Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 755/15066/19
провадження № 61-21235св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,
відповідач - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація,
треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», служба у справах дітей
та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права користування квартирою.
Позов обґрунтовувала тим, вона зі своїм малолітнім сином ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з жовтня 2007 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проживали вони за адресою: АДРЕСА_1 .
До цієї квартири ОСОБА_3 вселився як член сім`ї своєї матері ОСОБА_4 , яка,
у свою чергу, була членом сім`ї наймача квартири - ОСОБА_5 .
Зазначала, що в інших зареєстрованих шлюбах ні вона, ні ОСОБА_3
не перебували.
Стверджувала, що з ОСОБА_3 вони вели спільне господарство, несли спільні витрати з оплати комунальних та інших послуг, на придбання речей спільного користування, вона піклувалась про його здоров`я, а після його смерті організувала та оплатила поховання.
Під час спільного проживання ОСОБА_3 піклувався про малолітнього
ОСОБА_2 , купував йому речі, персональний комп`ютер тощо.
На час звернення до суду у квартирі АДРЕСА_2 ніхто
не зареєстрований. Після смерті її цивільного чоловіка вона особисто сплачує комунальні та інші послуги.
Вказувала, що встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_3
їй необхідне для отримання права користування вказаною квартирою після його смерті.
Посилаючись на вказані обставини, просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з жовтня 2007 року
до ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті ОСОБА_3 , та визнати за нею
і її малолітнім сином ОСОБА_2 право постійного користування квартирою АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 лютого 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2,
до дня смерті ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право користування квартирою
АДРЕСА_2 .
В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з лютого 2008 року до дня його смерті, оскільки вони вели спільний побут та господарство, мали взаємні права і обов`язки, спільний бюджет, спільно забезпечували та виховували малолітнього ОСОБА_2 .
При цьому суд зазначив, що позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягають задоволенню частково, а саме в період з 01 лютого 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2.
Суд вважав доведеним, що позивач ОСОБА_1 вселись у квартиру
АДРЕСА_2 на початку 2008 року з дозволу наймача
на законних підставах, а малолітній ОСОБА_2 - з дати його народження
за згодою мешканця квартири ОСОБА_3 , з яким проживали однією сім`єю.
Суд вказав, що проживання позивачів у спірній квартирі обумовлене їх правом користування жилим приміщенням у правовому статусі члена сім`ї наймача, позивачі довели підстави вселення та проживання у спірній квартирі за згодою наймача квартири. Суд не встановив, що позивачам на праві власності належить інше житло, тому за встановлених обставин суд вважав, що позивачі набули права користування квартирою АДРЕСА_2 .
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У грудні 2021 року Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 лютого 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, до дня смерті ОСОБА_3 , та у визнанні права користування спірною квартирою.
У касаційній скарзі особа, яка подає касаційну скаргу, вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі
№ 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року
у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Вказує, що позивач не надала суду належних і допустимих доказів її проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 .
Зазначає, що суди не врахували, що спірна квартира є комунальною власністю,
а ОСОБА_3 не був наймачем цієї квартири, тобто у суду не було підстав для застосування статті 64 ЖК України.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу адвокат Вільчинська Н. І., діючи в інтересах ОСОБА_1 , вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а судові рішення законними і обґрунтованими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/15066/19, витребувано справу з Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що на підставі обмінного ордера від 29 листопада 1986 року
№ 9502 на право вселення у двокімнатну квартиру
АДРЕСА_2 , виданого Управлінням по обліку та розподілу житлової площі виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, у вказану квартиру вселився ОСОБА_5 як наймач та його дружина ОСОБА_4
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з відомостями, що містяться у ксерокопії паспорта, ОСОБА_3 у спірній квартирі був зареєстрований з 13 квітня 1995 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва від 20 вересня
2019 року № 8478620, станом на 20 вересня 2019 року у квартирі
АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає.
ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Під час розгляду справи суди дослідили довідки дільничного педіатра, сімейного лікаря, дошкільного навчального закладу № 670, середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 180 м. Києва, видані позивачеві ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_2 , в яких вказано адресу його проживання: квартира
АДРЕСА_2 .
Згідно з матеріалами справи позивач та її син зареєстровані за адресою:
АДРЕСА_3 , тобто на тимчасово не підконтрольній Україні території Луганської області. Вказана квартира належить матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 .
Згідно з повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 листопада
2019 року № 37/09-16510 ОСОБА_1 звернулась до управління 24 листопада 2014 року із заявою про взяття її разом з малолітнім сином ОСОБА_2
на облік як внутрішньо переміщених осіб. ОСОБА_1 з малолітнім сином було взято на облік на підставі відмітки про реєстрацію місця проживання в паспорті громадянина України та вказаної ОСОБА_1 дати переміщення 24 вересня 2014 року, про що була видана первинна довідка від 24 листопада 2014 року.
У період виплати позивачам щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, співробітником Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації були складені акти обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 08 серпня 2016 року, від 07 лютого 2017 року, від 09 серпня 2017 року, від 05 лютого
2019 року, від 30 липня 2019 року, від 08 серпня 2018 року за адресою:
АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_1 надавала інформацію про те, що орендує кімнату у вказаній квартирі та проживає за усною домовленістю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права