Постанова суду № 201/11110/17 від 13.07.2022 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 201/11110/17

провадження № 61-6072св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Петешенкової М. Ю., та касаційні скарги Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2018 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилався на таке.

29 липня 2009 року він звернувся до Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області (далі - Управління СБУ, СБУ) із заявою про порушення кримінальної справи щодо організованої групи представників влади, яка 23 липня того ж року здійснила низку злочинів, кваліфікованих ним як захоплення влади (стаття 109 Кримінального кодексу України (далі - КК України)).

Управління СБУ передбачених законом обов`язків щодо цієї заяви не виконало, внаслідок чого він звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність Управління СБУ, яку не розглянуто.

Обставини захоплення влади та інших злочинів, здійснених представниками влади проти нього, встановлені численними остаточними рішеннями судів, у тому числі включно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26 лютого 2015 року у справі "Заїченко проти України № 2".

Зміна основ функціонування органів влади, порушення прав людини надалі були здійснені тими ж первинними співучасниками захоплення влади із залученням нових, супроводжувалися побічними злочинами проти держави, правосуддя, особистих і майнових прав людини, найпоширенішими серед яких були внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, зловживання владою та постановлення завідомо неправосудних судових рішень.

Також йому завдано майнової шкоди, яка полягає у неповерненні грошей, викрадених у позивача у 2009 році під час незаконного позбавлення волі (встановлено бездіяльність рішенням ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року) у розмірі 10 000 дол. США та 3 500 грн, що встановлено у кримінальній справі, збільшеному відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на інфляційні втрати та три відсотки річних, тобто 12,667,70 дол. США та 10,000 грн.

З урахуванням змісту уточненої позовної заяви ОСОБА_1, змісту доданих до неї документів твердження позивача зводилися до викладу таких обставин.

23 липня 2009 року він був затриманий у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду співробітниками підрозділу "Грифон" МВС України, щодо нього секретар цього суду склав протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за прояв неповаги до суду - подачу до суду письмових документів, що містили образливі висловлювання на адресу суду.

Після складення протоколу ОСОБА_1 було передано співробітникам Красногвардійського райвідділу ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, які надягли на нього наручники та посадили до мікроавтобуса.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2012 року у справі № 4-1400/11, ухваленою за результатом розгляду скарги позивача на порушення щодо нього статті 29 Конституції України, зазначені та інші дії співробітників міліції та судів були визнані незаконними.

Також у день його затримання постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 3-1754/09 (що надалі була перереєстрована у № 3-0003/2010) призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза позивача, виконання цієї постанови суд доручив Красногвардійському райвідділу ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області.

Після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року у справі № 3-1754/09 позивач був знов затриманий у Красногвардійському райвідділі ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, де його утримували приблизно 3 години.

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року у справі № 203/4555/17 це затримання було визнано незаконним.

Того ж дня, 23 липня 2009 року, позивач був доправлений міліцією до КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня", де був примусово госпіталізований.

24 липня 2009 року після огляду психіатрами позивач був звільнений з діагнозом "на час огляду психотичні розлади відсутні".

29 липня 2009 року він подав до Управління СБУ у Дніпропетровській області заяву про порушення кримінальної справи за статтею 109 КК України, в якій на підставі власної правової оцінки зазначеної діяльності працівників судів, прокуратури, міліції та психіатрів кваліфікував цю діяльність "захопленням влади організованою групою суддів і прокурорів"

Листом від 04 серпня 2009 року № 55/3/5948 Управління СБУ у Дніпропетровській області повідомило позивача про підвідомчість перевірки фактів, викладених у його заяві від 29 липня 2009 року про порушення кримінальної справи за статтею 109 КК України, органам судового самоуправління.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 23 липня 2009 року повернуто із посиланням на відсутність в КУпАП постанов про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

14 вересня 2009 року позивач був затриманий міліцією та знов доправлений до КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" ніби для виконання постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року в справі № 3-1754/09, де його було примусово госпіталізовано і утримували до 08 жовтня 2009 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року у справі № 201/14962/17 затримання позивача міліцією 14 вересня 2009 року було визнано незаконним.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року (у подальшому виправлено на 14 лютого 2018 року) у справі № 201/819/18 встановлений факт, що безперервне затримання позивача з 14 вересня до 08 жовтня 2009 року при провадженні справи Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська № 3-1754/09 у 200 разів перевищувало максимальний для адміністративного затримання строк.

