Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 343/557/15-ц
провадження № 61-10414св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року в складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 травня 2020 року в складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В. у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладений кредитний договір № IFIWGA00000211, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 59 000, 00 євро на термін до 26 травня 2017 року.
ОСОБА_1 зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановлених кредитним договором. У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач зобов`язувався сплатити банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
У зв`язку з порушенням умов кредитного договору станом на 27 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 10 611, 29 євро, яка складається з заборгованості за кредитом - 8 282,65 євро, процентів - 847,82 євро, комісії - 809,61 євро, пені - 152,59 євро, а також штрафів відповідно до договору: 13,99 євро - штраф (фіксована частина), 504,63 євро - штраф (процентна ставка).
ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину.
Зазначав, що в порушення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банк при наданні кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору не попередив його як споживача про те, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором несе споживач. Кредит йому надано на наступні цілі: завершення будівництва та облаштування житла, на сплату страхових платежів, тобто на споживчі цілі. Разом з тим, у кредитному договорі відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Також банк не надав окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Також не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Отже, в порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.
Пункт 7.1 кредитного договору містить положення щодо плати за надання фінансового інструменту, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,2 % від розміру кредиту (без врахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку) та комісії за розрахунки за цим договором, яка складає 1,5 % від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. Наведені положення кредитного договору відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився. Отже, умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.
Ухвалою Долинського районного суду від 15 квітня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Долинського районного суду від 09 березня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 100,64 євро, що за курсом 17,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 січня 2015 року еквівалентно 126 888,40 грн, а також 1 268,90 грн судового збору.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсними пункт 7.1 кредитного договору від 08 травня 2007 року № IFIWGA00000211, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», в частині оплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % від суми в момент надання кредиту, в частині сплати заборгованості з комісії та пункт 2.1.3 в частині надання кредиту на оплату чергових страхових платежів та доручення банку на щорічне перерахування для цього суми коштів, застосувавши наслідки нікчемності правочину.
Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 11 936,02 євро, що еквівалентно 340 296,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, допустив наявність заборгованості станом на 27 січня 2015 року. Однак, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, положення договору про споживчий кредит в частині оплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % від суми в момент надання кредиту, в частині сплати заборгованості по комісії та пункту 2.1.3 договору в частині надання кредиту на оплату чергових страхових платежів та доручення банку на щорічне перерахування для цього суми коштів є несправедливими, і це є підставою для визнання таких положень недійсними та застосування в цій частині наслідків нікчемності правочину. Тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту не підлягають задоволенню. Крім того з огляду на наданий банком розрахунок залишок заборгованості за кредитом становить 5 581,62 євро, а не 8 282,65 євро. Також існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником, та фактично сплаченими ОСОБА_1 відсотками. Тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 100,64 євро, що еквівалентно 126 888,4 грн, а з банку на користь відповідача - 11 936,02 євро, що еквівалентно 340 296,00 грн.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Долинського районного суду від 09 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2007 року № IFIWGA00000211 станом на 27 січня 2015 року в розмірі 9 940,08 євро, що за курсом 17,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 січня 2015 року в національній валюті становить 177 629,23 грн, пеню в розмірі 2 726,75 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 9 017,73 грн та стягнено 3 982,10 грн судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зі змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, вбачається, що відсутні підстави, передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання кредитного договору недійсним. Всі умови договору узгоджені сторонами. Пункт 7.1 кредитного договору передбачає сплату винагороди та комісії, що не є платою за обслуговування кредиту чи за послуги, що супроводжують кредит. В укладеному сторонами кредитному договорі комісія (комісійна винагорода) є видом забезпечення виконання зобов`язання, тому сторони вправі її передбачити як спосіб, який у випадку невиконання чи неналежного виконання умов договору є забезпеченням для кредитодавця (банку) певних гарантій та захистом від ризиків. Доводи заявника про недійсність кредитного договору в цій частині з моменту його укладення суперечать загальній суті зобов`язання та видів забезпечення його виконання. Крім того, суд врахував, що позивач підписав кредитний договір, був належно ознайомлений з його змістом, в засіданні суду ствердив, що володіє як юрист відповідною термінологією, тривалий час сплачував чергові ануїтетні платежі згідно умов цього договору. Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафів, які позивач просив стягнути їх у іноземній валюті, суд виходив з того, що відповідно до положення статей 192, 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути стягненні тільки в національній валюті. Тому неустойка, визначена у кредитному договорі, підлягає стягненню у національній валюті.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Тому винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми у момент надання та щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту (пункт 7.1 кредитного договору), відсотки за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 даного договору (пункти 7.1, 7.5 кредитного договору) та винагорода за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору (пункти 7.1, 6.2 кредитного договору) призводять до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що умовами договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту, за дострокове погашення кредиту та за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 травня 2020 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Долинського районного суду від 09 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове.
