ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 175/4508/17
провадження № 61-19378св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Озерянської Ж. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом
до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.
В обґрунтування позову вказував, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка є суміжною з його земельною ділянкою та внесена до автоматизованої системи Державного земельного кадастру (далі - АС ДЗК) з помилковими координатами.
Під час виготовлення державного акта на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії ДП № 109533 від 20 вересня 2004 року допущено помилки, внаслідок чого відбулося накладення земельної ділянки відповідача на належну йому земельну ділянку, що, на думку позивача, порушує його право власності на належну йому земельну ділянку.
За таких обставин просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДП № 109533 від 20 вересня 2004 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 010412001319, який видано ОСОБА_2 на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради 4 сесії 24 скликання
від 22 листопада 2002 року, і скасувати його реєстрацію; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:05:006:0004 шляхом закриття поземельної книги на вказану земельну ділянку; стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати за договором № Д-00181-М від 23 червня 2014 року на виконання робіт з підготовки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 11 березня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДП № 109533 від 20 вересня 2004 року, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 010412001319, який видано ОСОБА_2 на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради 4 сесії 24 скликання від 22 листопада
2002 року, та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 . У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Встановивши перетин земельної ділянки позивача із земельною ділянкою ОСОБА_2, що має кадастровий номер 1221486200:05:006:0004 (площа ділянок співпадає на 86,8553%), суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Вважаючи вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки похідною від вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування державної реєстрації земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість таких позовних вимог.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що відповідач в суді першої інстанції заяву про застосування позовної давності не подавав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про те, що накладення суміжних земельної ділянок сталося саме внаслідок помилки у технічній документації на земельну ділянку ОСОБА_2, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини матеріали справи не містять.
Вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо неподання нею заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки в судових засіданнях 26 листопада 2019 року та 11 березня 2020 року представник відповідача усно заявляв вказане клопотання, що зафіксовано в аудіозаписах вказаних судових засідань.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 лютого 2019 року в справі № 521/4606/16-ц (провадження № 61-40009св18), про те, що заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 521/4606/16-ц (провадження № 61-40009св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю
серії ДП ДН № 041474 від 27 грудня 1999 року належить земельна ділянка площею 0,1500 га, розташована на АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка площею 0,1502 га з кадастровим номером 1221486200:05:006:0004, розташована на
АДРЕСА_1, перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП №109533 від 20 вересня 2004 року.
Суди встановили, що під час складання технічної документації на земельну ділянку позивача виявлено неможливість визначення кадастрового номера та внесення інформації про земельну ділянку до АС ДЗК, оскільки в межах площі цієї земельної ділянки знаходиться частина приватизованої
ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1502 га.
З висновку сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_5, складеного 6 лютого 2019 року, суди встановили обставини щодо існування перетину земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
У справі, що переглядається, представник ОСОБА_2 - адвокат
Богатирьов С. В. у судових засіданнях в суді першої інстанції 26 листопада
2019 року (11:14:56) та 11 березня 2020 року (16:37:31) заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності і просив відмовити у задоволенні позову, серед іншого, з підстав спливу позовної давності. Вказані обставини підтверджуються аудіозаписами вказаних судових засідань у суді першої інстанції.
Оскаржуючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, заявник вказувала в апеляційній скарзі про залишення поза увагою місцевого суду вказаних заяв.
Відхиляючи зазначені доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив про неподання відповідачем у суді першої інстанції заяви про застосування позовної давності.
Із вказаним висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частиною першою статті 49 ЦПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 521/4606/16-ц (провадження № 61-40009св18).
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Не врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 521/4606/16-ц (провадження № 61-40009св18), суд апеляційної інстанції не надав оцінки усним заявам представника
ОСОБА_2 - адвоката Богатирьова С. В. від 26 листопада 2019 року та
11 березня 2020 року, не перевірив зазначені в цих заявах обставини, за яких останній вважає позовну давність за вимогами ОСОБА_1 такою, що спливла. Тому висновок суду апеляційної інстанції щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову є передчасним, а ухвалене ним судове рішення в частині вирішення задоволених позовних вимог не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки суд апеляційної інстанцій не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення питання щодо пред`явлення позову в частині задоволених вимог в межах позовної давності, не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги про невирішення судом першої інстанції заяв про застосування позовної давності, прийнята апеляційним судом постанова в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням у цій частині справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, розглянути усні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Богатирьова С. В. від 26 листопада 2019 року та 11 березня 2020 року про застосування позовної давності і, як наслідок, надати оцінку додержанню Рачковським С. В. встановленої законом позовної давності за вимогами про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки; ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та стягнення витрат на виконання робіт з підготовки технічної документації із землеустрою і Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області та ОСОБА_1, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення судів попередніх інстанцій у вказаних частинах в касаційному порядку не оскаржили.