Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 208/3651/18
провадження № 61-6964св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Кам`янська міська рада Дніпропетровської області,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товарна біржа "Дніпродзержинська", Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам`янської міської ради, Управління містобудування та архітектури Кам`янської міської ради, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Кір`як Катерина Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Єлізаренко І. А., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Кам`янська міська рада Дніпропетровської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товарна біржа "Дніпродзержинська", Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам`янської міської ради (далі - Управління ДАБК), Управління містобудування та архітектури Кам`янської міської ради, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Кір`як К. А., про визнання свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна та договорів недійсними, знесення самочинного будівництва.
Позов мотивований тим, що внаслідок самовільного захоплення відповідачами земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Кам`янського, останні без належних дозвільних документів та без прийняття в експлуатацію здійснили самочинне будівництво об`єкта нерухомого майна - підприємства громадського харчування типу "ІНФОРМАЦІЯ_2" з літнім майданчиком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно).
Укладені між відповідачами правочини вчиненні на підставі свідоцтва про право власності на спірне майно від 05 лютого 1995 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Дніпродзержинська в реєстровій книзі № 1, реєстровий № 10 (далі - свідоцтво про право власності), яке Фондом комунального майна не видавалось. Спірне майно є самочинним будівництвом, що порушує права територіальної громади м. Кам`янського.
З урахуванням уточненої позовної заяви, просила: визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного майна, зареєстрований 11 листопада 1998 року на Товарній біржі "Дніпродзержинська", із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно; знести спірне майно.
Короткий зміст рішення першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року в позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що надана позивачем на підтвердження позовних вимог довідка Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради від 12 червня 2018 року (далі - довідка), у якій зазначено, що свідоцтво про право власності не оформлювалось та не видавалось, не є належним та допустимим доказом у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання свідоцтва про право власності недійсним.
Оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності, позов, в частині визнання недійсними інших правочинів, суд не задовольнив.
Кам`янська міська рада Дніпропетровської області відповідно до статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не наділена повноваженнями ініціювати питання про знесення самочинного будівництва.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області задоволено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року скасовано, позов задоволено. Визнано недійсними: свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу спірного майна, зареєстрований 11 листопада 1998 року на Товарній біржі "Дніпродзержинська", із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно, договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно, договір дарування 1/2 частини спірного майна, укладений 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, із застосуванням наслідків недійсності вказаного договору шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно, ухвалено рішення знести спірне майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що довідка видана департаментом, який наділений повноваженнями щодо підтвердження або спростування наявності видачі свідоцтв про право власності. Вказаний доказ має безпосереднє відношення до справи, яка переглядається, оскільки підтверджує, що свідоцтво про право власності не оформлялось та не видавалось.
Суд дійшов висновку, що свідоцтво про право власності Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська не видавалося, недійсне, а спірні правочини суперечать положенням цивільного законодавства.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які зареєстровані за однією адресою проживання, є чоловіком та дружиною, і документи щодо прав власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 з`явились 17 жовтня 2017 року та 18 жовтня 2017 року, одразу після набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року у справі № 904/8390/14 (залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року), яким зобов`язано ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,210 га, яку вона використовує як фізична особа-підприємець, повернути вказану земельну ділянку Дніпродзержинській міській раді Дніпропетровської області у придатний для використання стан шляхом демонтажу одноповерхової будівлі із цегли з літнім майданчиком та тентового намету за рахунок ОСОБА_4 .
Суд встановив, що у рішеннях господарських судів у справі № 904/8390/14 та у справі, яка переглядається, йдеться про одну й ту ж саму будівлю, що підтверджується також фотознімками, які є додатками до Актів перевірки використання земельної ділянки Кам`янської міської ради, що містяться у матеріалах справи та не досліджувались судом першої інстанції.
Суд врахував преюдиціальні факти, встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 0440/6292/18 щодо заборони експлуатації спірного майна, як такого, що не введено в експлуатацію.
На земельній ділянці на АДРЕСА_1, яка є власністю територіальної громади, розташована будівля, яка є об`єктом самочинного будівництва, тому вона підлягає знесенню відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.
Короткий зміст касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_2 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували, що спірне майноскладається з двох частин: власність ОСОБА_3, який 11 листопада 1998 року через Товарну біржу "Дніпродзержинська" продав її ОСОБА_1, та власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-сервіс СТК", яке 14 травня 2003 року відчужило її ОСОБА_1 .
У період з 1998 року до жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримував дозвільну документацію, зокрема, дозвіл на будівництво об`єкта, введення його в експлуатацію, укладав з міською радою договір оренди земельної ділянки, виготовляв технічний паспорт на спірне майно.
Посилання позивача на те, що про факт незаконного володіння та користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та порушення прав територіальної громади він дізнався лише 05 червня 2018 року, тобто на момент обстеження об`єкту, не відповідає дійсності та спростовується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року у справі за позовом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Позивач пропустив строки позовної давності.
До участі у справі не залучено ОСОБА_4, яку згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року зобов`язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції не з`ясував чи є правонаступники у померлого ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції не встановив, який саме об`єкт знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції не врахував, що свідоцтво про право власності не породжує право власності, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною якого вона не є.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не поданий.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
22 липня 2021 року ОСОБА_2 направив на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди першої інстанції встановив, що відповідно до біржової угоди, укладеної та зареєстрованої 11 листопада 1998 року № 17/025, ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 спірне майно, яке належало продавцю на підставі свідоцтва про право власності.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть від 22 жовтня 2018 року Серія НОМЕР_1 .
17 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 1/2 частини спірного майна, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Кір`як К. А.
18 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 1/2 частини спірного майна, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Кір`як К. А.
Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року, яке залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року, задоволено позов Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,210 га, яку використовує фізична особа-підприємець ОСОБА_4, та повернути її Дніпродзержинській міській раді Дніпропетровської області за актом приймання-передачі, привівши вказану земельну ділянку в придатний для використання стан шляхом демонтажу одноповерхової будівлі з цегли з літнім майданчиком та тентового намету за рахунок боржника.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 0440/6292/18 заборонено експлуатацію спірного майна, як такого, що не введене в експлуатацію.
Відповідно до довідки, свідоцтво про право власності, не оформлювалось та не видавалось.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19. Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша-четверта статті 376 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Кам`янська міська рада Дніпропетровської області, зокрема, посилалась на те, що спірне майно є самочинним будівництвом, що порушує права територіальної громади м. Кам`янського.
Встановивши, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1, яка є власністю територіальної громади, розташована будівля, що є об`єктом самочинного будівництва, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині знесення підприємства громадського харчування типу "ІНФОРМАЦІЯ_2" з літнім майданчиком згідно з частиною четвертою статті 376 ЦК України у зв`язку з порушенням права територіальної громади, зокрема, з огляду на преюдиціальні обставини.
Доводи заявника, що свідоцтво про право власності не породжує право власності, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною якого вона не є, Верховний Суд вважає безпідставними, виходячи з такого.