У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 479,54 сплаченого судового збору.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 20 096,00 витрат на проведення експертизи.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, апеляційний суд виходив з того, що положення кредитного договору № IFIWGA00000211 про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми у момент надання та щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту (пункт 7.1 договору), відсотків за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 даного договору (підпункти 7.1, 7.5 договору) та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору (підпункти 7.1, 6.2 договору) суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору. Тому посилання на несправедливість окремих умов договору, відповідно до статті 217 ЦК України не тягне за собою визнання недійсним такого договору в цілому.
Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк. Враховувавши висновок експертного дослідження від 10 квітня 2020 року № 02/04-20, складеного судовим експертом ПП «Конекс-ІНІ» Морозовою О. С., відповідно до якого встановлено, що станом на 27 січня 2015 року (дату розрахунку заборгованості, який наданий банком) заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту, по процентах та по пені за прострочення термінів виконання кредитних зобов`язань відсутня, після розподілення оплачених позичальником коштів експертним розрахунком встановлено, що станом на 27 січня 2015 року переплата коштів дорівнює 21 955,41 євро, що у разі спрямування переплачених позичальником коштів на дострокове погашення основної суми кредиту (тіла кредиту) термін сплати якої станом на 27 січня 2015 року ще не настав, залишок тіла кредиту погашається повністю та ще залишається переплата у розмірі 1 768,36 євро, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку є безпідставними.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, оскільки виконання умов кредитного договору почалося в травні 2007 року, а зустрічний позов ОСОБА_1 подав 15 квітня 2016 року, тому, врахувавши заяву, подану ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , наслідки недійсності нікчемних умов кредитного договору застосуванню не підлягають.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк», в особі представника Крилової О. Л., засобами поштового зв`язку, подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що окремі пункти кредитного договору є нікчемними на підставі статті 228 ЦК України, не відповідають нормам матеріального законодавства, адже суд зазначену норму застосував неправильно.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на статті 11, 18 Закону «Про захист прав споживачів», не звернув уваги на те, що в таких статтях відсутня норма щодо нікчемності правочинів чи їх окремих умов. Частина п`ята статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» (в редакції від 13 січня 2006 року, що була чинною на момент укладення кредитного договору) встановлено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Тобто в статті чітко зазначено, що несправедлива умова договору може бути визнана недійсною, а отже є оспорюваною, а не нікчемною.
Зазначає, що оскільки позичальник вважав, що йому перед укладенням кредитного договору не було надано повної інформації про послугу кредитування, він міг скористатися своїми правами, передбаченими пунктами 1-3 статті 15, частини шостої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однак цього не зробив. Отже, позичальник не вважав, що надана йому інформація є неповною чи недостовірною, розумів та погоджувався з умовами запропонованого його кредитного договору. Позичальника було належним чином в письмовій формі повідомлено про усі умови кредитування, які відображені у підписаному ним договорі. Отримавши кредит, позичальник виконував протягом багатьох років умови укладеного договору. Позичальником не обґрунтовано та не доведено, які саме умови кредитного договору є нечіткими, незрозумілими або двозначними, та могли вплинути на рішення щодо отримання кредиту.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину як в цілому, так і окремих його умов. Зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позичальник діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Тому висновки апеляційного суду щодо нікчемності окремих умов договору та відмови у задоволенні первісного позову не підтверджено жодними належними та допустимими доказами по справі, ґрунтуються на припущеннях, а також суперечать нормам матеріального права, що були чинними на момент укладення договору.
