ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2022 року
м. Київ
справа №160/8181/21
адміністративне провадження № К/9901/48231/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,
за участі:
секретаря судового засідання Жидецької В. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кудіної Т. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року (суддя Коренев А. О.) і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року (судді Добродняк І. Ю., Бишевська Н. А., Семененко Я. В.) та
в с т а н о в и в:
1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача (який, з погляду позивача, є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області з 11 вересня 2020 року) щодо неналежного розрахунку з ним, а саме: невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України [від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII] «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) - за період з 01 липня 2015 року по 21 квітня 2021 року, та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1282802,00 грн.
2. Позовні вимоги основуються головним чином на рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Спираючись на це рішення суду конституційного контролю, позивач зазначив, що у період з 01 липня 2015 року по 21 квітня 2021 року (дата звільнення позивача) відповідач - позаяк виплачував заробітну плату на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505), а не відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ - заподіяв йому матеріальну шкоду, розмір якої обчислено як різницю між сумою заробітної плати, яка підлягала виплаті, якщо б її нараховували відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII, і сумою заробітної плати, фактично виплаченої протягом зазначеного періоду.
3. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 , за текстом судових рішень, з 2015 року працював в органах прокуратури України. За наказом прокурора Дніпропетровської області від 17 лютого 2017 року № 178к позивач призначений на посаду прокурора Томаківського відділу Нікопольської місцевої прокуратури.
Згідно з наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 19 квітня 2021 року № 1019к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Томаківського відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону № 1697-VІІ з 21 квітня 2021 року.
Згідно з листом Дніпропетровської обласної прокуратури від 05 травня 2017 року № 27-221вих21 розмір посадового окладу позивача за період з 01 липня 2015 року по 21 квітня 2021 року, встановлений відповідно до Постанови № 505 (зі змінами), становив: з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року щомісяця 1314,00 грн (прокурор прокуратури Томаківського району); з 01 вересня 2015 року по 12 жовтня 2015 року щомісяця 1378,00 грн (прокурор прокуратури Томаківського району); з 13 жовтня 2015 року по 21 лютого 2016 року щомісяця 1379,00 грн (прокурор прокуратури Томаківського району; з 22 лютого 2016 року по 05 вересня 2017 року щомісяця 2048,00 грн (прокурор Апостолівського відділу Нікопольської місцевої прокуратури); з 06 вересня 2017 року по 21 квітня 2021 року щомісяця 5660,00 грн (прокурор Томаківського відділу Нікопольської місцевої прокуратури).
Позивач (після звільнення з 21 липня 2021 року згідно з наказом від 19 квітня 2021 року № 1019к) не погодився з діями Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати йому заробітної плати у період з 01 липня 2015 року по 21 квітня 2021 року відповідно до Постанови № 505, тому звернувся до суду з цим позовом.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 13 вересня 2021 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 26 березня 2020 року по 21 квітня 2021 року у порядку та в розмірах, передбачених частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VІІ;
- зобов`язав Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 21 квітня 2021 року у порядку та в спосіб, визначений частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VІІ;
- зобов`язав Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 26 березня 2020 року по 21 квітня 2021 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VІІ, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.
5. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спірним питанням в цій справі є різне тлумачення сторонами положень законодавства в частині обчислення заробітної плати позивача на підставі частини третьої статті 81 Закону № 1697-VІІ з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.
Суд першої інстанції зазначив про те, що поряд із Бюджетним кодексом України, розділ VI якого було доповнено пунктом 26 згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 79-VIII), діяв також Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VIII), за пунктом 9 Прикінцевих положень якого норми і положення, зокрема, частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Тож суд першої інстанції висловив думку, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах треба застосовувати положення закону з урахуванням його дії у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на момент протікання правовідносин.
Дотримуючись зазначеного підходу суд першої інстанції продовжив, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Положення пункту 9 Прикінцевих положень Закону № 80-VIII, за текстом рішення суду, не визнавалися такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Крім того, на час існування спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена Постановою № 505 з урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року.