08 жовтня 2009 року комісія експертів КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" склала документ під назвою "Акт № 36 судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 від 8 жовтня 2009 року", у висновках якого зазначила неможливість відповісти на питання постанови про призначення цієї експертизи та рекомендувала проведення повторної експертизи (а. с. 43-46 справи № 3-0003/2010 Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська). Того ж дня позивач був звільнений з КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня".

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2017 року у справі № 201/16263/17 визнано, що зазначений документ не є актом експертизи (висновком експерта) у розумінні законодавства України (відомості з ЄДРСР).

У період з дня першого звільнення позивача 24 липня 2009 року до дати закінчення експертизи щодо позивача КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" неодноразово вимагала у Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська різноманітну особисту інформацію про позивача, ці вимоги суд переправляв до міліції, яка збирала такі відомості.

Листом від 06 листопада 2009 року КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" відмовила позивачу в наданні копії акта експертизи від 08 жовтня 2009 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2011 року у справі № 2-а-3393/11 така відмова була визнана незаконною (відомості з ЄДРСР).

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року на підставі акта від 08 жовтня 2009 року № 36 була призначена повторна стаціонарна судово-психіатрична експертиза позивача.

Постановою слідчого Жовтневого РВ ДМУ ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 16 грудня 2009 року порушено кримінальну справу № 63092362 за фактом крадіжки в квартирі позивача під час позбавлення його свободи 3 500,00 грн та 10 000,00 дол. США. Постановою того ж слідчого від 28 грудня 2009 року позивача визнано потерпілим у цій кримінальній справі.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2009 року відмовлено позивачу у розгляді апеляції на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2010 року призначена повторна амбулаторна судово-психіатрична експертиза позивача, яку суд доручив провести КЗ "Запорізька обласна психіатрична лікарня".

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2010 року відмовлено позивачу у розгляді апеляції на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2010 року.

29 липня 2010 року позивач був затриманий невідомими особами в цивільному одязі з посвідченнями, схожими на посвідчення працівників міліції, та доправлений ними до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, де ДІМ Красногвардійського райвідділу ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області склав щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185-3 КУпАП - прояв неповаги до суду.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі № 4-1453/11 затримання позивача 29 липня 2010 року визнано незаконним.

Того ж дня суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, розглянувши у судовому засіданні зазначений вище про адміністративне правопорушення за статтею 185-3 КУпАП, ухвалив у справі № 3-1720/10 постанову про адміністративний арешт позивача строком на 15 діб. Після оголошення цієї постанови позивач був доставлений до місця відбування адміністративного арешту.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року у справі № 2-4709/12 встановлений факт незаконності відсутності розгляду цим судом заяв позивача про негайне звільнення.

03 серпня 2010 року позивач був вивезений міліцією з місця відбування адміністративного арешту та доставлений до КЗ "Запорізька обласна психіатрична лікарня" для виконання постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2010 року про його амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Після цього позивач був доставлений до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, де постановою від 03 серпня 2010 року був звільнений від відбування адміністративного арешту. Однак після оголошення цієї постанови позивач не був негайно звільнений, міліція знов примусово доставила позивача до спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровські області. Протримавши деякий час, час позивача звільнили 03 серпня 2010 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018 року у справі № 201/159/18 затримання позивача 03 серпня 2010 року після оголошення постанови суду про звільнення та попереднє переміщення до КЗ "Запорізька обласна психіатрична лікарня" визнано незаконним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2018 року у справі № 201/1295/18 встановлений факт негативних наслідків для позивача від позбавлення його свободи 03 серпня 2010 року після оголошення постанови суду про звільнення та попереднє переміщення зі спецприймальника для адмінзаарештованих до КЗ "Запорізька обласна психіатрична лікарня".

