Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
місто Київ
справа № 569/5974/20
провадження № 61-17489св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військова частина А НОМЕР_1 Міністерства оборони України,
третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Військової частини А НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 січня 2021 року, постановлене суддею Харечком С. П., та постанову Рівненького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2020 року звернувся до суду із позовом до Військової частини А НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - ВЧ А НОМЕР_1, військова частина) про визнання протиправними дій житлової комісії ВЧ А НОМЕР_1 у частині зняття позивача з житлового обліку; зобов`язання поновити документи щодо поновлення ОСОБА_1 на житловому обліку у загальній черзі на отримання житла.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є полковником запасу та перебуває на військовому обліку офіцерів запасу.
Згідно з витягом із протоколу від 11 червня 2004 року № 7 засідання житлової комісії ВЧ А НОМЕР_1 позивач включений до списків загальної черги на отримання житла та його зараховано на квартирний облік з 03 березня 1995 року.
Відповідно до витягу з наказу Міністерства оборони України від 01 листопада 1995 року № 438 позивачу виділили житлове приміщення в новозбудованому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, куди він був вселений на підставі ордера на жиле приміщення від 25 грудня 2005 року № 39.
Зазначив, що продовжує проживати у службовій квартирі. За спливом понад 10 років проживання у службовому приміщенні він набув право на зміну статусу службового житла - на житло для постійного проживання - і передачу у власність цієї квартири.
З відповіді на адвокатський запит стало відомо, що на квартирному обліку при ВЧ А НОМЕР_1 ОСОБА_1 не перебуває. Його не було поінформовано про підстави та прийняте рішення щодо зняття з обліку. Інформації щодо його перебування на квартирному обліку в м. Рівне немає, облікової справи теж немає.
Вважав, що зняття його з обліку є протиправним та суперечить вимогам розділу 2 пункту 5 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380).
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні у зв`язку з недоведеністю неправомірності дій чи бездіяльності житлової комісії військової частини стосовно відсутності облікових документів.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 26 січня 2021 року Рівненський міський суд Рівненської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Суд зобов`язав житлову комісію ВЧ А НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на житловому обліку у загальній черзі на отримання житла. В іншій частині вимог позову відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав до суду доказів, за результатами ухвалення якого рішення позивача було знято з квартирного обліку, чи направлялася облікова справа за новим місцем навчання чи проходження служби. ОСОБА_1 від житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне не надходило жодного повідомлення про потребу у поновленні документів для перебування на квартирному обліку, підтвердження права перебування на квартирному обліку, чи звільнення службового житла у зв`язку з переїздом в іншу місцевість. Водночас суд вважав, що позивач не довів неправомірності дій чи бездіяльності житлової комісії ВЧ А НОМЕР_1, оскільки в матеріалах справи немає документів про зняття позивача з житлового обліку у зв`язку з направленням облікової справи командиром (начальником) військової частини до нового місця служби військовослужбовця.
Постановою від 28 вересня 2021 року Рівненський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ВЧ А НОМЕР_1, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 січня 2021 року - без змін.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи немає документів про зняття позивача з житлового обліку у зв`язку з направленням облікової справи командиром (начальником) військової частини до нового місця служби військовослужбовця. Посилання в апеляційній скарзі в цій частині на те, що такий обов`язок не передбачений для військової частини і здійснюється за ініціативою самого військовослужбовця, який переводиться до іншої військової частини, апеляційний суд відхилив як такий, що суперечить вимогам законодавства, які чітко передбачають, що облікова справа на кожного військовослужбовця, який перебуває на квартирному обліку, є документом суворої звітності і зберігається за місцем перебування військовослужбовця на обліку в квартирно-експлуатаційному органі, а у разі його переведення в інше місце служби - направляється командиром (начальником) військової частини до нового місця служби військовослужбовця разом з особовою справою. Оскільки доказів дотримання відповідачем такого обов`язку стосовно позивача немає, що порушує права останнього, вони підлягають поновленню шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії - поновити позивача на житловому обліку у загальній черзі на отримання житла.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги Військової частини А НОМЕР_1 Міністерства оборони України
ВЧ НОМЕР_1 25 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 січня 2021 року та постанову Рівненького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 572/2760/17 (провадження
№ 61-39180св18).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у грудні 2021 року із застосуванням поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ВЧ А НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 січня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 29 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ВЧ А НОМЕР_1.
Ухвалою від 19 липня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з витягом з послужного списку за підписом т.в.о. військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник запасу ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України з 01 серпня 1987 року до 21 вересня 2018 року.
З 12 березня 2004 року до 20 вересня 2007 року ОСОБА_1 проходив службу в 13 армійському корпусі Західного оперативного командування (ВЧ А НОМЕР_1).
Відповідно до витягу з протоколу від 11 червня 2004 року № 7 засіданням житлової комісії ВЧ А НОМЕР_1 ОСОБА_1 включений до списків загальної черги на отримання житла та зарахований на квартирний облік з 03 березня 1995 року.
Згідно з витягом із наказу Міністерства оборони України від 01 листопада 1995 року № 438 ОСОБА_1 виділили житлове приміщення в новозбудованому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, куди він вселений на підставі ордера на жиле приміщення від 25 грудня 2005 року № 39.
З 28 вересня 2008 року до 31 жовтня 2009 року ОСОБА_1 був слухачем (штатний) факультету підготовки Національної академії оборони України.
З 2009 року ОСОБА_1 проходив військову службу, яка не пов`язана з ВЧ А НОМЕР_1.
Відповідно до пояснень позивача він разом із сім`єю постійно проживав і проживає в квартирі на АДРЕСА_2 .
Згідно з інформацією виконавчого комітету Рівненської міської ради від 24 грудня 2020 року № П-3154/20 у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1 - з 16 червня 2006 року, ОСОБА_2 - з 04 червня 2010 року, ОСОБА_3 - з 16 листопада 2011 року.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстрована земельна ділянка, площею 0, 0651 га.
ОСОБА_1 від житлової комісії ВЧ А НОМЕР_1 чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне не надходило жодного повідомлення про необхідність поновити документи для перебування на квартирному обліку, підтвердження права перебування на квартирному обліку, чи звільнення службового житла у зв`язку з переїздом в іншу місцевість.
У матеріалах справи немає документів про зняття позивача з житлового обліку у зв`язку з направленням облікової справи командиром (начальником) військової частини до нового місця служби військовослужбовця.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив визнати протиправними дії житлової комісії ВЧ А НОМЕР_1 у частинні зняття його з житлового обліку; зобов`язання поновити документи щодо поновлення ОСОБА_1 на житловому обліку у загальній черзі на отримання житла.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби(пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміна "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на наведене до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).