ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2022 року
м. Київ
справа № 703/4037/20
провадження № 51-666км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
в режимі відеоконференції
захисника Сухомудренка Б.В.,
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Сухомудренка Б.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 серпня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020250230001244 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Молдова, уродженця с. Буджак Республіки Молдова, проживаючого у АДРЕСА_1 ,), раніше судимого - 25 травня 2020 року вироком Деснянського районного суду м. Києва за: ч. 2 ст. 15, ч. ч. 1, 2 ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців із іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Вступ
18 жовтня 2020 року приблизно о 13:20, спільно та за попередньою змовою з іншою особою, з метою відкритого заволодіння чужим майном,
ОСОБА_1 застосував насильство до потерпілого, що не є небезпечним для життя та здоров`я. Після чого, умисно, з корисливих мотивів, відкрито заволодів майном потерпілого, чим завдав останньому матеріальну шкоду на загальну суму 613, 13 грн.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_1 за ч. 2
ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчинений повторно за попередньою змовою групою осіб.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційних скарг, зокрема апеляційної скарги захисника засудженогоОСОБА_1 , вирок місцевого суду залишив без зміни.
У поданій касаційній скарзі захисник Сухомудренко Б.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Про доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення належними та допустимими доказами;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
- Стосовно наявності факту порушення права засудженого
ОСОБА_1 на захист під час судового проводження.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від
12 серпня 2021 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання ОСОБА_1 частково приєднано покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року у виді позбавлення волі строком на 6 місяців та остаточно визначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 18 жовтня 2020 року приблизно о 13:20, перебуваючи на АДРЕСА_2, за попередньою змовою з іншою особою та спільно з нею, з метою відкритого заволодіння чужим майном, застосував насильство до потерпілого, що не є небезпечним для життя та здоров`я. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 умисно, з корисливих мотивів, відкрито заволодів майном потерпілого, чим завдали останньому матеріальну шкоду на загальну суму
613, 13 грн.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні захисник наполягає на тому, що суд першої інстанції, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, в основу обвинувального вироку поклав неналежні та недопустимі докази, такі як:
- протоколи огляду місця події від 18 жовтня 2020 року, оскільки вони були складені неуповноваженою особою та проведення такої слідчої дії як огляд місця події відбулося за участю засудженого, без складання протоколу про його затримання з роз`ясненням йому відповідних прав та без участі його захисника.
Разом з цим, протокол огляду місця події від 18 жовтня 2020 року у під`їзді будинку де було виявлене викрадене майно потерпілого, є недопустимим доказом у зв`язку з тим, що фактично, без проведення попереднього допиту уповноваженими на те особами, був проведений слідчий експеримент за результатами якого не було складено протоколу про проведення даної слідчої дії.
При цьому захисник зазначає, про недопустимість протоколу огляду предметів від 02 листопада 2020 року, висновку експерта № 8/1072 від 16 листопада
2020 року як похідних доказів, оскільки предметом огляду та дослідження були речі, вилучені під час огляду місця події.
- протокол пред`явлення ОСОБА_1 для впізнання за фотознімками, оскільки не було зазначено ознак, за якими потерпілий його впізнав та не було використано можливості пред`явлення особи для впізнання особисто.
Також захисник стверджує, що розгляд кримінального провадження відбувся з порушенням належної правової процедури роз`яснення резолютивної частини вироку перекладачем та у необхідності вручення його копії у перекладі на мову, якою володіє засуджений, а саме на російську, що призвело до порушення прав засудженого на захист та справедливий суд.
На зазначені вище порушення стороною захисту було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам скарги, які є аналогічними за своїм змістом доводам поданої касаційної скарги захисника, та постановив рішення, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів.
Позиції інших учасників судового провадження
У заперечені на касаційну скаргу, прокурор наводить доводи на спростування тверджень касаційної скарги захисника.
У судовому засіданні засуджений та його захисник виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Крім цього, відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
За вимогами ст. 29 КПК України особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.
Частиною 1 статті 376 КПК України передбачено, що судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Про доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення належними та допустимими доказами.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в частини третій статті 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.