Також заявник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 757/15487/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 307/1714/16, від 11 квітня 2019 року у справі № 546/1274/15.
Також заявник не погоджується з висновком судової експертизи, оскільки вона проведена з численними порушеннями, експертом не враховано умови кредитного договору, не враховано, що сума кредиту складається не лише з кредитних коштів, виданих на споживчі цілі, а й сум, що спрямовуються на сплату страхових платежів, не враховані умови договору щодо нарахування пені, а також порядок погашення заборгованості. Тому висновок експерта про те, що заборгованість відсутня, не відповідає умовам укладеного договору, та спростовується іншими доказами по справі.
Крім того, банк не погоджується з висновком апеляційного суду в частині стягнення з нього судових витрат за проведення експертизи в повному обсязі, оскільки такий розподіл суперечить статті 141 ЦПК України та принципу рівності сторін.
Банк вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, та вважає, що від зазначеного висновку слід відступити, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин у даних справах діяли різні норми матеріального права.
Також судом не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Долинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2020 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 08 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IFIWGA00000211.
Згідно пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 25 травня 2017 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 59 000,00 євро на наступні цілі: довершення будівництва та облаштування житла, а також у розмірі 6 643,43 євро на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми у момент надання, та щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з «20» по «25» число кожного місяця.
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 904,89 євро для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії.
У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів (т. 1 а. с. 9-11).
Згідно пункту 2.2.11 договору для здійснення останнього погашення по кредиту позичальник звертається в банк, який надає інформацію про заборгованість позичальника за кредитним договором (кредит, відсотки, пеня, винагорода).
Згідно пункту 3.11 договору при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом відсотки, зазначені у пункті 7.5 від суми кредиту, що погашається достроково. Строк внесення позичальником суми процентів - до останньої дати наступного періоду сплати. У випадку повного погашення заборгованості за кредитом дані проценти сплачуються позичальником одночасно з останнім платежем по кредиту в порядку пункту 3.3 даного договору.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Пунктом 7.4 даного договору передбачено, що згідно статті 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених підпунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,28 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відповідно до пункту 7.5 договору при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0 % від суми кредиту, що погашається достроково.
Відповідно до пункту 4.1 договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого підпунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору (сплати відсотків за користування кредитом, сплати банку винагороди згідно підпункту 7.1 та 6.2 договору) банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Відповідно до пункту 5.4 договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.
Забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором виступає іпотека: недобудований житловий будинок загальною площею 573,42 кв. м, житловою площею 264,48 кв. м, та земельна ділянка загальною площею 0,12 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором (пункт 7.3 договору).
Згідно копії ордеру-розпорядження від 11 травня 2007 року № 1 ОСОБА_1 були видані кредитні кошти в сумі 59 000,00 євро (т. 1 а. с. 12).
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості станом на 27 січня 2015 року заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2007 року № IFIWGA00000211 становить 10 611,28 євро і складається із: 8 282,65 євро - заборгованість за кредитом; 847,82 євро - заборгованість за відсотками; 809,61 євро - заборгованість з комісії; 152,59 євро - заборгованість з пені; 13,98 євро - штраф (фіксована частина); 504,63 євро - штраф (відсоток від суми заборгованості) (т. 1 а. с. 4-7).
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в цій справі було задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-економічної експертизи.
Відповідно до висновку експертного дослідження № 02/04-20, складеного 10 квітня 2020 року судовим експертом ПП «Конекс-ІНІ» Морозовою О. С., станом на 27 січня 2015 року (дату розрахунку заборгованості, який наданий банком) заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту, по процентах та по пені за прострочення термінів виконання кредитних зобов`язань відсутня. Після розподілення оплачених позичальником коштів експертним розрахунком встановлено, що станом на 27 січня 2015 року переплата коштів дорівнює 21 955,41 євро. Тобто у разі спрямування переплачених позичальником коштів на дострокове погашення основної суми кредиту (тіла кредиту) термін сплати якої станом на 27 січня 2015 року ще не настав, залишок тіла кредиту погашається повністю, та ще залишається переплата у розмірі 1 768,36 євро (т. 4 а. с. 24-51).