Постанова
Іменем України
01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 340/138/19
провадження № 61-16481св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, орган опіки та піклування - Верховинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року в складі судді Бучинського А. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та просила: усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , та залишити будинок в такому стані, як є на даний час, зокрема: залишити 2 печі, 4 дерев`яних дверей, 6 дерев`яних вікон; виселити відповідачів з житлового будинку без надання іншого житла з покладенням на Ільцівську сільську раду Верховинського району Івано-Франківської області обов`язку зняти відповідачів з реєстрації місця проживання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на праві власності належить вищезазначений житловий будинок та земельні ділянки, одну з яких площею 0,06 га вона 26 липня 2006 року подарувала відповідачу ОСОБА_2 на тих умовах, що вона буде здійснювати догляд за нею та її чоловіком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Також вона зробила заповітне розпорядження на користь ОСОБА_2 та дозволила останній з сім`єю проживати в належному їй житловому будинку.
Відповідачі без її відома знищили належне їй майно, зробили переобладнання в будинку, з приводу чого вона зверталася до поліції. Вона з чоловіком має намір переїхати на постійне проживання в даний будинок, однак відповідачі добровільно не бажають знятися з реєстрації місця проживання та звільнити його.
Оскільки відповідачі систематично нищать та псують належне їй житло, а заходи громадського впливу є безрезультатними, наявні підстави для їх виселення без надання іншого житлового приміщення на підставі частини першої статті 116 ЖК України.
У серпні 2019 ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнених вимог просила стягнути з відповідача кошти на відшкодування здійснених витрат, які збільшили вартість майна у сумі 159 115, 25 грн.
В обґрунтування вимог зустрічного позову вказала, що з липня 2005 року вона з сім`єю проживає в спірному житловому будинку зі згоди ОСОБА_1 , яка в подальшому у 2006 році склала на неї заповіт, а у 2011 році дозволила зареєструвати місце проживання в зазначеному будинку. На час її вселення будинок перебував у непридатному до проживання стані, потребував проведення капітальних ремонтних робіт, проти проведення яких відповідач не заперечувала, у зв`язку з чим її сім`єю проведено реконструкцію будинку. У 2012-2013 роках в будинку встановлено пічне опалення, відновлено постачання електроенергії, проведені фасадно-оздоблювальні роботи а також роботи з благоустрою будинковолодіння. Крім того, проведено відновлення таких споруд як погріб (замінено стелю), хлів (замінено підлогове покриття). Таким чином, на проведення всіх ремонтних робіт нею витрачено власні кошти у розмірі 159 115, 25 грн, які ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела належними доказами факт систематичного псування та руйнування відповідачами належного їй нерухомого майна. Виселення зі спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням права на повагу до житла, призведе до порушення прав неповнолітньої дитини та не є співмірним із реалізацією позивачем за первісним позовом правомочностей власника цього житла.
Проведені ОСОБА_2 ремонтно-будівельні роботи спірного будинку протягом 2005-2013 років не належать до категорії капітального ремонту, а є видами робіт з поточного ремонту, які здійснюються коштом наймача, тому вимоги зустрічного позову про відшкодування понесених на ремонт будинку витрат підлягають залишенню без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела, що відповідачі систематично руйнують чи псують житлове приміщення, використовують його не за призначенням, систематично порушують правила співжиття, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі перешкоджають власнику вселитися до спірного будинку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні первісного позову та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Вказувала про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначала, що оскаржуваними рішеннями порушено її право як власника житлового будинку на безперешкодне, вільне використання помешкання для проживання в ньому разом з чоловіком. Суди неправильно витлумачили положення статті 116 ЖК України, безпідставно не взяли до уваги акти обстеження матеріально-побутових умов проживання та показання свідків, які були допитані в суді першої інстанції.
Оскільки ОСОБА_2 визнала в суді першої інстанції факт систематичного псування спірного будинку протягом тривалого часу, тому безпідставними є висновки судів про недоведеність позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Верховинського районного суду Івано-Франківської області.
11 квітня 2022 року справа № 340/138/19 надійшла до Верховного Суду.
Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;