Постанова
іменем України
26 липня2022 року
м. Київ
справа № 346/6108/14-к
провадження № 51-4231км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Нескородяного А.М.,
а також в режимі відеоконференції:
засуджених ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 ,
захисників Вань І.Р., Мнишенко І.Є. та Шлапака М.Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , захисника Вань І.Р. в інтересах засудженого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_4 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014090230000133, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Черче Рогатинського району Івано-Франківської області, жителя
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), згідно зі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Гвіздець Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 12 березня 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років.
Строк відбуття покарання обвинуваченим визначено рахувати з часу їх фактичного затримання: ОСОБА_3 з 17 травня 2014 року, ОСОБА_2
з 19 листопада 2014 року, ОСОБА_1 з 24 вересня 2016 року.
На підставі ст. 72 КК в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року зараховано обвинуваченим у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі: ОСОБА_3 з 17 травня 2014 року до 10 серпня 2019 року та з 14 серпня 2019 року до дня набрання вироком законної сили; ОСОБА_2 з 19 листопада 2014 року до 10 серпня 2019 року та з 14 серпня 2019 року до дня набрання вироком законної сили; ОСОБА_1 з 24 вересня 2016 року
до 10 серпня 2019 року та з 14 серпня 2019 року до дня набрання вироком законної сили.
Цим же вироком ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 75 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та по 250 000 грн з кожного з обвинувачених на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілої ОСОБА_5 по 250 000 грн з кожного з обвинувачених на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнані винуватими у вчиненні умисного вбивстваза попередньою змовою групою осіб за таких обставин, встановлених судом.
27 квітня 2014 року близько 23 години в с. Кулачківці Снятинського району Івано-Франківської області ОСОБА_3 на власному автомобілі «Опель Віваро»,
д.н.з. НОМЕР_1 , поїхав з ОСОБА_6 відпочивати у клуб, що в с. Гвіздець Коломийського районуІвано-Франківської області. Там вони зустрілись з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з якими всю ніч розпивали спиртні напої.
28 квітня 2014 року близько 6 години 15 хвилин ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказаному автомобілі направилися в смт Заболотів Снятинського району Івано-Франківської області, де хотіли продовжити відпочинок.
Цього ж дня о 7 годині 15 хвилин, проїжджаючи через с. Балинці Снятинського району Івано-Франківської області, на автобусній зупинці вони побачили ОСОБА_7 у форменому одязі працівника міліції, який направлявся на роботу та чекав на маршрутний автобус. На прохання ОСОБА_2 ОСОБА_3 зупинив автомобіль біля ОСОБА_7 , ОСОБА_2 запропонував останньому під`їхати, на що той погодився. У салоні автомобіля під час розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 виник конфлікт, до якого приєднався ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , останній, підтримуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , маючи бажання продовжити конфлікт, звернув з дороги - повернув у с. Трофанівку Снятинського районуІвано-Франківської області.
ОСОБА_6 , не бажаючи брати участі у сварці, попросив ОСОБА_3 зупинитися при виїзді з с. Трофанівка, після чого вийшов з автомобіля та пішов до своїх знайомих, а ОСОБА_3 продовжив рух та поїхав в поле між селами Кулачківці і Вишнівка, де зупинився на пагорбі.
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вийшли з автомобіля та продовжили сварку з ОСОБА_7 , що переросла в бійку, в ході якої вони почали завдавати удари по голові та тілу потерпілого. Останній, побоюючись за своє життя та здоров`я, став тікати по полю до низу від польової дороги, на якій зупинився автомобіль «Опель Віваро», д.н.з. НОМЕР_1 .
У цей момент у ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник спільний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_7 . Вони наздогнали потерпілого у полі, при цьому ОСОБА_2 , озброївшись ножем, який зберігав при собі, завдав ОСОБА_7 сліпу колото-різану рану нижньої третини лівого стегна на передній поверхні, що відноситься до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
Оскільки ОСОБА_7 отримав ножове поранення лівого стегна та не мав змоги чинити активний опір, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перетягнули його до потічка, що розташований у полі між селами Кулачківці і Вишнівка Снятинського району Івано-Франківської області.