Додав також, що Кабінет Міністрів України так і не виконав покладені на нього обов`язки згідно з пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
На основі зазначеного суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що позаяк Кабінет Міністрів України не змінив Постанови № 505, а Закон № 80-VIII не передбачав видатків на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII (які, за текстом судових рішень, відповідно до статті 89 Закону № 1697-VII фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України), то відповідач не мав законних підстав для перерахунку та виплати заробітної плати у розмірах інших, ніж було встановлено Кабінетом Міністрів України, тобто понад видатки державного бюджету на оплату праці працівників прокуратури.
6.1. Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, то суди попередніх інстанцій зазначили, що окремі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які Конституційний Суд України визнав неконституційними, втратили чинність з дати ухвалення зазначеного Рішення, тобто з 26 березня 2020 року. До цієї дати положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню. Визнання їх неконституційними не може свідчити про неправомірність дій/рішень відповідача, які він вчинив/ухвалив до визнання цих норм неконституційними, адже, за текстом судових рішень, відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний у спірних відносинах діяти у межах та на підставі законів України, які діяли на той час.
За період після того, як Конституційний Суд України ухвалив рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, тобто з 26 березня 2021 року по 21 квітня 2021 року, нарахування і виплата заробітної плати мала б здійснюватися відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII, відповідно до частини третьої якої (у редакції згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»; далі - Закон № 113-IX) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З набранням чинності Закону № 113-ІХ (25 вересня 2019 року) розпочалося, як випливає з його назви, реформування органів прокуратури. З покликанням на окремі положення цього Закону суди першої і апеляційної інстанцій зазначили, що окружні прокуратури розпочали роботу з 15 березня 2021 року відповідно до наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 40.
З уваги на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ суди попередніх інстанцій зазначили також, що до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, з дати його ухвалення працівники прокуратури повинні отримувати заробітну плату відповідно статті 81 Закону № 1697-VII.
Цього не відбулося і відповідач аж до дня звільнення ОСОБА_1 нараховував йому заробітну плату відповідно до Постанови № 505, що - з погляду суду першої, а з ним і суду апеляційної інстанції - робилося неправомірно.
Суд апеляційної інстанції з цього приводу додав також, що Конституційний Суд України у рішенні від 26 березня 2020 року № 6-рп/2020, серед іншого, зазначив, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 1311 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. Своєю чергою, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України [№ 1697-VII] «Про прокуратуру».
Опираючись на цю тезу апеляційний суд констатував, що до Закону № 1697-VII не вносилися зміни (зокрема Законом № 113-IX) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, тому відповідач не мав підстав застосовувати урядову постанову для нарахування заробітної плати прокурору, замість приписів статті 81 Закону № 1697-VII.
Крім того, з погляду апеляційного суду, запроваджені Законом № 113-IX умови оплати праці на період реформування органів прокуратури (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-IX) є дискримінаційними, адже Закон № 1697-VII встановлює єдиний правовий статус прокурорів незалежно від будь-яких ознак чи обставин, тому існування різних умов оплати праці в однакових умовах, лише у зв`язку зі зміною назви прокуратури та проходженням атестації, не може відповідати принципу верховенства права.
6.2. Водночас, суд першої інстанції зауважив, що задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом стягнення недоотриманої заробітної плати не може, позаяк для стягнення ця сума повинна мати визначений розмір. З 26 березня 2020 року по 21 квітня 2021 року позивачеві не нараховували заробітної плати у розмірі, визначеному у статті 81 Закону № 1697-VII, тому остаточна (загальна) сума не виплаченої заробітної плати наразі невизначена.
З наведених мотивів суд першої інстанції, з яким потім погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту порушених прав позивача, тож визнав бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язав його нарахувати позивачеві заробітну плату за період з 26 березня 2020 року по 21 квітня 2021 року у порядку та спосіб, визначений частинами другою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VII, відтак виплатити грошові кошти у розмірі різниці між заробітком, який позивач фактично отримав протягом зазначеного періоду, та заробітком, який нарахований йому відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII.
