Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
місто Київ
справа № 306/861/19
провадження № 61-20017св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року, постановлене суддею Жиганською Н. М., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) у травні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 611 908, 20 грн у зв`язку із невиконанням зобов`язань за договором поставки від 01 квітня 2016 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що відповідно до договору поставки від 01 квітня 2016 року № 01/04, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) зобов`язалася оплатити їй у строки, що узгоджені між ними в додатковій угоді № 1 до цього договору, до кінця листопада 2017 року рівними частинами по 75 000, 00 грн повну вартість поставки майна - дробарки Sandvik SRP AB SE-23381 Svedala Sweden на суму 870 000, 00 грн.
Однак станом на 19 березня 2019 року відповідач свої зобов`язання виконала частково та із загальної суми 870 000, 00 грн сплатила їй лише 349 000, 00 грн у період із 30 грудня 2016 року до 12 грудня 2017 року, отже, заборгованість за поставку дробарки становить 521 000, 00 грн.
ФОП ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 усупереч умовам договору подальше погашення заборгованості не здійснює, на її вимогу про досудове врегулювання спору не реагує та ухиляється від сплати заборгованості за договором поставки.
Позивач вважала, що, окрім боргу за договором, має право на стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних утрат від простроченої суми боргу за період із 03 грудня 2018 року до 15 квітня 2019 року, а саме пені в сумі 68 343, 78 грн, трьох відсотків річних в розмірі 5 695, 00 грн та інфляційних втрат в сумі 16 869, 42 грн.
Також позивач зауважувала, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_2 припинила свою підприємницьку діяльність 30 жовтня 2018 року, проте відповідає за своїм зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, в тому числі і після припинення такої діяльності, усім своїм майном як фізична особа.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, Свалявський районний суд Закарпатської області задовольнив позов.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 611 908, 20 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач зобов`язання за договором поставки належно не виконала, борг в розмірі 521 000, 00 грн не сплатила, а тому з неї на користь позивача підлягає стягненню зазначена заборгованість, а також пеня, тривідсоткирічних та інфляційні втрати.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 09 грудня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, провадження у справі закрити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження згаданих судових рішень визначила, що:
- рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без врахування правових висновків, викладених, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справі № 910/8729/18, у якій зазначено, що позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинилися; у постанові Верховного Суд від 23 липня 2020 року у справі № 177/1858/19 (провадження № 61-7301св20), у якій зазначено, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору оренди обладнання, укладеного між суб`єктами господарської діяльності, право вимоги за яким перейшло до фізичної особи. Тобто стороною правочину (цесії) виступала фізична особа-підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні;
- суд апеляційної інстанції всупереч висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18), безпідставно, за відсутності заяви сторони дійшов висновку про дотримання позивачем позовної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ФОП ОСОБА_1 у червні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , а ухвалою від 18 липня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що01 квітня 2016 року ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) уклали договір поставки № 01/04, за умовами якого продавець зобов`язалася передати у власність покупцю, а покупець зобов`язалася прийняти та оплатити обладнання (товар), зазначене в додатку № 1 до цього договору (пункт 1 договору). Ціна на товар установлюється у додатку № 1 за цим договором, який є невід`ємною його частиною (пункт 2.1 договору). Продавець проводить поставку товару до 02 квітня 2016 року, дострокова поставка допускається (пункт 3.1 договору). Поставка здійснюється силами покупця та днем виконання продавцем зобов`язання по поставці товару є день його передачі підтвердженим актом-прийому передачі (пункти 4.1, 4.2 договору). Покупець виконує платіж у розмірі 45 000, 00 грн до 31 грудня 2016 року, решту суми у розмірі 825 000, 00 грн виплачує рівномірними частинами, починаючи з січня 2017 року у розмірі 75 000, 00 грн (пункт 5.1 договору). Товар який поставляється - Sandvik SRP AB SE-23381 Svedala Sweden (пункт 6.1. договору). Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року, а в частині невиконаних зобов`язань - до повного їх виконання сторонами (пункт 11.1 договору).
Додатковою угодою від 01 квітня 2016 року № 1 до цього договору поставки сторони узгодили між собою графік платежів за товар на 2017 рік, тобто за грудень 2016 року - 45 000, 00 грн, а з січня 2017 року до листопада 2017 року щомісячно по 75 000, 00 грн, що загалом складає 870 000, 00 грн.
Відповідно до акта приймання-передачі майна від 01 квітня 2016 року ФОП ОСОБА_1 передала, а ФОП ОСОБА_2 прийняла товар - Sandvik SRP AB SE-23381 Svedala Sweden за ціною 870 000, 00 грн.
ФОП ОСОБА_2 здійснила часткову оплату на виконання умов договору поставки від 01 квітня 2016 року № 01/04 в розмірі 349 000, 00 грн, що підтверджується виписками по рахунку ФОП ОСОБА_1 .
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 припинила свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець 30 жовтня 2018 року.
Право, застосоване судом
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.