1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2022 року

м. Київ

справа № 826/17561/14

адміністративне провадження № К/9901/42754/21, №К/9901/44593/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Беспалов О.О.) та

касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року (суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Беспалов О.О.) у справі

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1051к; поновити його на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України, допустивши до негайного виконання постанову у цій частині; зобов`язати Генерального прокурора України вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про його поновлення на посаді та відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

19 травня 2020 року позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, яка містить нову редакцію позовної заяви, і в якій він просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1501к;

- поновити його з 24 жовтня 2014 року на роботі на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про його поновлення на роботі та на посаді, а також про відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

- стягнути з військової прокуратури Південного регіону України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 19 травня 2020 року, тобто по день подання цієї заяви, в загальній сумі 2172507,46 грн, а за період з 20 травня 2020 року по день ухвалення рішення у справі - в сумі, розрахованій виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 2 250,79 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь у якості грошового еквіваленту завданої йому моральної шкоди грошові кошти в сумі 800 000,00 грн;

- звернути до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України, а також в частині присудження виплати на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора подати у десятиденний строк з дня ухвалення судового рішення звіт про виконання судового рішення у частині поновлення позивача на роботі на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України;

- зобов`язати військову прокуратуру Південного регіону України подати у десятиденний строк з дня ухвалення судового рішення звіт про виконання судового рішення в межах суми стягнення за один місяць;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом справи, пов`язані з проведенням експертизи, в сумі 9 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 01 грудня 2020 року прийнято до розгляду заяву позивача від 19 травня 2020 року про зміну позовних вимог; змінено найменування відповідача - Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; залучено до участі у справі відповідачем військову прокуратуру Південного регіону України, розгляд справи вирішено здійснювати спочатку.

У подальшому позивач звернувся із заявою про зміну найменування відповідача військової прокуратури Південного регіону України на спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Окружним адміністративним судом міста Києва змінено найменування відповідача з військової прокуратури Південного регіону України на спеціалізовану прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки під час його прийняття не дотримано жодного принципу закладеного частиною другою статті 1 Закону України "Про очищення влади", які гарантовані Конституцією України, міжнародними договорами, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та підтверджені практикою Європейського суду з прав людини і безумовно підлягають застосуванню на території України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1501к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 831 370,60 грн (три мільйони вісімсот тридцять одна тисяча триста сімдесят гривень 60 коп.).

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора України понесені ним судові витрати в розмірі 562,50 грн (п`ятсот шістдесят дві гривні 50 коп.).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 286 476,96 грн (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста сімдесят шість гривень 96 коп.).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року, викладено абзац 5 у такій редакції: "Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 528 941,85 (два мільйони п`ятсот двадцять вісім тисяч дев`ятсот сорок одна гривня вісімдесят п`ять копійок)." В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що при звільненні позивача з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України на підставі Закону України "Про очищення влади" всупереч нормам Конституції, міжнародних договорів не доведено його індивідуальну вину у вчиненні заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Застосування до позивача певних заборон (звільнення з посади) без надання підтверджень вчинення ним вказаних дій є дискримінацією та порушенням європейських демократичних принципів, зокрема принципу верховенства права.

Однак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Рішення суду апеляційної інстанції щодо зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу мотивовано тим, що з моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213, якою були внесені зміни до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), при розрахунку розміру середнього заробітку відсутні підстави для застосування коефіцієнтів підвищення посадового окладу, що було передбачено пунктом 10 Порядку №100 у попередній редакції.

Відтак, розраховуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 10 Порядку №100 за період до 10 вересня 2020 року включно, а з 12 грудня 2020 року по 19 лютого 2021 року здійснив розрахунок середнього заробітку виходячи з розміру середньоденної заробітної плати на час звільнення позивача у 2014 році.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення в частині задоволених вимог про стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2528941,85 грн, стягнення з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн, допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 286 476,96 грн. - змінити та зменшити розмір стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розмір заробітку за один місяць (що підлягає негайному виконанню).

Рішення Окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року справі № 826/17561/14 в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди на користь позивача відмовити.