Касаційне оскарження
7. У касаційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні теж.
Ухвалою від 26 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією скаргою з підстави, встановленої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
З цього приводу автор касаційної скарги зазначив, що немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX в аспекті оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплати праці працівників органів прокуратури на відповідний період.
З аргументації відповідача можна зрозуміти, що інтерпретуючи рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у контексті спірних правовідносин таким чином, що заробітна плата прокурорів має визначатися тільки Законом № 1697-VII, суди попередніх інстанцій не зважили на те, що це Рішення прийнято за конституційним поданням, датованим червнем 2018 року. На той час редакція зазначеного Закону була інакшою, адже, як відомо, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, який, з погляду відповідача, є спеціальним для спірних правовідносин і тому має перевагу у застосуванні.
Цитуючи приписи пункту 3 розділі ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ відповідач наголосив, що в часі цей закон прийнятий пізніше і таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), не визнаний.
Позивач, за текстом касаційної скарги, у період з 26 березня 2020 року по 21 квітня 2021 року займав посаду прокурора місцевої прокуратури (а не окружної), тому підстав для виплати йому заробітної плати відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII не було. На думку відповідача, у вимірі спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 не впливає на застосування вимог Закону № 113-ІХ, зокрема й статті 81 Закону № 1697-VII у редакції, викладеній згідно з цим Законом.
8. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Аргументи позивача щодо порушених в касаційній скарзі питань за змістом і суттю подібні до тих, які зазначили суди першої і апеляційної інстанцій у своїх судових рішеннях.
9. Ухвалою від 21 червня 2022 року Верховний Суд призначив цю справу до розгляду на 23 червня 2022 року, але без участі сторін. Згодом суд вирішив провадити розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участі сторін, про що останнх повідомлені належним чином.
20 липня 2022 року на судове засідання з`явилися позивач і представник відповідача Кутєпов О. Є.
Представник відповідача свої вимоги підтримав повністю з підстав і мотивів, наведених у касаційній скарзі, просив їх задовольнити.
ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги. Аргументи, якими обґрунтовував свою позицію, за змістом аналогічні тим, які він висловив у позовній заяві та відзиві на касаційну скаргу.
На судовому засіданні 20 липня 2022 року суд оголосив перерву до 27 липня 2022 року. у зв`язку з цим позивач зауважив, що ймовірно не зможе з`явитися на наступне судове засідання, позаяк добиратися з м. Запоріжжя (звідки він прибув) вкрай складно.
27 липня 2022 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з відсутністю того дня (повного) складу суду, визначеного для розгляду цієї справи. Тому судове засідання перенесли на 28 липня 2022 року, про що повідомили сторін.
28 липня 2022 року на судове засідання з`явилася представник відповідача Кудіна Т. А.; позивач - як і попереджав - не з`явився.
Суд продовжив розгляд справи й заслухав позицію представника відповідача. Позаяк позивач не з`явився, але надав пояснення на минулому засіданні, суд - після обговорення у нарадчій кімнаті - оголосив вступну і резолютивну частину постанови. Та додав, що у справі є окрема думка судді.
Релевантні джерела права
10. Відповідно до статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.
Відповідно до частини першої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
11. Положення цієї статті, згідно із Законом № 79-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року) і Законом № 80-VIII (теж набрав чинність 01 січня 2015 року), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Аналогічним чином положення зазначеної статті мають застосовуватися і згідно із Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII.
12. У червні 2018 року 50 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з конституційним поданням, у якому просили про визнати таким, що не відповідає статті 1, частині другій статті 3, статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті 22, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 1311 Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України [яким його доповнено згідно із Законом № 79-VIII] у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За наслідками розгляду порушених у зазначеному конституційному поданні питань Конституційний Суд України ухвалив рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, <…>, за текстом рішення, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З-поміж іншого Конституційний Суд України у цьому Рішенні зауважив, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об`єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.
Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 1311 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить частині другій статті 1311 Основного Закону України.