Постанова
Іменем України
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 533/1322/19
провадження № 51-337 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Голубенка В.П. на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 травня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170200000282, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), в силу ст.89 КК України такого, що немає судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Цивільний позов потерпілого задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.
Цим же вироком ОСОБА_1 виправдано за ч.1 ст.296 КК України через відсутність в його діях мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року вирок місцевого суду в частині цивільного позову змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 30 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, 3840,55 грн. - матеріальної шкоди та 15 000 грн. витрат на правову допомогу.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 15 вересня 2019 року близько 02 години 20 хвилин в с. Лутовинівка Козельщинського району Полтавської області, знаходячись біля приміщення Лутовинівського старостинського округу, розпочав бійку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на що ОСОБА_2 зробив йому зауваження. Після цього ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс два удари правою рукою, стисненою в кулак, у ліву нижню частину щелепи ОСОБА_2, чим заподіяв потерпілому тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, яке спричинило тривалий розлад здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Рішення судів вважає незаконними та необґрунтованими, оскільки вина його підзахисного за ч.1 ст.122 КК України не доведена. Існують суттєві протиріччя між показаннями потерпілого, обвинуваченого, свідків сторони обвинувачення та сторони захисту. У справі не проведено необхідні слідчі дії.
Суди обох інстанцій безпідставно відмовили у клопотанні про призначення комісійної судової медичної експертизи, а апеляційний суд взагалі не виніс жодного процесуального рішення та не навів в ухвалі мотивів відмови.
В ухвалі апеляційного суду не відображені доводи щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження витягу з ЄРДР про внесення відомостей про злочини, а також пред`явленої підозри.
Вказує на неправильне вирішення цивільного позову судом апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Чабанюк Т.В. вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Сторона захисту у касаційній скарзі порушує питання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Відповідно до статті 433 КПК України, суд касаційної інстанції немає права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а лише перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Суди встановили, що ОСОБА_1 наніс два удари в обличчя потерпілому, спричинивши йому перелом нижньої щелепи, що відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, яке спричинило тривалий розлад здоров`я.
Закриття кримінального провадження вимагає від суду касаційної інстанції дослідити докази, встановити й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, що прямо суперечить ст. 433 КПК України.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних та належно оцінених судом доказах.
Так, суд зазначає, що вина засудженого повністю доведена послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що саме ОСОБА_1 в ході спровокованого останнім конфлікту, наніс йому два удари кулаком в обличчя після чого лікарі констатували перелом щелепи та він тривалий час лікувався. Крім того, потерпілий зауважив, що до даної події він не був знайомий із засудженим, що фактично виключає можливість неприязних відносин між ними, а отже і мотив оговорити останнього. Логічними та послідовними показаннями свідків-очевидців ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були учасниками події та детально повідомили обставини спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілому. Свідки пояснили, що на їх зауваження припинити грубі висловлювання ОСОБА_1 розпочав бійку, а коли ОСОБА_2 за них заступився, то засуджений завдав йому два удари кулаком в обличчя. Показання свідків та потерпілого узгоджуються з даними висновку судової медичної експертизи №528 від 30 вересня 2019 року, якою підтверджено характер, локалізацію та ступінь тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень.
Обґрунтовано суд взяв до уваги і дані протоколів слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4, які детально продемонстрували механізм і послідовність нанесення ОСОБА_1 ударів потерпілому. Висновки судових медичних експертиз №545 та 546 від 07 жовтня 2019 року свідчать, що отримані в ході цих слідчих дій показання щодо механізму, локалізації, кількості та часу нанесених ОСОБА_2 тілесних ушкоджень можуть відповідати даним судової медичної експертизи на ім`я ОСОБА_2 .
Послався суд і на показання експерта ОСОБА_5, який повністю підтвердив висновки проведених ним експертиз, а також ствердив, що ОСОБА_1 міг стиснути травмовану руку в кулак та наносити нею удари, оскільки після отриманої ним травми пройшло достатньо часу.
Ставити ці показання під сумнів, підстав не було. Окрім того, судом не встановлено доказів, які б підтверджували отримання потерпілим тілесних ушкоджень при інших обставинах.
Відхиляючи показання обвинуваченого та свідків сторони захисту, суд чітко зазначив, що вони, на відмінну від свідків обвинувачення, не були безпосередніми учасниками події, обставини бійки їм не відомі, вони лише брали участь у святкуванні дня села та повідомили загальну інформацію про події того вечора.
Таким чином доводи сторони захисту про протиріччя між показаннями потерпілого, обвинуваченого, свідків сторони обвинувачення та сторони захисту, не заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, доведена поза розумним сумнівом.
Що стосується не проведення стороною обвинувачення у провадженні необхідних слідчих дій, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.