Постанова
Іменем України
29 липня 2022 року
м. Київ
справа № 755/16414/18-ц
провадження № 61-234св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування запису про реєстрацію свідоцтва та скасування запису про реєстрацію права власності.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Спадкоємцями за законом є він та його рідний брат ОСОБА_2 . Після смерті батька залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 . Разом із батьком у цій квартирі проживали він, його дружина ОСОБА_5 та їхня донька ОСОБА_6 . Відповідач, хоча і був зареєстрований у квартирі, але з 2010 року до цього часу в ній не проживає. З дня діагностування хвороби батька та до смерті, його лікуванням та доглядом займався лише він. Відповідач не приймав участі у догляді та лікуванні батька, не був присутній навіть при похованні. Після смерті батька в установлений строк він звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі чого 24.03.2015 року заведена спадкова справа № 331/2015.
25 серпня 2015 року нотаріус видав йому свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини спірної квартири. У вересні 2018 року йому зателефонував відповідач та повідомив, що він як спадкоємець за законом отримав свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частини квартири. Свідоцтво видано на підставі витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, згідно з яким ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі з 03 вересня 1981 року і до цього часу.
Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 вересня 2018 року, видане Десятою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій під № 6-617 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; Скасувати у Спадковому реєстрі запис про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 вересня 2018 року; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на 1/2 частини спірної квартири.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних, достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач із 2010 року до травня 2014 року не проживав за місцем реєстрації.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.
Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень представник заявника посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами та синами ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 оку.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 .
24 березня 2015 року на підставі заяви ОСОБА_1 Десятою Київською нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 331-2015 щодо майна померлого ОСОБА_4 .
Згідно з довідкою ЖБК "Харчовик-5" від 20 січня 2015 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 (знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю), ОСОБА_1 з 03 вересня 1981 року, ОСОБА_5 із 19 серпня 2008 року, ОСОБА_6 із 06 травня 2008 року та ОСОБА_2 з 03 вересня 1981 року.
25 серпня 2015 року державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Гладкова О. П. на підставі поданої заяви ОСОБА_1 видала Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 4-887.
05 вересня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву до Десятої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4 .
05 вересня 2018 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 6-617.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу(стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.