ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2022 року
м. Київ
справа № 205/9684/18
провадження № 61-19351св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяна Вавилівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Техноком»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Елва»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Басової Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В., Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -
ТОВ) «Техноком», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ Фірма «Елва», про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про проведення державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову вказував, що прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття юридичними та фізичними особами права власності на об`єкт нерухомого майна, який належить до комунальної власності, а саме на нежитлове приміщення у підвалі будинку літ. А-3
на АДРЕСА_1 .
2 травня 2018 року за ТОВ Фірма «Техноком» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення кафе у підвалі будинку
АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу
від 10 березня 2000 року № б/н, укладеного вказаним товариством з
ТОВ Фірма «Елва». У вказаному договорі зазначено, що нежитлове приміщення кафе належить ТОВ Фірма «Елва» на підставі наказу Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року.
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року спірне нежитлове приміщення, що знаходиться у підвалі і є частиною житлового будинку літ. А-3 № 4 на АДРЕСА_1 , прийняте у комунальну власність територіальної громади міста відповідно до акта
приймання-передачі від 12 вересня 2003 року.
Прокурор вказував, що ПП Фірма «Елва» не було власником вказаного нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , оскільки наказ Фонду державного майна України № 616-п від 20 листопада 1996 року про передачу спірного нежитлового приміщення ТОВ Фірма «Елва» не видавався, отже договір купівлі-продажу вказаного приміщення від 10 березня 2000 року є недійсним.
Позивач зазначає, що спірне приміщення неправомірно вибуло із власності територіальної громади міста поза його волею, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року та рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня
2018 року.
В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 450
від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобильницьким С. І., придбала у
ТОВ Фірма «Техноком» спірне нежитлове приміщення.
Вважає, що спірне майно вибуло з володіння власника на підставі недійсного договору купівлі-продажу, укладеного не з власником майна, що свідчить про його вибуття поза волею власника та наявність підстав для його витребування.
За таких обставин просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення кафе, що знаходиться у підвалі будинку літ А-3 № 4 на АДРЕСА_1 , укладений ТОВ Фірма «Елва» та
ТОВ Фірма «Техноком»;
- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 40937758) від 4 травня 2018 року щодо проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення
на АДРЕСА_1 за ТОВ Фірма «Техноком»;
- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення, розташоване у підвалі
на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня
2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе від 10 березня 2000 року, укладений
ТОВ Фірма «Елва» та ТОВ Фірма «Техноком», є нікчемним правочином, юридичних наслідків для сторін не створює, тому визнання його судом недійсним не вимагається.
Також суд першої інстанції врахував, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 липня 2018 року, укладений ТОВ Фірма «Техноком» та ОСОБА_1 , не визнано недійсним в судовому порядку, тому підстав для витребування нерухомого майна від ОСОБА_1 відсутні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду
міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року - без змін.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження набуття Дніпровською міською радою права власності на спірне нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому відсутні підстави вважати порушеними права чи законні інтереси Дніпровської міської ради під час укладення цього договору та необхідності визнання недійсним.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що помилкове посилання суду першої інстанції на нікчемність такого договору не вплинуло на правильність вирішення справи.
Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, зазначивши, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження
№ 14-376цс18).
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування спірного нежитлового приміщення з незаконного володіння ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що майно перебуває у власності останньої на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С. І., і докази незаконності володіння ОСОБА_1 вказаним майно, з урахуванням дійсності договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, в матеріалах справи відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала
У грудні 2020 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив момент вибуття спірного нерухомого майна з володіння законного власника та не застосував до спірних правовідносин статтю 128 ЦК Української РСР. Суди не врахували, що на момент укладення оспорюваного договору
ТОВ Фірма «Елва» не було власником майна та фактично ним не володіло, тому вибуття нерухомого майна з комунальної власності відбулось 2 травня 2018 року після здійснення державної реєстрації оспорюваного договору. При цьому право власності на спірний об`єкт нерухомого майна набуто Дніпровською міською радою з 12 вересня 2003 року.
На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 липня 2018 року
у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), про те, що відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема, набуває і право володіння.
Крім того, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15 (провадження
№ 61-18199св18), про те, що за результатами розгляду спору про визнання правочину недійсним вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав його недійсності, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Заявник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права з підстав обрання неналежного способу захисту права, оскільки такий висновок суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 грудня 2019 року
у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) і від 25 червня 2019 року
у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження
№ 61-18064св18).
Апеляційний суд не врахував, що на дату звернення з даним позовом (28 грудня 2018 року) стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачала можливість скасування рішення про державну реєстрацію права на підставі рішення суду. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі 367/2022/15-ц (провадження № 14-367цс18) про необхідність скасування запису про державну реєстрацію, а не визнання незаконним рішення про таку реєстрацію, на який послався апеляційний суд, сформульований після пред`явлення позову.
Також заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність підстав для витребування спірного нежитлового приміщення у власність Дніпровської міської ради, оскільки вказане майно вибуло з комунальної власності 2 травня 2018 року шляхом проведення державної реєстрації права власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року, укладеного з ТОВ Фірма «Елва», за відсутності у останнього права власності на відчужуване майно, що вказує про вибуття майна з володіння Дніпровської міської ради поза волею останньої. Вказує, що витребування майна на користь Дніпровської міської ради є ефективним способом захисту права, оскільки первісна підстава вибуття майна з комунальної власності є незаконною. На думку прокурора, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, за яким спірне майно набуто ОСОБА_1 , не є потрібним.
Прокурор вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині витребування майна у зв`язку з чинністю укладеного ТОВ «Техноком» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу
від 31 липня 2018 року, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та висновкам Верховного Суду, викладеним
у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17
(провадження № 61-14959св19).
Позиція інших учасників справи
У березні 2021 року представник Дніпровської міської ради Недосвітна С. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, просила касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи
заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19 ), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), у постановах Верховного Суду від 23 жовтня
2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18),
від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15 (провадження
№ 61-18199св18), від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17 (провадження № 61-14959св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Ухвалою Верховного Суду від 8 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що нежитлове приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_1 належить до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста, що підтверджується рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада
2003 року 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя»», та перебуває на балансі Комунального підприємства (далі - КП) «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпропетровської міської ради.
Суди встановили, що 4 травня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)
(індексний номер 40937758), яким зареєстровано за ТОВ Фірма «Техноком» право власності на нежитлове приміщення, кафе літ. А-3 у будинку
АДРЕСА_1 загальною площею 88,8 кв.м на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 березня 2000 року.
Зі змісту договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року суди встановили, що за цим договором ТОВ Фірма «Елва» відчужило ТОВ Фірма «Техноком» нежитлове приміщення кафе загальною площею 88,8 кв.м, розташоване у підвалі будинку АДРЕСА_1 .
31 липня 2018 року ТОВ Фірма «Техноком» продало вказане нежитлове приміщення кафе ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобильницьким С. І. та зареєстрованим за № 450.
З повідомлення КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 18 грудня 2018 року суди встановили, що право власності на нерухоме майно, що знаходиться у будинку 4 (літ. А) у місті Дніпро зареєстровано за Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 34 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2004 року за № 1435, про що видано виписку з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку від 27 листопада 2006 року та записано в реєстрову книгу № 44 ЖЮ за реєстровим № 4015-105.
З листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради
№ 12/5-3579 від 23 листопада 2018 року у Реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро на АДРЕСА_1 зазначені об`єкти нерухомого майна:
-житловий будинок літ.А-3 загальною площею 2 539,3 кв.м, що перебуває на балансі КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпропетровської міської ради;