Реалізовуючи свій намір, спрямований на позбавлення життя потерпілого, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 почали утримувати ОСОБА_7 , не даючи йому змоги втекти, тим самим долаючи опір потерпілого. В цей час, діючи за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_2 умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, бажаючи виконання злочинного наміру, спрямованого на вчинення вбивства ОСОБА_7 , озброївшись ножем, який мав при собі, умисно наніс потерпілому один удар у життєво важливу ділянку тіла - грудну клітку зліва. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_7 помер на місці події. Після вчинення вбивства потерпілого ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця скоєння злочину зникли.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 , вказуючи на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що злочин не вчиняв, а висновки суду про його винуватість ґрунтуються на недопустимих доказах. При цьому зазначає, що суд поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_8 , які, на його думку, є неконкретними, надуманими, такими, що не відповідають даним висновків судово-медичної експертизи № 41 від 06 червня 2014 року та судово-криміналістичної експертизи № 124 від 15 липня 2014 року. Вважає, що суд безпідставно відмовив у допиті ОСОБА_9 , який був викликаний стороною захисту після дачі показань свідком ОСОБА_8 . Вказує на те, що протокол слідчого експерименту від 10 травня 2017 року за участю свідка ОСОБА_8 є недопустимим доказом, оскільки відеозапис цієї слідчої дії до протоколу не долучався, стороні захисту не був відкритий і в судовому засіданні не досліджувався. Крім того, зазначає про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 02 березня 2017 року, обґрунтовуючи тим, в ньому не вказано, що в огляді брала участь потерпіла ОСОБА_5 . На думку засудженого, вилучений під час огляду місця події ніж, що був визнаний знаряддям злочину, відношення до кримінального правопорушення немає, а тому його слід визнати неналежним доказом. Вважає, що суд безпідставно визнав неправдивими показання обвинуваченого ОСОБА_2 і при цьому послався на дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю останнього. Також стверджує, що судом не встановлено обов`язкових ознак суб`єктивної сторони злочину, а саме його мотиву та мети.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що до вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб він не причетний. На думку засудженого, у вироку судом не зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з посиланням на форму вини, спосіб, мотив та мету злочину, не наведено жодних доказів на підтвердження його винуватості. Також вважає, що обвинувальний вирок ґрунтується виключно на неправдивих показаннях свідка ОСОБА_8 , які не узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні та яким суд першої інстанції не дав належної оцінки. Вказує, що апеляційний суд з достатньою повнотою не перевірив доводи апеляційної скарги його захисника, не надав на них аргументованих відповідей, не взяв до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_2 про вчинення злочину одноособово, безпідставно відхилив усі клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушив його право на захист.
У касаційній скарзі захисник Вань І.Р., вказуючина істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що винуватість її підзахисного ґрунтується виключно на показаннях свідка ОСОБА_8 , які, на думку захисника, є неправдивими, недостовірними, оскільки суперечать іншим доказам, зібраним у кримінальному провадженні. Вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит зазначеного свідка, належно не перевірив його показання, не надав належної оцінки з приводу їх точності. Крім того, звертає увагу на те, що в суді апеляційної інстанції обвинуваченому ОСОБА_2 не було забезпечено право на ефективну правову допомогу, що порушило його право на належний та ефективний захист.
У касаційній скарзі потерпілаОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді (першої інстанції) апеляційної інстанції. Вважає, що злочин було скоєно групою осіб, але не через особисті неприязні відносини, а з мотивів помсти ОСОБА_7 як працівнику міліції за його службову діяльність. Тому, на думку потерпілої, дії засуджених підлягають додатковій кваліфікації
за п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК та є підстави для призначення усім засудженим покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначає, що апеляційний суд належно не перевірив доводи її апеляційної скарги, не дослідив повторно в повному обсязі обставини скоєного кримінального правопорушення. При цьому безпідставно не задовольнив вимоги щодо додаткової юридичної кваліфікації, м`якості призначеного покарання, відхилив її вимоги щодо збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 500 000 грн з кожного обвинуваченого, залишивши поза увагою, що вона, як мати вбитого працівника міліції, зазнала душевних страждань, неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 підтримав свою та захисника Вань І.Р. касаційні скарги та просив її задовольнити, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 вважав обґрунтованою та заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_4 .
Захисники Вань І.Р. і Мнишенко І.Є. підтримали касаційні скарги своїх підзахисних - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а захисник Вань І.Р. підтримала й свою касаційну скаргу, заперечували щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_4 .
Захисник Шлапак М.Я., що діє в інтересах засудженого ОСОБА_2 , зазначив, що при вирішенні касаційних скарг засуджених та захисника покладається на розсуд суду, заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_4 .
