ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2022 року
м. Київ
справа № 404/2107/21
провадження № 51-149км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вирок Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 13 вересня 2021 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Білоусівка Вознесенського району Миколаївської області, проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - 16 липня 2015 року вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; 06 серпня
2018 року звільнений з місць несвободи по відбуттю строку покарання,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - 14 серпня 2019 року вироком Мелітопольського районного суду Запорізької області за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.
Вступ
26 січня 2021 року, засуджені проникли до квартири потерпілих, звідки таємно викрали майно, яке належить потерпілим на загальну суму 3336, 74 грн. В цей час до квартири повернулася потерпіла, яка помітила їх злочинні дії, однак засуджені вирішили довести свій злочинний умисел до кінця, у зв`язку з чим ОСОБА_1 застосував до потерпілої отруйну речовину подразнюючої дії, після чого він же наніс останній один удар в праве плече, чим спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження і відтак засуджені з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, заподіявши потерпілим матеріальну шкоду на вказану вище суму.
Суд першої інстанції засудив до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 186 КК України - строком на 5 років;
- ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК України - строком на 5 років.
На підставі ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного даним вироком, невідбутої частини покарання, призначеного вироком Мелітопольського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2019 року, призначено ОСОБА_1 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційних скарг захисників засуджених та засудженого ОСОБА_1 , вирок районного суду залишив без зміни.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, засуджені подали касаційні скарги, які є аналогічними за своїм змістом, в них, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо них у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення їх винуватості і вичерпані можливості отримання таких доказів.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Стосовно наявності належних та допустимих доказів у даному кримінальному провадженні на підтвердження винуватості засуджених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело, крім іншого, до порушення права засуджених на захист.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кіровський районний суд м. Кіровограда від 13 вересня 2021 року засудив за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_2 - строком на 5 років;
- ОСОБА_1 - строком на 5 років. На підставі ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного даним вироком, невідбутої частини покарання, призначеного вироком Мелітопольського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2019 року, призначено ОСОБА_1 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на
6 років.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що вони 26 січня 2021 року о 13:00, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливих спонукань, шляхом підбору ключа, відкрили замок вхідних дверей та проникли до квартири АДРЕСА_3 , де проживали потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , звідки таємно викрали майно, яке належить потерпілим на загальну суму 3336, 74 грн. В цей час до квартири повернулася потерпіла, яка помітила їх злочинні дії, однак засуджені вирішили довести свій злочинний умисел до кінця, у зв`язку з чим ОСОБА_1 застосував до потерпілої отруйну речовину подразнюючої дії, після чого він же наніс останній один удар в праве плече, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження і відтак засуджені з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, заподіявши потерпілим матеріальну шкоду на вказану вище суму.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, засуджені, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до неправильної кваліфікації їх дій за ч. 3 ст. 186 КК України, просять скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо них у зв`язку з відсутністю достатніх доказів доведеності їх винуватості у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Свої доводи засуджені аргументують тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а рішення цього суду є незаконним та необґрунтованим.
Крім цього, вказують на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено достатніх доказів на підтвердження їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.
Так, засуджені зазначають, що місцевим та апеляційним судами безпідставно не взято до уваги ті факти, що при їх затриманні було виявлено ряд речей, які були викрадені у потерпілих, а у відділку поліції змінилась їх наявність у особистих речах засуджених, які під час їх перебування у відділенні поліції, знаходились у працівників правоохоронних органів, а також те, що при їх обшуку не було виявлено знарядь для зламу замків, чи відповідної відмички і того, що в квартирі потерпілих не було знайдено жодних відбитків пальців рук засуджених, а тому їх дії суд безпідставно кваліфікував за ч. 3 ст. 186 КК України.
Також засуджені стверджують про недопустимість як доказів, які підтверджують їх винуватості, зокрема протоколів їх затримання, оскільки фактичне затримання відбулося без участі їх захисників та протоколів пред`явлення осіб для впізнання у зв`язку з тим, що відповідні слідчі дії були проведені за відсутності їх захисників й у результаті чого було порушено їх право на захист.