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2010 року справа № 3-1754/09 (3-0003/2010) була закрита.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року у справі № 201/14202/17 встановлено, що справа № 3-1754/09

(3-0003/2010) є закритою, але не завершеною в частині усунення негативних для позивача наслідків.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року у справі № 3-1720/10 скасовані постанови суду першої інстанції від 29 липня 2010 року про арешт позивача і від 03 серпня 2010 року про звільнення від відбування арешту.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, керуючись рішеннями ЄСПЛ у справах "Заїченко проти України № 2" і "Гонгадзе проти України", просив стягнути на його користь на відшкодування майнової шкоду, завданої йому вчиненими щодо нього діями та бездіяльністю правоохоронних органів та судів за період починаючи з 23 липня 2009 року, 12 667,70 дол. США та 10 000,00 грн, а також 8 190 000,00 грн - на відшкодування моральної (т. 1, а. с. 2-4, 118-123).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 280 081,44 грн, що станом на день ухвалення рішення дорівнює 10 000,00 дол. США та 3 500,00 грн, а загалом - 283 581,44 грн - на відшкодування матеріальної шкоди; 8 190 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції, вважаючи повністю обґрунтованими та доведеними вимоги позивача щодо заявленого ним розміру моральної шкоди, дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2018 року змінено в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, зменшивши її з 8 190 000,00 грн до 200 000,00 грн.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2018 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 283 581,44 грн на відшкодування матеріальної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Компенсовано Міністерству юстиції України за рахунок держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 123,93 грн.

Компенсовано Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 123,93 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач з моменту подання заяви від 29 серпня 2009 року і до теперішнього часу був змушений докладати надзвичайних зусиль для поновлення своїх прав, вчиненням проти нього низки діянь порушено звичний уклад його життя, він був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, все це вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя, чим йому завдано моральної шкоди, що становить підставу для її відшкодування, з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.

Водночас, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування не врахував принципи розумності, справедливості та співмірності, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди з 8 190 000,00 грн до 200 000,00 грн.

Щодо відшкодування майнової шкоди, то суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не довів факту наявності вини відповідачів та їх причетності до зникнення у позивача певної суми грошових коштів, а також наявності в діях відповідачів порушень вимог чинного законодавства під час провадження у кримінальній справі.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відшкодування матеріальної шкоди, оскільки жодного причинно-наслідкового зв`язку між встановленими порушеннями і стверджуваною матеріальною шкодою судом не встановлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відхилив клопотання позивача про витребування та дослідження судом матеріалів кримінальної справи щодо крадіжки грошей у позивача в період його незаконного позбавлення свободи та відхилив клопотання про допит свідків.

Зазначене унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які серед іншого зазначені у рішенні ЄСПЛ від 26 грудня 2015 року у справі "Заїченко проти України № 2" (щодо крадіжки та ролі в цій крадіжці міліції).

Суд апеляційної інстанції здійснив переоцінку доказів без їх дослідження та зробив помилковий висновок про відсутність доказів про завдання матеріальної шкоди, порушив статтю 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" щодо вжиття додаткових заходів індивідуального характеру. Також суд апеляційної інстанції не обґрунтував визначений ним розмір на відшкодування моральної шкоди.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у цій справі (№ 201/11110/17).

У липні 2021 року позивач подав до суду заяву, яка по суті є доповненням до касаційної скарги, в якій просить при вирішенні справи врахувати постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/14, від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19. Проте відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України такі доповнення до касаційної скарги можливо подати протягом строку на касаційне оскарження, а тому вони врахуванню під час розгляду касаційної скарги не підлягають.

У липні та серпні 2021 року позивач подав заяви, в яких просить притягнути ОСОБА_2 до відповідальності за зловживання процесуальними правами.

У травні 2021 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Міністерство юстиції України звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди залишити без змін.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суди не врахували, що у цій справі позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на протиправні рішення, дії та бездіяльність органів СБУ, судів, прокуратури, підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, експертної установи, а представником держави Україна у цій справі залишилось Міністерство юстиції України, яке не володіє інформацією щодо тих обставин, на які посилається позивач, так як зазначена інформація є такою, що перебуває у віданні відповідних компетентних органів. Крім того, наявна інша справа № 200/13206/17 де позивач пред`явив подібний за змістом позов, проте відповідачем визначив Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