Прокурор Нескородяний А.М. вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив судові рішення щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1 , засудженого ОСОБА_2 , який заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_4 та підтримав касаційні скарги засуджених ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та захисника Вань І.Р., захисників Вань І.Р., Мнишенко І.Є. та Шлапака М.Я., прокурораНескородяного А.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, щокасаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_3 вбачається, що він не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження та вказує на неповноту судового розгляду, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в умисному вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
У судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вину не визнали та показували, що у квітні 2014 року знаходились разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на дискотеці у с. Гвіздець. Приблизно о 06-й ранку вони звідти виїхали, ОСОБА_3 був за кермом свого автомобіля «Опель Віваро» і хотів всіх відвезти по домівках. На зупинці у с. Балинці до салону їх автомобіля сів ОСОБА_7 , погодившись на пропозицію ОСОБА_2 його підвезти. Під час поїздки між останнім та ОСОБА_7 була розмова на підвищених тонах. У с. Трофанівка ОСОБА_6 вийшов з автомобіля, а вони з ОСОБА_7 поїхали далі. Потім ОСОБА_3 , з`їхавши на ґрунтову дорогу, там застряг. ОСОБА_2 і ОСОБА_7 вийшли з автомобіля і пішли вдвох, у цей час ОСОБА_1 спав, а ОСОБА_3 нічого не бачив, бо був зайнятий автомобілем. Коли ОСОБА_1 прокинувся, то, подзвонивши батьку, аби той його забрав, пішов до нього назустріч. Згодом повернувся ОСОБА_2 і вдвох з ОСОБА_3 вони намагалися витягнути автомобіль. До них на допомогу приїхали ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , але вони не змогли витягти автомобіль, і лише коли приїхав ОСОБА_12 , то зміг за допомогою свого автомобіля «Нива ВАЗ 21214» витягнути мікроавтобус ОСОБА_3 . Того ж дня останній виїхав у Львів, а ОСОБА_1 - за кордон.
У суді обвинувачений ОСОБА_2 , визнавши вину частково, показував, зокрема, що, погодившись на його пропозицію підвезти, ОСОБА_7 сів до них в автомобіль. З ОСОБА_7 , який працював працівником міліції, мав за два місяці до того конфлікт на дискотеці в с. Кулачківці. В ході поїздки він з ОСОБА_7 почав сваритися, тоді з автомобіля вийшов ОСОБА_6 .Далі ОСОБА_3 звернув у поле, щоб скоротити шлях, але автомобіль там застряг. Він пішов разом з ОСОБА_7 шукати допомоги витягнути автомобіль. По дорозі з потерпілим сварився, потім почали битися. ОСОБА_7 його вдарив і він завдав йому удар. Потерпілий впав, а він побачив у своїй правій руці закривавлений ніж, що носив із собою, та зрозумів, що вдарив ОСОБА_7 ножем. Одразу ніж викинув, витер травою праву руку від крові. Зрозумів, що вбив потерпілого, тіло не перетягував, залишивши на місці. Скільки ударів завдав ОСОБА_7 , чи наносив йому удар ножем в ногу, чи відрізав потерпілому погони - він не пам`ятає. Різані пошкодження одягу та наявність слідів волочіння на одязі потерпілого пояснити не може, але не пригадує, щоби кудись тягнув ОСОБА_7 . Зазначив, що коли вживає надміру алкоголь, то може мати провали у пам`яті. Повернувшись до автомобіля,ОСОБА_3 сказав, що ОСОБА_7 пішов. Згодом друзіОСОБА_3 допомогли витягнути автомобіль. Крім того, обвинувачений ОСОБА_2 показував, що жодних домовленостей з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на вчинення неправомірних дій стосовно потерпілого у нього не було, стверджував, що ОСОБА_7 вбив сам, але як це сталося та з яких причин, пояснити не зміг.
Показання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про їх непричетність до вчинення злочину та показання ОСОБА_2 про вбивство потерпілого самостійно суд всебічно та повно дослідив і з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано визнав їх такими, що суперечать встановленим обставинам.
При цьому суд послався у вироку на показання потерпілоїОСОБА_4 про те, що її син ОСОБА_7 працював у Снятинському РВ УМВС, залучався до охорони громадського порядку, а тому мав конфлікти з різними особами, потерпілої ОСОБА_5 , яка показала, зокрема, що 02 березня 2017 року, знаходячись на місці загибелі свого брата - ОСОБА_7 , побачила на землі ніж. Цей ніж працівники поліції описали та вилучили.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_6 про те, що коли до них в автомобіль сів ОСОБА_7 , то майже одразу з останнім ОСОБА_2 почав спілкуватися підвищеним тоном. Потім, проїхавши близько одного кілометра, ОСОБА_3 скерував автомобіль на ґрунтову дорогу
у с. Вишнівка в напрямку с. Трофанівка, по якій рейсові автобуси не їздять. Чому туди повернули, він не знає. Зважаючи на гострий конфлікт, розуміючи, що ОСОБА_7 - працівник міліції і на той час добирався на роботу у м. Снятин, а у с. Трофанівка відділу міліції немає, він попросив ОСОБА_3 за поворотом зупинитися. Потім, вийшовши з автомобіля, пішов додому пішки через ліс і поле та два села.
