник спір та на відчуження якої встановлено заборону ухвалою суду апеляційної інстанції від 01 листопада 2016 року у цій справі; зазначене нерухоме майно розміщене на АДРЕСА_1, та має однакову площу - 224,7 кв. м.
Апеляційний суд зробив висновок, що договір купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року має ознаки правочину, який порушує публічний порядок у розумінні статті 228 ЦК України, є нікчемним в силу закону, оскільки його вчинено під час дії заборони на відчуження спірного майнового комплексу, накладеної ухвалою суду апеляційної інстанції, про наявність якої було відомо продавцям майна як учасникам цієї справи. Продавці діяли з умислом на незаконне відчуження майна державної власності, так як були учасниками цієї справи про витребування у них майна державної власності, яке вибуло від власника без його згоди. Такі висновки апеляційний суд ґрунтував з посиланням на правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17.
З огляду на те, що відчуження частини майна (будівель літ. 2Ю-1 і літ. 2Щ-2), яке є предметом спору у справі, на підставі нікчемного правочину не породжує жодних прав та обов`язків для заявника клопотання в аспекті матеріального правонаступництва, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для процесуального правонаступництва учасників цієї справи - ТОВ В "Будівельник" і ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління 14" та їх часткової заміни на ОСОБА_1 як співвідповідача чи третьої особи у справі.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на преюдиційні обставини недійсності правочину щодо відчуження позивачем 2 спірного нерухомого майна з біржових торгів поза волею власника, що спростовують законність набуття відповідачем 4 як покупцем цього майна з оспорюваних торгів, яке ним в подальшому відчужено на користь відповідачів 1, 2, 3. За таких обставин є підстави для віндикації спірного майна у відповідачів як добросовісних набувачів у порядку статті 388 ЦК України з переданням його на баланс позивача 2. Водночас судом апеляційної інстанції враховано викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) правові висновки щодо права власника згідно із статтею 388 ЦК України витребувати належне йому майно від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів таке майно відчужувалося до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, без оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право.
Доводи відповідача 3 про те, що майно вибуло з володіння власника, яким є держава Україна, за наявності його волі апеляційний суд відхилив з посиланням на те, що позивач 2 як балансоутримувач майнового комплексу не наділений правом власності на спірне майно військового містечка, яке є державною власністю; таке майно перебувало в його користуванні, тому він не вправі розпоряджатися нерухомим майном державної власності, зокрема відчужувати його.
Апеляційний суд спростував доводи відповідача 3 про те, що військова частина, яка була власником спірного майна, ліквідована, а майно позивача 2 не є майном Міноборони України (позивача 1), зважаючи на те, що все майно військової частини було державною власністю та відчужено з оспорюваних біржових торгів до моменту її ліквідації; водночас подальша ліквідація військової частини не припиняє права державної власності на майно, яке перебувало в її віданні.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив процесуальні норми та норми матеріального права і прийняв оскаржуване рішення про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 без його залучення до участі у справі, як відповідача та третьої особи, зазначивши без його участі, як набувача, висновки про нікчемність договорів купівлі-продажу часток нежитлового приміщення, яке було предметом віндикаційних вимог позивачів у цій справі.
Є безпідставною відмова апеляційного суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про процесуальне правонаступництво та його залучення відповідачем у справі, так як предметом спору є право власності на майновий комплекс, власником 4/1000 частки в якому він є та набув таке право під час апеляційного провадження.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що будівля під літ. 2Ю-1, яку відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року, і будівля під літ. Ю-1, яка, з-поміж іншого, є предметом спору в цій справі та щодо якої апеляційним судом було встановлено заборону її продажу як захід забезпечення позову, є фактично одним і тим самим майном, та мають однакову площу - 224,7 кв. м, ґрунтується на припущеннях та не підтверджений належними та допустимими доказами у справі.
Апеляційний суд зробив помилковий висновок про нікчемність договорів купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року, оскільки зазначені правочини не були предметом чи підставою позову у цій справі, тому не могли досліджуватися судом на предмет їх недійсності та кваліфікуватися як нікчемні. Вбачається порушення апеляційним судом принципу диспозитивності в господарському судочинстві та неврахування ним правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц щодо здійснення судом перевірки доводів заінтересованої сторони про нікчемність правочину за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину.
У листопаді 2020 року ПрАТ "Ірокс" подало заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду від 15 липня 2020 року, яку ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2021 року приєднано до касаційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідач 4 доводив, що оскаржувану постанову апеляційного суду прийнято без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/3814/19 щодо застосування статей 216, 236 ЦК України та статей 26, 31-1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV), сукупний аналіз положень яких дозволяє дійти висновку, що рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. Відповідач 4 зауважив, що у справі, яка розглядається, вимоги про скасування рішення про державу реєстрацію прав на спірний майновий комплекс не заявлялися, на день прийняття оскаржуваного рішення право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване частинами за відповідачами 1, 2, 3.
Відповідач 4 зазначив, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по суті не взято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц про застосування статті 388 ЦК України в сукупності з положеннями статті 13 цього Кодексу, зі змісту яких вбачається, що позов про витребування майна, яке відчужено стороною недійсного правочину, не підлягає задоволенню, оскільки такий позов спрямовано на одержання судового захисту права, яким позивач зловживав. Подібні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц про те, що добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади у процедурах при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Відповідач 4 доводив порушення судами правил виключної підсудності справ з посиланням на те, що цей спір щодо права власності на нерухоме майно та його витребування в порядку віндикації розглянуто судами, юрисдикція яких поширюється на місто Київ та Київський апеляційний округ, як господарську справу, матеріали якої містять державну таємницю. Разом з тим у матеріалах справи відсутнє рішення державного експерта з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці, така інформація не була включена до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, з опублікуванням таких змін в офіційних виданнях. Вказав, що заперечення щодо підсудності цієї справи Господарському суду міста Києва подавались до суду першої інстанції.
06 липня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, до якої приєдналося ПрАТ "Ірокс", на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року у справі № 32/77т, закрито.
Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі керувалася таким.
Аналіз пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) свідчить про те, що при вирішенні питання чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.