Підставою касаційного оскарження Офісом Генерального прокурора рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року (суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження Офіс Генерального прокурора зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16 та від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у справі №826/17561/14 повністю і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року у справі №826/17561/14.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо питання застосування Порядку №100, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213, а саме пункту 10 Порядку №100 до правовідносин, які виникли та були чинними до 12 грудня 2020 року, а також до тих правовідносин, які продовжували тривати з 12 грудня 2020 року.

Позиція інших учасників справи

Від Офісу Генерального прокурора до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у оскаржуваній позивачем частині.

Від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача.

Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Офісу Генерального прокурора.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 липня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 1996 року проходив службу в органах прокуратури. Зокрема, відповідно до наказів Генеральної прокуратури України:

- від 23 вересня 2010 року №1286к ОСОБА_1 призначено заступником військового прокурора Південного регіону України - начальником управління нагляду за законністю оператино-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, звільнивши його з посади військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України.

- від 27 січня 2011 року №74к ОСОБА_1 призначено першим заступником військового прокурора Південного регіону України, звільнивши його з посади заступника військового прокурора - начальника управління нагляду за законністю оператино-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

- від 08 серпня 2012 року №949к ОСОБА_1 призначено першим заступником прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері з 15 серпня 2012 року, звільнивши його з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України у зв`язку зі звільненням з військової служби;

- від 28 березня 2014 року №1209 ОСОБА_1 призначено першим заступником військового прокурора Південого регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця.

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

На виконання вимог цього Закону Генеральний прокурор України Ярема В.І. листом від 16 жовтня 2014 року доручив прокурорам обласного рівні та ректору Національної академії прокуратури України забезпечити ретельне вивчення особових справ підпорядкованих працівників, за результатами якого визначити осіб, які підпадають під дію зазначеної заборони, та провести відповідну процедуру їх звільнення.

Листом від 20 жовтня 2014 року №11-55/0 вих.14 військовий прокурор Південного регіону України Богуцький П. повідомив Генерального прокурора України Ярему В.І. про відсуність підстав для застосування до підпорядкованих йому працівників заборони, зазначеної у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", оскільки ця заборона стосується службових осіб територіальних (регіональних) органів прокуратури, до яких військова прокуратура не належить.

Відповідно до наказу військової прокуратури Південного регіону України від 22 жовтня 2014 року №263к позивачу надано відпустку з 22 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2014 року.

Згідно з довідкою військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 10 листопада 2014 року №5979 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 23 жовтня 2014 року по день видачі цієї довідки.

З листка непрацездатності серії АГЕ №168034 вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Південного регіону з 23 жовтня 2014 року по 17 листопада 2014 року.

Наказом від 23 листопада 2014 року №1501-к Генеральна прокуратура України в особі Генерального прокурора звільнила ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Як зазначено в оскаржуваному наказі, підставою для його видання слугувала довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .

Згідно з указаною довідкою від 22 жовтня 2014 року, складеною начальником відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури, за результатами вивчення особової справи ОСОБА_1 встановлено, що в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року він обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 4 місяці 29 днів) посади, які віднесені до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України", а саме:

- з 23 вересня 2010 року по 26 січня 2011 року посаду заступника військового прокурора Південного регіону України начальника управління нагляду за законністю оперативнорозшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

- з 27 січня 2011 року по 14 серпня 2012 року - першого заступника військового прокурора Південного регіону України;

- з 15 серпня 2012 року по 22 лютого 2014 року - першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Уважаючи наказ про звільнення протиправним, а звільнення незаконним та таким, що порушено права і свободи, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Ключовим питаннями у цьому касаційному провадженні є правильність застосування (не застосування) судами попередніх інстанцій при обчисленні розміру середньої заробітної плати пункту 10 Порядку №100 з урахуванням змін внесених Постановою №1213 та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Офісом Генерального прокурора та ОСОБА_1 судові рішення в частині визнання протиправним та скасування наказу, поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України з 24 жовтня 2014 року, зобов`язання поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" не оскаржуються.

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора указав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування коефіцієнту підвищення посадових окладів, передбаченого пунктом 10 Порядку №100, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14, від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16.

Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.


................
Перейти до повного тексту