У цій справі відповідачами мають бути зазначені Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, держава Україна в особі органів СБУ та правоохоронних органів. Проте суди попередніх інстанцій розглянули справу за участі держави Україна в особі Міністерства юстиції України, про рішення дії або бездіяльність якого позивач не зазначав у своїх заявах по суті справи. Тому суд першої інстанції порушив пункт 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року та пункт1 частини першої статті 189 ЦПК України та не з`ясував, чи є відповідач тією особою, яка повинна відповідати за позовом.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2013 року у справі № 200/1805/13 позивачу було відшкодовано моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України за незаконні дії та бездіяльність Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області в частині реагування на звернення позивача за фактом незаконного затримання 23 липня 2009 року. Водночас суди попередніх інстанцій на зазначене не звернули уваги та повторно стягнули на користь позивача моральну шкоду за незаконні дії та бездіяльність органів МВС в частині реагування на звернення позивача за фактом незаконного затримання 23 липня 2009 року, всупереч частині п`ятій статті 23 ЦК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; Верховним Судом у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц.

У серпні 2021 року надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Міністерство юстиції України просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні матеріальної шкоди залишити без змін.

На обґрунтування відзивів посилаються на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2013 року у справі № 200/1805/13 вже було відшкодовано позивачу моральну шкоду за незаконні дії та бездіяльність відповідних органів Міністерства внутрішніх справ України в частині реагування на звернення позивача за фактом незаконного затримання 23 липня 2009 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 23 липня 2009 року близько 08 год. 10 хв. позивач був затриманий у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду співробітниками підрозділу "Грифон" МВС України.

Після затримання, секретар цього суду Чиж О. С. склав щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185-3 КУпАП за прояв неповаги до суду - подачу до суду письмових документів, що містили образливі висловлювання на адресу суду (а. с. 1 справи № 3-0003/2010 Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська).

Після складення протоколу позивач був переданий співробітникам Красногвардійського райвідділу ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, які надягли на нього наручники та посадили до мікроавтобуса. Приблизно через 10 хвилин після цього до транспортного засобу, де перебував позивач, підійшов слідчий слідчого відділу цього ж райвідділу, направлений за позивачем керівництвом слідчого відділу за проханням голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Леона О. Я., наказав зняти з позивача наручники та доправити позивача до Красногвардійського районного суду м. Дніпропропетровська.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2012 року у справі № 4-1400/11, ухваленою за результатом розгляду скарги позивача на порушення щодо нього статті 29 Конституції України, усі зазначені дії співробітників міліції та судів були визнані незаконними:

- затримання позивача співробітниками "Грифон" було безпідставним, оскільки 23 липня 2009 року позивач не проявляв неповагу до суду, а прибув на призначене судом засідання у справі за його позовом до Генеральної Прокуратури України, а тому ці співробітники "Грифон" не мали повноважень для затримання позивача у загальному порядку;

- протокол про адміністративне правопорушення був складений неповноважною особою;

- застосування наручників;

- голова Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська не мав підстав вимагати у СВ Красногвардійського райвідділу ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області доставити позивача до свого суду, а ті - підстав і повноважень виконувати таку вимогу;

- протокол про адміністративне затримання не складався, родичі позивача про його затримання сповіщені не були.

Також цією постановою встановлено, що позивач з`явився до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для участі у призначеному на цей час судовому засіданні за його позовом до Генеральної прокуратури України, та що таке судове засідання не відбулося (т. 1, а. с. 198-202).

Того ж дня постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 3-1754/09 (що надалі була перереєстрована у № 3-0003/2010) призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза позивача, виконання цієї постанови суд доручив Красногвардійському райвідділу ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області (а. с. 21 справи

№ 3-0003/2010 Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська).

Одразу після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року у справі № 3-1754/09 позивач був знов затриманий у Красногвардійському райвідділі ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, де його утримували приблизно 3 години.

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року у справі № 203/4555/17 це затримання було визнано незаконним (т. 1, а. с. 196).

Того ж дня позивач був доправлений міліцією до КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня", де він був примусово госпіталізований.

29 липня 2009 року позивач подав до Управління СБУ у Дніпропетровській області заяву про порушення кримінальної справи за статтею 109 КК України, в якій на підставі власної правової оцінки зазначеної діяльності працівників судів, прокуратури, міліції та психіатрів кваліфікував цю діяльність "захопленням влади організованою групою суддів і прокурорів" (т. 1, а. с. 56-57).