Судом покладено в основу вироку й дані, що містились упротоколі проведення слідчого експерименту із застосуванням фотофіксації цієї слідчої (розшукової) дії від 01 травня 2014 року за участю свідка ОСОБА_6 , під час якого він показав місце, де зупинився автомобіль «Опель Віваро» під керуванням ОСОБА_3 і до них сів потерпілий, маршрут руху автомобіля, місце, де свідок вийшов з автомобіля, та напрямок, в якому мікроавтобус продовжив рух по польовій дорозі; протоколі огляду ділянки польової дороги, що з`єднує села Кулачківці та Вишнівку Снятинського району, проведеного 01 травня 2014 року після слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 , в ході якого на відстані 45 м від електроопори № 60 у канаві на лівій обочині дороги в напрямку с. Вишнівка виявлено та вилучено погон світло-синього кольору, призначений для носіння на форменій сорочці працівника міліції. Посередині погона вздовж на відстані 2 мм одна від одної розміщені дві зірки, які позначають звання «прапорщик міліції», а напроти цих зірок - емблема МВС.
У вироку судом досліджено та зазначено також показання свідка ОСОБА_13 , який бачив, що сірий мікроавтобус зупинився біля зупинки у с. Балинці, де з іншими людьми, які чекали на автобус, стояв ОСОБА_7 , одягнений у формений одяг працівника міліції. За кермом мікроавтобуса був ОСОБА_3 , а поруч нього знаходилися ще двоє молодих хлопців. Відкрилися задні бокові двері і молодий чоловік, який начебто був там один, покликав сідати в мікроавтобус, кому їхати в Снятин, сказав, що підвезуть задарма. Спершу в автомобіль зайшов старший чоловік, далі ОСОБА_7 . Потім старший чоловік вийшов, сказав, що йому сказано вийти, а ОСОБА_7 залишився в мікроавтобусі. Автомобіль з потерпілим поїхав у напрямку смт Заболотів.
Суд дослідив та послався у вироку на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , (котрий на час подій мав інше прізвище, ім`я по батькові - ОСОБА_11 ), та ОСОБА_12 , з яких вбачається, що наприкінці квітня 2014 року вони допомогли ОСОБА_3 , з яким був ОСОБА_2 , витягнути мікроавтобус «Опель Віваро», що застряг на ґрунтовій дорозі з с. Кулачківці в напрямку с. Вишнівка.
На підтвердження встановлених обставин у вироку наведено дані протоколів огляду місця події від 01 травня 2014 року та додаткового огляду місця події
від 03 травня 2014 року, а також протоколу проведення слідчого експерименту з фототаблицею до нього від 03 травня 2014 року, згідно з яким свідок ОСОБА_12 показав, зокрема, місце, де здійснювалося розкопування ґрунту та використання домкрату під час буксирування мікроавтобуса «Опель Віваро» його автомобілем «ВАЗ 21214» (Нива), а також місце, на якому зупинився даний мікроавтобус після його витягання.
Судом покладено в основу вироку й дані, що містились у протоколі проведення слідчого експерименту з фототаблицею до нього від 01 травня 2014 року за участю свідка ОСОБА_10 , під час якого той вказав, зокрема, на ділянку ґрунтової дороги в урочище «Середнє», що в с. Кулачківці Снятинського району, розташованої на відстані 6 км від центральної дороги, - місце, куди він на прохання ОСОБА_3 приїхав з ОСОБА_11 , щоб допомогти витягти мікроавтобус «Опель Віваро», що застряг; протоколі огляду місця події
від 01 травня 2014 року, проведеного невідкладно після цього слідчого експерименту, згідно з яким неподалік вказаного свідком ОСОБА_10 місця застрягання автомобіля «Опель Віваро»було виявлено на дні струмка на відстані 2 метрів від стежки зліва від ґрунтової дороги труп потерпілого ОСОБА_7 з тілесним ушкодженнями, на відстані від нього - пару чорних шкіряних туфель та хлястик від погон з форменої сорочки.
Також у вироку суд послався й на дані висновку судово-медичної експертизи № 41 від 06 червня 2014 року, додаткового висновку судово-медичної експертизи № 41 дод. від 20 жовтня 2014 року, відповідно до яких смерть ОСОБА_7 настала від проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітки зліва, що супроводжувалось масивною зовнішньою та внутрішньою кровотечею, та наступила біля трьох діб до моменту розтину. При дослідженні трупа ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження: проникаюча колото-різана рана передньої поверхні грудної клітки зліва, масивна внутрішня та зовнішня кровотеча, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння; сліпа колото-різана рана нижньої третини лівого стегна на передній поверхні, що належить до легких тілесних ушкоджень за ознакою короткочасного розладу здоров`я, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді синця правого ока, садна правої щоки та чола, що утворилися прижиттєво. Обидві колото-різані рани утворились від дії колото-ріжучого предмету, яким міг бути ніж.