ОКРЕМА ДУМКА
Справа № 910/12876/19
Провадження № 12-94гс20
суддів Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Бна постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння", позивач) до ТОВ "Інновер Україна" про стягнення 4 346 226,28 грн.
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновер Україна" (далі - ТОВ "Інновер Україна", відповідач) про ухвалення додаткової постанови у справі № 910/12876/19.
Додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року заяву ТОВ "Інновер Україна" про ухвалення додаткової постановипро стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто з ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" на користь
ТОВ "Інновер Україна" 57 461,02 грн 02 коп витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та 82 816,52 грн 52 коп витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Задовольняючи заяву ТОВ "Інновер Україна" в частині розподілу витрат за розгляд справи у судах попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що заявником не пропущено строки звернення до суду з зазначеною заявою.
З таким підходом ми не погоджуємось, з огляду на наступне.
За правилами частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, має бути зазначено у резолютивній частині постанови касаційної інстанції у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення
(підпункт "б" пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України).
За змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, ним не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Аналогічні вимоги містяться у статті 245 ГПК України, відповідно до якої подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.
Зазначені норми процесуального права містять однакові підходи для визначення строку на звернення із заявами щодо вад прийнятих у справі судових рішень. Такий підхід пов`язаний з поділом судочинства на декілька стадій, зокрема підтовче провадження, судовий розгляд та виконання судового рішення, тощо.
Саме виконанням судового рішення завершує судочинство та права особи після завершення цієї стадії вважаються реально поновленими. Законодавство передбачає також на кожній такій стадії наявність та сплату витрат: судових або витрат на виконання судового рішення.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України (стаття 124 Конституції).
Виконання рішення суду чи судового наказу в господарській справі здійснюється відповідно до положень ГПК України, Закону "Про виконавче провадження" №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) та інших правових актів. Судове рішення може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. При цьому, на нашу думку виконання судового рішення в повному обсязі у добровільному порядку свідчить про закінчення такої стадії судочинства як виконання судового рішення та закінчення строку на його виконання.
Відповідно до статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому
провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Зазначена норма стосується дій усіх учасників виконавчого провадження, а не тільки державного та приватного виконавця, а відтак закінчення строків виконання судового рішення припиняє права усіх учасників на здійснення будь-яких дій.