Постанова
Іменем України
29 липня 2022 року
місто Київ
справа № 370/1498/20
провадження № 61-17683св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року, постановлене суддею Мазкою Н. Б., та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у червні 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики у розмірі 32 578 782, 00 грн з урахуванням встановленого індексу інфляції, 2 865 000, 00 дол. США, 50 000, 00 Євро, три відсотка річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 41 444, 00 дол. США, 723, 00 Євро, 462 904, 00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 січня 2017 року між ним та громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 у м. Харкові укладено договір позики грошових коштів у розмірі 450 000, 00 дол. США, 50 000, 00 Євро, 370 000, 00 дол. США, 345 000, 00 дол. США, 32 000 000, 00 грн з метою реалізації ОСОБА_2 бізнес-проєкту, про що відповідачем складено розписку. Строк погашення боргу - 01 січня 2020 року.
ОСОБА_1 зазначав, що 10 січня 2018 року ОСОБА_2 повідомив його про те, що за надані кошти він придбав квартиру у м. Москва та не здійснив інвестування у бізнес-проєкт, у зв`язку з чим у м. Харкові між ними укладено новий договір позики на суму 250 000, 00 дол. США, 700 000, 00 дол. США, 400 000, 00 дол. США, 50 000, 00 дол. США, 300 000, 00 дол. США, про що відповідачем складено розписку. Строк повернення грошових коштів - 01 січня 2020 року.
19 листопада 2019 року ОСОБА_2 повідомив його про те, що він не інвестував грошові кошти у бізнес-проєкт, гроші використав в особистих цілях. Цього ж дня ОСОБА_2 склав заяву про визнання всієї суми боргу у розмірі 2 865 000, 00 дол. США, 50 000, 00 Євро, 32 000 000, 00 грн.
Позивач посилався на те, що оскільки ОСОБА_2 тривалий час не виконував свої боргові зобов`язання, громадянка України ОСОБА_3 звернулася до нього з пропозицією стати поручителем за грошовими зобов`язаннями позичальника та на підтвердження своїх намірів надала розписку від 01 березня 2020 року.
З врахуванням того, що ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за договорами позики.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 31 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, Макарівський районний суд Київської області частково задовольнив пред`явлений позов.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 2 865 000, 00 дол. США, 50 000, 00 Євро, 32 578 782, 88 грн з урахуванням встановленого індексу інфляції, три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 41 444, 00 дол. США, 723, 00 Євро, 462 904, 00 грн.
В позові до ОСОБА_3 відмовив.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між позивачем та ОСОБА_2 виникли правовідносини, що ґрунтуються на договорах позики, позовні вимоги до ОСОБА_2 є доведеними та підлягають задоволенню. Розписка ОСОБА_3 не містить істотних умов договору поруки, зокрема предмету договору, суми боргу ОСОБА_2, строк його погашення, тому ця розписка не є договором поруки й підстав для солідарного стягнення заборгованості суди не встановили.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 29 жовтня 2021 року із застосуванням поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою від 02 листопада 2021 року Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу та надав заявнику строк для її виконання.