Разом з цим, на думку засуджених, проведення таких слідчих дій як пред`явлення їх осіб для впізнання були проведені з порушенням вимог КПК України, оскільки існувала відмінність між зовнішніми ознаками осіб, за якими потерпіла мала впізнати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та зовнішніми ознаками останніх, і потерпіла попередньо бачила їх на фотознімках, а тому, крім іншого, протоколи складені за результатами проведення зазначених слідчих дій є недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні.
При цьому засуджені вказують на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні своїх рішень не звернули уваги на суперечності в показаннях потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні на підтвердження їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 186 КК України та як результат в основу своїх рішень безпідставно поклали показання зазначених учасників кримінального провадження.
Також засуджені стверджують, що апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень, своє рішення про залишення поданих апеляційних скарг без задоволення належним чином не мотивував, дійшов передчасного висновку про законність, обґрунтованість вироку суду першої інстанції та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги засуджених не подавались.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 виступив на підтримку поданих касаційних скарг, а прокурор заперечував проти їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого ОСОБА_1 та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засуджених
не підлягають задоволенню з таких мотивів.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційних скарг засуджених, які є аналогічними за своїм змістом, слідує те, що вони, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просять дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Стосовно доводів касаційних скарг засуджених про те, що місцевим судом, а в подальшому, і апеляційним судом не встановлено достатніх доказів для доведеності їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення та якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в частини третій статті 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Так, перевіркою матеріалів даного провадження колегією суддів встановлено те, що висновки суду про винуватість засуджених у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах.
З вироку місцевого суду вбачається те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, зазначив дії засуджених.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не визнали свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України. Проте суд, визнаючи їх винними у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_4 яка в суді першої інстанції, пояснила, що проживає однією сім'єю разом з
ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності останньому. 26 січня
2021 року, о 13-40, повернувшись до квартири за вказаною вище адресою, не змогла відчинити замок вхідних дверей квартири, оскільки двері були зачинені зсередини. Через декілька хвилин вхідні двері з внутрішнього боку відчинили ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В свою чергу, ОСОБА_2 пробіг повз неї вниз по сходам, а ОСОБА_1 розпилив їй в очі подразнюючу речовину, в результаті чого вона на деякий час втратила здатність повноцінно бачити. Після цього ОСОБА_1 наніс їй один удар кулаком в плече, від чого вона втратила рівновагу і вдарилась об вхідні двері, а ОСОБА_1 зник з місця події. Зайшовши в квартиру вона виявила, що зникли речі, які належать їй та ОСОБА_3 . Крім того, пояснила, що цього ж дня за пропозицією працівників поліції брала участь у проведенні слідчої дії - пред'явлення осіб для впізнання, в ході якої вона впізнала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як осіб, які відкрито викрали майно з вищевказаної квартири. Разом з цим, під час судового розгляду вказала на засуджених, як на осіб, які вчинили щодо неї кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 186 КК України.
Крім того, суд послався на показання допитаного у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_3 , який пояснив, що 26 січня 2021 року, точного часу не пам`ятає, коли він перебував на роботі, йому зателефонувала співмешканка ОСОБА_4 та повідомила, що на неї вчинено напад за місцем їх проживання. Вказав, що речі, які було викрадено з квартири відповідають переліку речей, які зазначені в обвинувальному акті.
Також свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснили, що вони будучи, в складі патрульного екіпажу, отримали повідомлення про вчинення кримінального правопорушення а саме проникнення двох невідомих осіб до квартири на АДРЕСА_4 та розпилення з газового балону «Терен-4» в обличчя особи, яка в ній проживала, речовини подразнюючої дії, внаслідок чого з квартири зникли ряд речей потерпілих. В ході здійснення ними патрулювання було помічено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які за зовнішніми ознаками підпадали під осіб, зазначених в отриманому орієнтуванні. Під час проведення поверхневого огляду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було виявлено певні речі та газовий балон подразнюючої дії «Терен-4». Після цього на місце затримання приїхали працівники поліції та проводили відповідні слідчі дії.