ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2022 року
м. Київ
справа №1840/3551/18
касаційне провадження № К/9901/13594/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (головуючий суддя - Павлічек В.О.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тацій Л.В.; судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г.)
у справі № 1840/3551/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Електрифікатор"
до Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія "Електрифікатор" (далі - ТОВ "ВКК "Електрифікатор"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ГУ ДФС у Сумській області; відповідач; контролюючий орган), в якому просило: визнати протиправною та скасувати вимогу від 05 вересня 2018 року № Ю-21953-17 про сплату боргу (недоїмки); зобов`язати ГУ ДФС у Сумській області відобразити в інтегрованій картці платника ТОВ "ВКК "Електрифікатор" суму сплаченого єдиного соціального внеску згідно з платіжним дорученням від 18 травня 2016 року № 247 в розмірі 225136,35 грн.
Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 15 листопада 2018 року адміністративний позов задовольнив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 квітня 2019 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
ГУ ДФС у Сумській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство за наявності вини банку звільняє платника від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів, включаючи санкції, а не від сплати самого платежу.
Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Сумській області.
11 липня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що недоїмка в розмірі 201490,91 грн, у зв`язку з наявністю якої позивачу скеровано вимогу від 05 вересня 2018 року № Ю-21953-17, виникла внаслідок непроведення Публічним акціонерним товариством "Фідобанк" переказу коштів на виконання платіжного доручення від 18 травня 2016 року № 247 на суму 225136,35 грн. Адже, 20 травня 2016 року стосовно Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" введено тимчасову адміністрацію, усі рахунки цієї банківської установи заблоковано і сума в розмірі 225136,35 грн відповідно до платіжного доручення від 18 травня 2016 року № 247 не надійшла за призначенням до бюджету.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання платником обов`язку з перерахування до бюджету суми обов`язкового платежу пов`язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення та ініціювання переказу вважається остаточно завершеним, а за подальший переказ суми відповідальність несе банк.
Верховний Суд із наведеними твердженнями судів погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
За правилами частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.