У невизначений день після отримання цієї постанови позивач направив до ЄСПЛ заяву, яка була зареєстрована 26 серпня 2009 року за номером 45797/09, справа "Заїченко проти України № 2" (факт, зазначений у пункті 1 рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у цій справі).

У період з дня першого звільнення позивача 24 липня 2009 року до дати закінчення діяльності експертизи щодо позивача КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" неодноразово вимагала у Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська різноманітну особисту інформацію про позивача, ці дані суд переправляв до міліції, яка збирала такі відомості.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2010 року у справі № 2-3888-2010 встановлено, що: "23 листопада 2009 року дільничним інспектором міліції Рибіним А. С. було надано інформаційну картку Ф-1 АПР про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173 Кодексу України про адміністративне правопорушення та інформацію про складений адміністративний протокол за № 0660301 відносно ОСОБА_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 і згідно якої 23 листопада 2009 року приблизно о 13.00 год. ОСОБА_1, знаходячись біля будинку АДРЕСА_2 гучно висловлювався нецензурною лайкою.

Згідно п. 27 Інформаційної картки про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 було накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51 грн.

Відповідно до довідки, яка підписана начальником СДІМ Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області старшим лейтенантом міліції Риндіним С. П. матеріал до ВДВС Красногвардійського району не направлявся.

27 лютого 2010 року наказом начальника Головного управління № 61 о/с дільничного інспектора міліції СДІМ Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області було звільнено з ОВС України за п. 64 "є" (за порушення дисципліни).

Після звернення заявника, 01 липня 2010 року до Відділу внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області з проханням надати йому копію протоколу про адміністративне правопорушення та додані до нього документи, а також провести перевірку підстав, причин та наслідків складання даного протоколу, 26 липня 2010 року оперуповноваженим в ОВС ВВБ в Дніпропетровській області СВБ ГУБОЗ МВС України підполковником міліції Казатковим Д.Л. було проведена службова перевірка. За результатами перевірки відомостей, викладених у заяві ОСОБА_1 щодо неправомірних дій працівників міліції Красногвардійського РВ ДМУ було зроблено висновок про те, що оскільки у своєму зверненні ОСОБА_1 вказує на можливе скоєння працівниками міліції злочину, матеріали перевірки направити до прокуратури Красногвардійського району м. Дніпропетровська для прийняття рішення згідно з вимогами чинного законодавства.

12 серпня 2010 року помічником прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська Бойко А.В. на підставі п. 2 ч. 6 КПК України, було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно дільничного інспектора Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_3 за фактом службового недбальства, у зв`язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України".

Цією ж ухвалою встановлено, що постанова про притягнення позивача до відповідальності за дрібне хуліганство не скасована (відомості з ЄДРСР).

Листом від 01 грудня 2009 року КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" відмовився проводити повторну експертизу й повернув справу до суду (а. с. 51 справи № 3-0003/2010 Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська).

Постановою слідчого Жовтневого РВ ДМУ ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 16 грудня 2009 року порушено кримінальну справу № 63092362 за фактом крадіжки в квартирі позивача під час позбавлення його свободи 3 500,00 грн та 10 000,00 дол. США (т. 1, а. с.134). Постановою того ж слідчого від 28 грудня 2009 року позивача визнано потерпілим у цій кримінальній справі (т.1, а.с.133).

Окремою постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі № 4-1453/11 прокурору Дніпропетровської області повідомлено про позбавлення позивача свободи 29 липня 2010 року невідомими особами (а. с. 219-220 справи № 1453/11 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, копія постанови т. 2, а. с. 42-43).

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі № 4-1453/11 затримання позивача 29 липня 2010 року визнано незаконним (а. с. 213-218 справи № 4-1453/11 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська).

Того ж дня суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, розглянувши у судовому засіданні цей протокол, ухвалила у справі № 3-1720/10 постанову про адміністративний арешт позивача строком на 15 діб (а. с. 15 справи № 1720/2010 Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська). Після оголошення цієї постанови позивач був доставлений до місця відбування адміністративного арешту. З місця відбування арешту позивач оскаржив цей арешт і направив до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська заяву про негайне звільнення.

................

Перейти до повного тексту