ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 200/3755/21
адміністративне провадження № К/9901/42970/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року (суддя Шинкарьова І.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (судді: Геращенко І.В., Блохін А.А., Міронова Г.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного у розмірі 5 625 641,25 грн. станом на 31 березня 2021 року та до фактичного поновлення на посаді.
У позовній заяві позивач зазначає, що рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2020 року в судовій справі №640/19143/19 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та вирішено скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1443-к про звільнення позивача з посади прокурора м. Горлівки Донецької області, поновивши його на займаній посаді. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У тексті рішення Шостого апеляційного адміністративного суду вказано, що «У даній постанові закріплено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури приписано здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (п. 6). Отже, заробітна плата нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 прокуратурою Донецької області, а не Генеральною прокуратурою України.» Отже, з метою захисту і поновлення своїх прав та законних інтересів, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з цим позовом про проходження публічної служби та стягнення з Донецької обласної прокуратури на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року позов задоволено частково: стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1797013,25 грн. В інший частині позовних вимог відмовлено, допущено негайне виконання рішення в частині присудження виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року змінено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі в мотивувальній частині щодо обґрунтування розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 200/3755/21 замість суми « 1 797 013,25 грн (один мiльйон сiмсот дев`яносто сiм тисяч тринадцять гривень 25 копiйок)» зазначити « 882 930,16 грн (вісімсот вісімдесят дві тисячі дев`ятсот тридцять гривень 16 копійок) з утриманням обов`язкових податків і зборів». В решті рішення суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що на дату поновлення позивача на посаді окружні прокуратури ще не були створені, тому судом першої інстанції помилково здійснено розрахунок коефіцієнту за період з 06 вересня 2017 року по 29 жовтня 2020 року з урахуванням окладу 8000,00 грн. Станом на дату розгляду справи позивача не переведено до окружної прокуратури, тому в останнього відсутнє право на отримання заробітної плати в розмірах, встановлених для керівника окружної прокуратури. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що розмір середньої заробітної плати за період з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року складає 276 днів*546,62 грн = 150867,12 грн; з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року - 441 день*683,28 грн (3226/2581=1,25*546,62) = 301326,48 грн; з 06 вересня 2017 року по 29 жовтня 2020 року - 788 днів*546,62 грн (2581 грн)= 430736,56 грн; всього - 882930,16 грн.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі Донецька обласна прокуратура указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №200/3755/21 щодо розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В абзаці другому резолютивної частини рішення суду замість « 882 930,16 грн» зазначити « 145 400,92 грн».
Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема, частини другої статті 235 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у випадку, якщо заява про поновлення на роботі почала розглядатися через тривалий час (5 років) з вини працівника.
Позиція інших учасників справи
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 липня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1443к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора м. Горлівки Донецької області у зв`язку з припиненням трудового договору за пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_1 оскаржив зазначений наказ до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року у справі №640/19143/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора м. Горлівки Донецької області.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зокрема, вимоги про стягнення середнього заробітку відхилено, оскільки їх заявлено до неналежного відповідача Генеральної прокуратури України замість прокуратури Донецької області.
31 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу з Донецької обласної прокуратури.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.