Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 214/8600/19
провадження № 61-624св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мотузом Олександром Володимировичем, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року у складі судді Ткаченка А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 18 грудня 1976 року до 21 березня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у справі № 216/568/17 розірвано.
За час шлюбу вони набули у власність нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю цеху з виготовлення меблів та теплогенераторною, яка складається з нежитлової будівлі цеху з виготовлення меблів А-1 загальною площею 1 335,4 кв. м, та теплогенераторної Б площею основи 36,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дане нерухоме майно було оформлено на ім`я ОСОБА_2 та правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно зберігались у нього, оскільки характеристики даного майна передбачають більшою мірою його використання для робіт, що у суспільстві прийнято вважати чоловічим заняттям і саме чоловік мав би за доцільне постійно мати при собі документи, що підтверджують власність на майно та дають змогу оформлювати різного роду документи. Однак, пріоритетним було використання даного нерухомого майна саме в інтересах сім`ї.
Весь час після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_2 обговорювали різні варіанти поділу їх спільного майна, однак щодо поділу зазначеного вище об`єкту нерухомого майна згоди так і не дійшли, оскільки ОСОБА_2 оспорює будь-які її права на це майно і вважає його своїм особистим.
З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що власником майна на даний час є ОСОБА_3 , який на підставі договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Болозенко Т. О., придбав у ОСОБА_2 зазначене нерухоме майно.
Продаж майна відбувся після розірвання шлюбу, без її згоди, не в інтересах сім`ї.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати за нею та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно; розподілити між ними це нерухоме майно, визнавши за нею та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частки за кожним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ майна подружжя відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєї відмови від одностороннього правочину від 11 березня 2016 року, а саме надання згоди на продаж спільного сумісного майна, на підставі статті 214 ЦК України. Такий односторонній правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави його нікчемності, тому право власності на спірне майно набуто ОСОБА_3 правомірно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поділу майна подружжя, суди виходили з того, що визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя не є виправданим у даному конкретному випадку, зважаючи на законодавчу визначеність правового статусу такого майна та відсутності спору щодо спростування спільності майна подружжя, що виключає розгляд питання з підтвердження презумпції права спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2021 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що її згода на розпорядження спільним нерухомим майном стосувалася періоду перебування сторін в шлюбі, у той час як спірне майно було продане відповідачем після їх розлучення.
Зазначає, що заява надавалася нею як згода на укладення договору в інтересах сім`ї відповідно до статті 65 СК України, а не як згода на розпорядження спільним майном у загальному порядку відповідно до положень ЦК України. Дана згода надавалась з огляду на те, що отримані від продажу грошові кошти спільним рішенням будуть використані в інтересах сім`ї, зокрема, передані спільним дітям. Фактично ж всі грошові кошти були отримані та витрачені особисто ОСОБА_2 .
Вказує, що судами не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові віл 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 про те, що у разі продажу майна подружжя без згоди іншого з них, договір підлягає визнанню недійсним незалежно від добросовісності сторін.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, не спростовують та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
01 червня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 грудня 1976 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2008 року у справі № 2-4566/08 визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю «А-1» після переобладнання та самочинно добудованих прибудов під літ «а5» розміром 4,0х3,41 м, під літ. «а6» розміром 3,90х4,80 м, загальна площа якої збільшилась на 108,7 кв. м та складає 1 335,4 кв. м та самовільно збудовану теплогенераторну під літ «Б» розміром 6,40х5,65 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до заяви ОСОБА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Січкар Б. В. 11 березня 2016 року, за реєстраційним № 492, вона надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на укладення, підписання ним договорів про відчуження будь-яким способом (продаж, міна, дарування, тощо) нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яке набуте ними під час зареєстрованого шлюбу. Зазначивши, що укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню.
Відповідно до рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у справі № 216/568/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з договором купівлі-продажу нежитлової будівлі цеху з виготовлення меблів з теплогенераторною від 25 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Болозенко Т. О., та зареєстрованого в реєстрі за № 2013, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав нежитлову будівлю цеху з виготовлення меблів, загальною площею 1335,4 кв. м та теплогенераторну площею основи 36,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - право власності на нежитлову будівлю цеху з виготовлення меблів з теплогенераторною за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2018 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 369 Цивільного кодексу України та статті 65 Сімейного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.