Постанова
Іменем України
11 липня 2022 року
м. Київ
справа № 334/2682/16
провадження № 61-309св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 квітня 2021 року в складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки.
Позов мотивувала тим, що 28 березня 2008 року між її колишнім чоловіком ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 310-08Ж032-І, на момент укладення якого вона перебувала з іпотекодавцем у зареєстрованому шлюбі. Вказувала, що предметом іпотеки є житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 444,5 м? за адресою: АДРЕСА_1 , який придбано в шлюбі, а тому належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Вказувала, що в порушення вимог законодавства іпотечний договір укладено без її нотаріальної згоди як співвласника майна.
Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним іпотечний договір № 310-08Ж032-І від 28 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи, зокрема, копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , спростовуються доводи позивачки про ненадання нею згоди на передання спільного сумісного майна подружжя в іпотеку. Суди вважали, що зазначення позивачкою в заяві, поданій нотаріусу, про згоду на придбання та подальше передання в іпотеку будинку за адресою: АДРЕСА_2 , є опискою, оскільки сторони вели перемовини саме щодо придбання будинку по АДРЕСА_1 , кредит отримувався ОСОБА_2 на придбання будинку АДРЕСА_1 , а заява подавалася позивачкою до нотаріуса в зв`язку з оформленням і нотаріальним посвідченням договорів щодо придбання та передання в іпотеку саме будинку АДРЕСА_1 , що позивачка однозначно усвідомлювала (у тому числі внаслідок наданих нотаріусом роз`яснень), оскільки будинок придбавався її чоловіком у свого батька. Суди також прийняли до уваги, що доказів наміру придбання подружжям житлового будинку АДРЕСА_2 не надано, а дати укладення іпотечного договору та посвідчення нотаріусом заяви позивачки співпадають, як співпадає і назва вулиці, на якій розташовано будинок АДРЕСА_1 , переданий в іпотеку, та будинок АДРЕСА_2 , згоду на придбання якого за твердженням позивачки вона надавала. Суд першої інстанції встановив також пропуск позивачкою строку на звернення до суду з цим позовом, однак відмовив у його задоволенні саме в зв`язку з недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми права, зокрема, частину другу статті 369 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, про те, що ненадання одним із подружжя нотаріально посвідченої згоди на укладення правочину щодо розпорядження спільною сумісною власністю є підставою для визнання такого правочину недійсним. Наполягає на тому, що не надавала згоди на передання в іпотеку належного подружжю будинку АДРЕСА_1 . Вказує, що заява, на яку послалися суди, містить згоду на придбання й передання в іпотеку іншого об`єкта нерухомого майна, а саме будинку під АДРЕСА_2 , а висновки судів про те, що вказані розбіжності є опискою, ґрунтуються на припущеннях. Зазначає також, що позовна давність нею не пропущена, оскільки вона не була стороною оспорюваного правочину, а про його укладення дізналася в 2015 році.
У лютому 2022 року від АТ «Альфа-Банк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 за встановлених обставин надання нею згоди на передання спірного будинку в іпотеку. Вказує також, що сама по собі відсутність такої згоди другого з подружжя не є самостійною підставою для визнання договору іпотеки недійсним без установлення ознак недобросовісності в діях банку. Зазначав, що позивачка не надала доказів, що є співвласником спірного будинку, оскільки факт придбання його в період шлюбу не є однозначним підтвердженням поширення на нього правового режиму спільної сумісної власності подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, та порушення судами норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02 червня 1990 року уклали шлюб.
28 березня 2008 року між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Грибановою О. В. за реєстровим № 1052.
28 березня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір №310-08Ж032-НКЛ та іпотечний договір № 310-08Ж032-І.
Предметом іпотеки сторони визначили житловий будинок, придбаний ОСОБА_2 у ОСОБА_4 .
В матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 28 березня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О. В. в ході оформлення документів щодо придбання ОСОБА_2 будинку під літерою «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зазначено, що позивачці відомо про намір її чоловіка ОСОБА_2 придбати жилий будинок АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим вона не заперечує проти цієї купівлі за будь-якою ціною. Цією заявою ОСОБА_1 надала згоду на укладення іпотечного договору, предметом якого є придбаний у шлюбі вищевказаний будинок.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У частині першій статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.