ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 260/1077/21
адміністративне провадження № К/9901/47600/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції, адміністративну справу
за позовом Великоберезнянського селищного голови ОСОБА_1 до Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Великоберезнянського селищного голови ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (головуючий суддя - Гаврилко С.Є.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Гудима Л.Я., судді - Довгополов О.М., Святецький В.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У березні 2021 року Великоберезнянський селищний голова ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Великоберізнянська селищна рада), в якому просив: визнати протиправним та нечинним рішення Великоберезнянської селищної ради VIII скликання від 26 січня 2021 року №53 "Про затвердження Положення про старосту Великоберезнянської селищної ради" в частині пункту 4.1. цього Положення. Позов обґрунтовано тим, що 16 грудня 2020 року на пленарному засіданні Великоберізнянської селищної ради вирішувалося питання про затвердження Положення про старосту Великоберезнянської селищної ради і більшістю депутатів, серед іншого, було запропоновано доповнити його окремим пунктом щодо процедури призначення особи на посаду старости. Зазначена пропозиція була підтримана більшістю депутатів і, за результатами голосування 16 грудня 2020 року, було прийняте відповідне рішення, з яким позивач не погодився та зупинив його дію на підставі частини четвертої статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР). На наступному пленарному засіданні сесії селищної ради спірне питання було повторно винесене на голосування, проте не набрало чинності, так як за нього проголосувало менше двох третин депутатів. Надалі питання щодо затвердження Положення неодноразово виносилося на розгляд сесії та депутатами приймалося відповідне рішення, дію якого позивач зупиняв на підставі частини четвертої статті 59 Закону №280/97-ВР. Однак, з 19 по 27 січня 2021 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, під час якої депутати більшістю голосів прийняли оскаржене рішення про затвердження Положення про старосту Великоберезнянської селищної ради, без урахування його зауважень щодо пункту 4.1. цього Положення. Рішення Великоберезнянської селищної ради VIII скликання від 26 січня 2021 року №53 було підписане виконуючим обов`язки голови селищної ради - секретарем селищної ради Веселовським В.М. Посилаючись на те, що спірне рішення в окремій частині не відповідає вимогам Закону №280/97-ВР та статті 54-1 Закону України від 07 червня 2001 року №2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі - Закон №2493-III), однак уже оприлюднено відповідно до приписів частини п`ятої статті 59 Закону №280/97-ВР, просив суд задовольнити позов.
2. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
3. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року, позов залишено без розгляду з тих підстав, що позивач, як селищний голова, є одночасно і представником цієї ради, чиє рішення він оскаржує, а тому в силу приписів частини другої статті 19 Конституції України не має права звернутися з таким позовом до органу, в чиїх інтересах він має діяти.
4. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення селищної ради щодо затвердження Положення про старосту в його окремій частині.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. 21 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов.
6. Скаргу обґрунтовано тим, що висновки судів про відсутність у нього, як селищного голови, повноважень звернутися до суду з позовом до відповідної ради, яку він очолює, не відповідають Конституції України та приписам Законів №280/97-ВР та №2493-III.
7 Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
8. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень Конституції України та Законів №280/97-ВР та №2493-III у системному зв`язку із нормами статті 240 КАС України щодо наявності підстав залишення позову без розгляду, у зв`язку із відсутністю у позивача повноважень подати такий позов.
9. Ухвалу про відкриття касаційного провадження від 12 травня 2022 року Великоберезнянською селищною радою отримано 24 травня 2022 року, проте відзив на касаційну скаргу від відповідача не надійшов.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
10. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
11. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
12. Як свідчать матеріали справи, позовну заяву до Великоберезнянської селищної ради підписано ОСОБА_1, як її головою, а предметом оскарження є рішення цієї ради від 26 січня 2021 року №53 "Про затвердження Положення про старосту Великоберезнянської селищної ради" в частині пункту 4.1, яким передбачено, що староста затверджується селищною радою на строк її повноважень за пропозицією селищного голови у відповідності до частини п`ятої статті 47 Закону №2493-III і здійснює свої повноваження на постійній основі. У разі, якщо кандидатура, запропонована головою, не затверджується сесією, голова вносить на розгляд кандидатуру, подану не менше від половини депутатів загального складу ради.
13. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за приписами статті 42 Закону №280/97-ВР позивач - Великоберезнянський селищний голова - в силу закону є представником Великоберезнянської селищної ради, а тому не уповноважений звертатися до суду до ради, яку він представляє із позовом про скасування її рішення.
14. Верховний Суд не погоджується з такими висновками, які суд визначив, як підставу для залишення цього позову без розгляду, виходячи з таких норм.
15. Так, за приписами частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом і відповідно до частини другої цієї норми кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
17. У рішенні Конституційного суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 (справа N1-29/2011) наведено тлумачення частини другої статті 55 Конституції України. Зокрема, Конституційний Суд України указав, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 25 листопада 1997 року N6-зп, пункт 1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 25 грудня 1997 року N 9-зп). Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.