Від заявника у листопаді 2021 року надійшла виправлена редакція касаційної скарги, в якій уточнено процесуальну вимогу касаційної скарги, а саме, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, справу передати на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року
у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 31 березня 2021 року у справі № 592/6348/13 (провадження № 61-15768св20), щодо належного повідомлення сторони про розгляд справи, оскільки суд першої інстанції розглянув справу без отримання відомостей про належне повідомлення заявника про розгляд справи;
- суд першої інстанції, здійснюючи розгляд справи за відсутності заявника, послався на отримання телеграми, поданої від імені ОСОБА_2, втім відповідач такої телеграми до суду не направляв, тому суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів;
- суди першої та апеляційної інстанцій врахували долучену на підставі клопотання позивача довідку банку від 02 березня 2018 року, втім позивачем не наведено обґрунтування неможливості подання зазначеного доказу разом із позовною заявою, це клопотання судом першої інстанції не вирішено;
- суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки отримана судом інформація свідчить про відсутність зареєстрованого місця проживання відповідачів, долучена позивачем інформаційна довідка, складена виконуючим обов`язки старости с. Кітки, належно не завірена, клопотання про долучення її судом не вирішувалося;
- суд першої інстанції призначив у справі почеркознавчу експертизу, втім подані експерту документи, отримані позивачем із порушенням встановленого законом порядку, зокрема документи особистого характеру, які стосуються безпосередньо відповідача, як то заява-приєднання (акцепт) до договору добровільного медичного страхування. Суд першої інстанції не витребовував зразки підпису відповідача;
- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання сторони відповідача, зокрема щодо витребування доказів та призначення повторної судової почеркознавчої експертизи;
- суд апеляційної інстанції безпідставно врахував нові докази, подані позивачем, та відзив на апеляційну скаргу, докази на підтвердження направлення якого іншим учасникам справи суду не надано.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд. Однак доводи про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову до ОСОБА_3 в касаційній скарзі не наведені. Суд апеляційної інстанції не переглядав рішення суду першої інстанції в зазначеній частині. З врахуванням підстав та правил частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині висновків про стягнення заборгованості за договорами позики з ОСОБА_2 . Підстави для перегляду цих рішень в іншій частині висновків з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховним Судом не встановлені.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 січня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 450 000, 00 дол. США, 50 000, 00 Євро, 370 000, 00 дол. США, 345 000, 00 дол. США, 32 000 000, 00 грн з метою інвестування коштів у бізнес-проєкт, зі строком повернення боргу до 01 січня 2020 року. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 підписав розписку.
10 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено ще один договір позики, за умовами якого відповідач як позичальник отримав від ОСОБА_1 у борг 1 700 000, 00 дол. США з метою інвестування коштів у бізнес-проєкт, зі строком повернення боргу до 01 січня 2020 року. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_4 підписав розписку.
19 листопада 2019 року ОСОБА_2 написав заяву про визнання боргу перед ОСОБА_1 у сумі 2 865 000, 00 дол. США, 50 000, 00 Євро, 32 000 000, 00 грн.
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06 листопада 2020 року № СЕ-19/111-20/48426-ПЧ, підпис від імені ОСОБА_2 внизу з правого боку навпроти друкованого тексту " ОСОБА_5 15.01.2017 года" у розписці від 15 січня 2017 року виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 внизу з правого боку навпроти друкованого тексту " ОСОБА_5 10.01.2018 года" у розписці від 10 січня 2018 року виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 внизу з правого боку навпроти рукописного запису "19.11.2019" у заяві про визнання всієї суми боргу від 19 листопада 2019 року виконаний ОСОБА_2 .
Щодо віднесення до юрисдикції судів України цієї справи з іноземним елементом
Відповідно до частини першої статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача, або якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації, проте має посвідку на постійне проживання на території України і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; договори позики укладені між сторонами у місті Харкові. Враховуючи, що договір між сторонами укладений на території України, кредитор має місце постійного проживання в Україні, сторони не визначили відмінне від місця проживання кредитора за грошовим зобов`язанням інше місце виконання такого грошового зобов`язання, зокрема на території іншої держави (тож застосовується загальне правило про місце виконання грошового зобов`язання за місцем постійного проживання кредитора згідно з пунктом 4 частини першої статті 532 ЦК України), відповідач має зареєстроване місце проживання в Україні, тому ця справа належить до юрисдикції судів України.
Щодо права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин
У частинах першій та другій статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону.
Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
У пункті 16 частини першої статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є позикодавець - за договором позики.
Також згідно з пунктом 4 частини першої статті 532 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання.
У справі, що переглядається, правом, яке має найбільш тісний зв`язок із договорами позики є право України, оскільки позикодавець - ОСОБА_1 є громадянином України та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Підсумовуючи, Суд дійшов переконання, що право, що підлягає застосуванню до відносин, що виникли між сторонами, є цивільне законодавство України.
Право, застосоване судом
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження
№ 61-7418св18).
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини, що ґрунтуються на договорах позики, за умовами яких відповідач взяв грошові кошти у борг у позивача та зобов`язався їх повернути у строк, визначений у договорі, проте не виконав зобов`язання з повернення коштів у встановлений строк. Зазначені договори позики відповідачем не оспорювалися та не визнані судом недійсними.
З наведених підстав, Верховний Суд вважає правильним висновок судів про задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 заборгованості, яка складається з суми отриманої відповідачем позики та коштів, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України.