ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2022 року
м. Київ
справа №160/17380/20
адміністративне провадження № К/9901/29098/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його адвокатом Черкавським Юрієм Сергійовичем
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року (головуючий суддя - Сафронова С.В., судді: Мельник В.В., Чепурнов Д.В.)
у справі №160/17380/20
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби морського та річкового транспорту України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
I. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23 листопада 2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 листопада 2020 року по день ухвалення рішення;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 30 000 грн;
- стягнути з відповідача судові витрати.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що скорочення посади, яку він займав, фактично не було, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено взагалі; функціональні обов`язки начальника відділу не зазнали змін. Звертав увагу на те, що положення Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VІІІ) не передбачають порядку звільнення державних службовців у випадку скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, як і не містить жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку.
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23 листопада 2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.
Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2020 року по день винесення рішення суду у розмірі 45 655,96 грн (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).
Стягнуто заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.
Стягнуто з Державної служби морського та річкового транспорту України за рахунок її бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 900 грн.
4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
5. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 16 травня 2019 року позивача призначено на посаду начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.
8. 26 жовтня 2020 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне звільнення від 19 жовтня 2020 року. У зв`язку із введенням в дію з 02 жовтня 2020 року структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02 жовтня 2020 року № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02 жовтня 2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України» повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ через 30 календарних днів з дати вручення цього попередження.
9. Наказом в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України від 23 листопада 2020 року № 592-к звільнено ОСОБА_1 із займаної посади 27 листопада 2020 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.
Підставою для видачі цього наказу є накази Морської адміністрації від 02 жовтня 2020 року № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02 жовтня 2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року № 112.
10. Вважаючи своє звільнення неправомірним, що завдало матеріальної та моральної шкоди, позивач звернувся до суду з позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України посада начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління скорочена не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено. За вказаних обставин у відповідача не відбулося скорочення посади, яку обіймав позивач до звільнення, внаслідок зміни структури та штатного розпису.
12. Вирішуючи спірні правовідносини суд керувався правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2020 року у справі №816/654/17.
13. Враховуючи принципи розумності та справедливості, приймаючи до уваги той факт, що позивач отримав під час звільнення зі служби вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку, а також те, що період вимушеного прогулу склав лише 56,5 календарних днів, то суд вважав, що компенсація заподіяної моральної шкоди повинна становити 3 000 грн.
14. Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи часткове задоволення заявлених позовних вимог, суд вважав за необхідне присудити відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3 900 грн.
15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з помилковості правозастосування судом першої інстанції норм пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ, що пов`язано з тим, що рішення було прийнято судом з урахуванням сформованої багаторічної практики вирішення трудових спорів за нормами КЗпП України, яка має принципові відмінності від правозастосування норм спеціального закону.
16. Вважав підхід суду першої інстанції до вирішення спору у цій справі таким, що повністю суперечить нормам спеціального Закону № 889-VІІІ; застосування для захисту прав позивача положень КЗпП України (статей 40 та 49-2), а також порівняння штатних розписів відповідача, діючих до і після 02 жовтня 2020 року з метою з`ясування питань стосовно ліквідації державного органу або його реорганізації, не мають будь-якого значення для цього спору.
17. Суд апеляційної інстанції підкреслював що головними обставинами, які підлягають перевірці адміністративним судом у контексті спірних правовідносин, є дотримання суб`єктом призначення або керівником державної служби умов для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта, а саме: «попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів» та наявність «зміни структури або штатного розпису державного органу». Факт дотримання відповідачем строку попередження про наступне звільнення сторонами не заперечувався.
18. Накази Державної служби морського та річкового транспорту України від 02 жовтня 2020 року № 255 та № 256 були прийняті внаслідок внесення чергових змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», якими змінювалась структура Державної служби морського та річкового транспорту України, в тому числі і Департаменту надання адміністративних послуг, який утворений для виконання окремих завдань з реалізації державної політики за певними напрямами діяльності центрального органу виконавчої влади Державної служби морського та річкового транспорту України та якому безпосередньо підпорядковується відділ надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління.
19. Відповідно, ініціатива суб`єкта призначення у даному спірному випадку є результатом його вимушеного вибору що зумовлений зміною умов діяльності та розширенням повноважень як на центральному рівні, так і на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. І, як наслідок, зміни структури та штатного розпису державного органу, навіть без скорочення чисельності або штату державних службовців, стали підставою для припинення відносин державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.
20. Стосовно порушення незаконним звільненням прав та гарантій позивача, то він отримав передбачені частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VІІІ виплати, але у той же час не скористався прописаним у абзаці 3 частини третьої статті 87 Закону правом щодо можливості бути призначеним на рівнозначну або нижчу посаду державної служби у зв`язку з тим, що не відповідав встановленим вимогам.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. Адвокат позивача у касаційній скарзі зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо непоширення гарантій, встановлених КЗпП України, зокрема щодо обов`язку пропонувати рівноцінну посаду, а за її відсутності іншу посаду, при звільненні державного службовця, що підтверджується постановами Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 06 липня 2021 року у справі № 640/3456/20, від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, від 12 липня 2021 року у справі №440/2117/20.
22. Звертає увагу на те, що скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку скорочення посади, реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованим об`єктивними підставами. Звільнення державних службовців без існування відповідного правового регулювання має наслідком свавільне втручання відповідного органу у право на працю та, як наслідок, суперечить вимогам принципу верховенства права.
23. У випадку позивача Морською адміністрацією вимоги законодавства про працю при звільненні не було дотримано, оскільки жодних вакансій не пропонувалося.
24. Також скаржник у касаційній скарзі звертав увагу на те, що в наказі про звільнення чітко вказано що позивача звільнили саме у зв`язку з скороченням посади державної служби. Відповідачем не надано доказів які б свідчили про скорочення чисельності або штату службовців, скорочення посади служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату службовців та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної посади.
25. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16 та від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17, вказував, що саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
26. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що штат міжрегіонального управління не було змінено, а також що не відбулося скорочення посади, яку обіймав позивач, у той же час робить висновок щодо наявності змін у штатному розписі відповідача (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців), які б мали стати підставою для звільнення.
27. Висновок щодо можливості переведення державного службовця на іншу рівнозначну або нижчу посаду без конкурсу в тому самому державному органі було викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 826/18624/16, який не було враховано судом апеляційної інстанції та вказано на неможливість переведення позивача без конкурсу на рівнозначну або нижчу посаду державної служби.
28. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні. Зазначав про те, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у обґрунтування касаційної скарги, не відносяться до спірних правовідносин.